istoriya

14.

Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1340-1377 рр.) Литва зайняла більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9-10 території. Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360-1370-х рр. Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда). Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди". Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О. Єфіменко, В.Антонович, М.Брайчевський та ін.). З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов'язувався прийняти католицтво та охрестити все литовське населення, приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім'я Владислава, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем. Але об'єднання двох держав не відбулося, бо проти цього піднялася могутня опозиція на чолі з Вітовтом, який домігся скасування унії. У 1392 р. він став великим князем литовським. Вітовт мав далекосяжні плани щодо зміцнення незалежності своєї держави, але через його поразку 1399 р. на Ворсклі від монголо-татар унію довелося відновити (1401 p.), проте вже за умови рівноправності сторін.

20.

За ходом історичних подій і за тими чи іншими завданнями, які ставили перед собою запорожці, всю історію запорізьких козаків можна поділити на такі шість періодів.1) Період утворення запорізького козацтва (1471—1583).2)Період боротьби проти Польщі за релігійно-національну незалежність південної Русі (1583—1657).3)Період участі в боротьбі за релігійно національну незалежність правобережної У країни проти Польщі, Криму й Туреччини (1657—1686).4)Період боротьби проти Криму, Туреччини й Росії за власне існування (1686—1709).5)Період існування запорожців за межами Росії та їхніх спроб повернутися до рідних місць (1709—1734).6)Період боротьби з російським урядом за самостійне існування й падіння Запоріжжя (1734—1775).

16.

Як відомо, ще в середині XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 рази. На завойованих територіях поляки створили три воєводства — Руське, Подільське, Белзьке — та окрему Холмську адміністративну одиницю.З 1505 р для галицького землероба настала понад 400-літня кріпацька неволя. Шляхтич став для свого підлеглого єдиним суддею, паном його життя чи смерті. Люблінська унія -Угода про об’єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського в одну державу - Річ Посполиту. Рішення прийняте 1 липня 1569р. на сеймі представників станів обох країн у польському місті Любліні. З литовської сторони: послаблення Великого князівства Литовського через з Московією наприкінці XVI - у першій половині XVII СТ.; послаблення позицій литовських магнатів – прихильників незалежності Литви. З української сторони: Українські шляхтичі прагнули: в об’єднаній державі краще налагодити оборону від турецько-татарських набігів і покласти край збройним нападам на польсько-українському прикордонні;поліпшити торгівлю з країнами Західної Європи, адже торгові шляхи проходили через Польщу. З польської сторони: Польща намагалася скористатися послабленням Великого князівства Литовського, аби розширити свої володіння на Сході, мала потребу в нових орних землях і залежних селянах. Мета: об’єднання Польщі та Литви в єдину державу для боротьби з Тевтонським орденом і Московським князівством; розширення володінь Польщі на Сході. Позитивні: у межах однієї держави об’єдналася більшість українських земель. Це створювало передумови для перетворення українського народу в націю. В Україні розширилася мережа закладів освіти, посилився вплив культури Західної Європи. Негативні: збільшилися повинності та податки для селян і міщан. Українське населення зазнавало національно-релігійних утисків. Українці потерпали від сваволі з боку шляхти й коронного польського війська. Польська держава була неспроможна захистити українські землі від турецько-татарської агресії.

17.

Бересте́йська у́нія— рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі вБересті 1596 року. Реформаційний і контрреформаційний рухи на Заході Європи в XVI—XVII ст., передусім у Польщі, суттєво вплинули на українське інтелектуальне життя, починаючи з останньої чверті XVI ст. Поширення цих рухів в Україні, особливо наступ католицької контрреформації, пов´язане з прийняттям Берестейської церковної унії, спричинило релігійну полеміку, що охопила широкі верстви тогочасного суспільства і стимулювала українських інтелектуалів до пошуків адекватної відповіді на виклики латинського Заходу, на розв´язання назрілих проблем релігійного життя, освіти, культури, а згодом і державотворення.

18.

Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. (перші історичні згадки датуються 1489 р., хроніка Мартина Бельського, та 1492 р., лист Великого князя Литовського Олександра до кримського хана Менглі-Гірея). Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами: По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельногоризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом. До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст. Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д. Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.

19.

