І. Визначення бойової і мобілізаційної готовності. Заходи досягнення постійної високої бойової готовності підрозділів і частин

Бойова́ гото́вність – це визначений стан Збройних Силкраїни, який характеризує їх здатність організовано, у визначені строки розпочати воєнні дії і успішно виконувати поставленібойові завдання.

При приведенні Збройних Сил України у бойову готовність здійснюється їх відмобілізування(доукомплектування), бойове злагодження та розгортання за призначенням з метою успішного веденнябойових дійперш за все з метою відбиттяагресіїпротивника, у відповідності зОборонною доктриноюдержавита виконання інших завдань.

Основними показниками бойової готовності Збройних Сил є:

• боєздатністьвійськ;

• час, необхідний для підготовки військ до виконання бойових завдань за призначенням.

У багатьох арміяхсвітуіснують наступні ступені бойової готовності:

• ПОСТІЙНА;

• ПІДВИЩЕНА;

• БОЙОВА НЕБЕЗПЕКА (ВОЄННА ЗАГРОЗА);

• ПОВНА

Мобілізація (мобіліус) – означає рухливість.

У широкому сенсі, мобілізаційна готовність – це приведення ЗС в підвищений стан, залучення сил, засобів, коштів, ресурсів, внутрішніх резервів, необхідних для вирішення будь-якої важливої задачі.

Мобілізація Збройних Сил оголошується указом Президента. Частини і з'єднання, що підлягають відмобілізування, визначаються наказом Міністра Оборони.

У вищі ступені бойової готовності за розпорядженням Президента –Головнокомандувача Збройних Сил приводяться як ЗС України, так і частини, структурні підрозділи СБУ, МЧС, ПВ, ДСО, ДССТ тощо.

Стосовно Збройних сил:

- переведення Збройних Сил держави з мирного на воєнний стан, виклик військовозобов'язаних, які перебувають в запасі, на дійсну військову службу;

- переіведення промисловості, транспорту і всіх інших галузей економіки на військовий стан з метою найкращого забезпечення військових потреб держави.

Військова мобілізація – це розгортання частин і з'єднань та перехід їх на організацію та штати воєнного часу у встановлений час.

За обсягом військова мобілізація може бути загальна та часткова.

Загальна – охоплює всі ЗС, всю територію країни.

Часткова – охоплює визначену кількість частин і з'єднань на певному театрі воєнних дій.

За способами проведення – відкрита і прихована.

Відкрита мобілізація – коли про її проведення доводиться до всіх громадян країни всіма засобами інформації. Як правило, загальна мобілізація проводиться відкритим способом.

Прихована – коли про проведення мобілізації не доводиться до відома громадян, а мобілізація проводиться під виглядом підготовки до навчань, маневрів, виконання народногосподарських планів, боротьби зі стихійними лихами тощо.

Приклад частково-відкритої мобілізації – війна з Фінляндією в 1930 році.

Варіанти можливого розгортання частин і з'єднань:

- завчасно, приховано;

- переростання прихованої мобілізації у відкриту;

- відкрита мобілізація.

Способи мобілізації розгортання частин і з'єднань:

- частина (з’єднання) не змінює свою штатну структуру та найменування, а переходить на штат воєнного часу;

- частина (з’єднання) переходить на іншу організаційно-штатну структуру і поділяється на ряд самостійних підрозділів, частин;

- підрозділ (частина, з’єднання) формується заново.

Вимоги, що пред'являються до підготовки та проведення мобілізації:

- скритність (прихованість) термінів (строків) мобілізаційного розгортання ЗС і приведення їх у вищу ступінь бойову готовність;

- скорочення термінів мобілізаційного розгортання ЗС і приведення їх у вищу ступінь бойову готовність;

- негайне оповіщення військ і військкоматів;

- комплектування підрозділів і частин підготовленим особовим складом і справною технікою;

- розосередження військ і мобілізаційних ресурсів;

- збалансоване управління військами і військкоматами;

- забезпечення військ матеріально-технічними засобами та ін

Класичний варіант, коли військкомати готують батальйони повністю.