Осередком козаччини можна вважати Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра забезпечували захист і змогу укріпитися. Перше укріплення близько 1552 р. збудував на дніпровському острові Мала Хортиця князь Дмитро Вишневецький (Байда). Так для захисту від татаро-турецької агресії було створено військово-політичну організацію Запорізька Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Це утворення мало свої органи управління, чітку систему організації війська і прагнуло підтримувати зв'язки із сусідніми державами. По суті, це був зовсім новий етап у розвитку козацтва, і впродовж тривалого часу Запорізька Січ виконувала функції державного утворення. На Січі сформувався своєрідний суспільно-політичний та адміністративний устрій, основою якого були засади військової демократії. Демократизм Запорізької Січі на цілі століття випередив Європу, де Велика французька революція проголосила демократичні свободи лише в 1789 р. І підтримувався він звичаєвим правом, перед яким усі були рівні, і яке проголошувало волю і рівність тим правом, що походило із часів Київської Русі. В історії українського народу Запорізька Січ відігравала значну роль. Вона зосереджувала свободолюбиві елементи козацтва, була осередком боротьби із зовнішніми ворогами,

21.

Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави. На жаль, серед істориків досі немає одностайності стосовно питань типології, хронологічних меж та періодизації боротьби, що розпочалася 1648 р. Зауважимо, що розбіжність відносну, оскільки між поняттями «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII ст. існує не протиріччя, а глибинний зв'язок. Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку — в національну революцію. Революція характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних спонукальних мотивів. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм — православ'я), оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалися під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство. Нині залишається відкритим питання про хронологічні межі революції. Як відомо, вона почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорозького Б. Хмельницького. Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком «возз'єднання», у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Проте це трактування видається дещо механічним, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер, стали менш масштабними. Обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676 р.

провідною силою народу за соціальне та національне визволення. Січ стала зародком нової української козацько-старшинської державності. З початком існування Запорізької Січі дух козацтва став ширитися по всій Україні. В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я і оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі.

22.

На першому етапі Національно-визвольної війни Б. Хмельницькому важливо було, уникаючи прямих зіткнень з поляками, забезпечити підтримку реєстрового козацтва і домогтися спілки з Кримським ханством. В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б. Хмельницький наполягав лише на автономії козаків — вимагав вивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам право на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцький вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 р. завдає їм нищівної поразки. Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький готує засідку у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені, а коронний гетьман потрапив у полон. Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя. Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м. Збаражем. У серпні 1649 р. відбулася битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було укладено 18 серпня 1649 р. Зборовську угоду, до якої були включені наступні основні положення: 1. Річ Посполита признавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в неї; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом. 2. Державні посади могли займати лише православні. 3. Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносились на найближчий сейм. 4. Київський митрополит одержував місце в сенаті. 5. Всім повстанцям гарантувалася повна амністія. 6. Євреї й ієзуіти не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території. 7. Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч (але селяни не попали в реєстрові списки та повинні були повернутися до своїх поміщиків). Отже, на початку війни, навесні 1648 р., повстанське військо розгромило поляків під Жовтими Водами та під Корсунем. Перші перемоги свідчили не лише про полководський талант Б.Хмельницького та енергію, з якою він вів підготовку до повстання, а й про те, що для Визвольної війни вже був підготовлений грунт: уся селянсько-козацька Україна сприймала його заклики як довгоочікувані та бажані.

23. Білоцерківський мирний договір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви. Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі. * Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; * територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; * реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік; * Україна була позбавлялася права вступати в зносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством. Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким. Польські війська в лютому 1651 року розпочали військові дії проти Війська Запорозького. Гетьман Калиновський несподівано напав на прикордонне містечко Красне і захопив його. Під час битви загинув брацлавський полковник Данило Нечай, один з найпопулярніших в народі сподвижників Б.Хмельницького. Здобувши перемогу польські війська рушили на Вінничину, але тут зустрілися великий супротив Івана Богуна, який дав гідну відсіч. Втрати були значні з двох сторін. Крім того поширилась чутки, що до козацького війська Б.Хмельницький вислав значну підмогу, тому Калиновський вирішив відступити. Але всі ці бої були лише підготовкою. Справжня велика битва відбулася в середині червня 1651 року на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Навесні 1652 року всі повстанські сили були зосереджені у двох арміях. Лівобережні полки під проводом полковника Подобайла прикрили Україну з півночі, з боку Литви. 22 травня 1652 року Б.Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Унаслідок битви під Батогом 1652 року майже вся територія була звільнена з-під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою силу.

24.

Після Батозької битви, у червні 1652 p., українська армія, вступивши до Молдавії. 1—22 квітня 1653 р. українське військо, очолюване Тимошем Хмельницьким, розбило загони нового молдавського господаря. Влада знову перейшла до Лупу. Проте Лупу тим не вдовольнився. Він підбурив Тимоша Хмельницького до походу на Валахію. Недосвідчений Тиміш не відмовив тестеві. Завдавши ряд поразок ворогам, союзники заглибились у Валахію, однак у генеральній битві зазнали поразки. Хмельниченко з військом повернувся в Україну.Воєнні дії тривали й на території України. Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. Отже, попри вдалі воєнні дії наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими. За умов тривалої війни становище Української держави невпинно погіршувалося. Особливо тяжким воно стало восени 1653 р. Шість років війни виснажили Україну. Погіршувалося й міжнародне становище Української держави. Річ Посполита, Молдавія, Валахія і Трансільванія об'єдналися в антиукраїнський союз. Кримський хан надто часто у вирішальні моменти зраджував українців, отож союз із ним видавався непевним. Що ж до Польщі, то вона, не змирившись з існуванням Української держави, готувалася до нового наступу. Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про потребу вдатися до союзу з московським царем чи турецьким султаном. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду. Кам'янецька угода 1653 — усна угода між польським королем Яном Казимиром і кримським ханом Іслам-Гіреєм, укладена 15 грудня 1653 під стінами Кам'янця-Подільського. Передбачала припинення облоги польського табору під м. Жванцем і згоду уряду Речі Посполитої виплачувати Криму упоминки. Що стосується долі України, то польська сторона погодилася лише визнати відповідно до Зборівського договору 1649 права і привілеї реєстрового козацтва, ігноруючи інші статті договору. Кримська сторона погодилася на окупацію української держави польськими підрозділами й на повернення вигнаної шляхти до її маєтків.

25.

8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини.Декілька статей дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні.Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступ на Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змушують їх відступити, а потім захоплюють майже всю Західну Україну. Ідея возз'єднання українських земель стає реальною. Але тут втрутився шведський король Карл Густав і зажадав від Б. Хмельницького звільнити Галичину. На початку листопада 1655 р. гетьман знімає облогу Львова.Ставлення до Переяславської угоди 1654 року завжди було й залишається неоднозначним. Оцінка та з’ясування причин і наслідків цієї історичної події тлумачилися з позицій політичної доцільності Російської імперії. Особливих ідеологічних викривлень зазнала оцінка Переяславської угоди за часів Радянського Союзу: уся історія українського народу подавалася як «віковічне прагнення возз’єднатися з російським». Цей міф був створений ще ідеологічним апаратом Російської імперії та суттєво скорегований радянським суспільствознавством у 1954 році — до 300- річчя події. Специфічне розуміння Переяславської ради як акту «возз’єднання України з Росією» протягом 1950—1980-х років було однією з підвалин радянської імперської ідеології поряд з ідеологемами «Київської Русі — колиски трьох братніх народів», «нової історичної спільноти — радянського народу» тощо. Суттєвими залишаються можливості політичної експлуатації міфу про Переяславську раду й нині. Незважаючи на те, що в наші дні Переяславський міф набув певної автономності в суспільній свідомості населення України, він і тепер активно використовується в поточному політичному житті

26.

Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-гетьманської Держави - Війська Запорозького (1648 - 1764). У короткий термін і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава мала всі риси державності і характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Що стосується території, то спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорозької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.Політико-адміністративний устрій.На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано полково-сотенну систему, яка виникла ще на Запорозькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у най важливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани.Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. Українська держава мала і свою символіку: прапор малинового кольору і герб, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею.

27.

Руїна - період історії України кінця XVII ст., що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко. П. Суховій, П. Тетеря). І. Виговський і П. Дорошенко були гетьманами, які зробили все, щоб вивести Україну із занепаду.причинами руїни були: відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті; глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики; егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих; перетворення української території на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Кримського ханства та Османської імперії внаслідок внутрішніх чвар.