Заключна частина Розвиток тактики в локальних війнах при веденні бойових дій військовими формуваннями приблизно рівними по силах і засобах

У своєму виступі я хочу розглянути особливості бойових дій, які мали місце у збройній боротьбі , що велась формуваннями приблизно рівними по силам і засобам. Найбільш яскравим прикладом можуть служити Арабо –Ізраїльські війни, війна Ірану з Іраком і війна у зоні Перської затоки. У цих війнах війська, як правило, розгорталися по всій ширині їх бойового шикування з чітко вираженою лінією фронту, а бойові дії велись за зразками класичного воєнного мистецтва. Тут мав місце яскраво визначений напрямок головного удару (напрямок зосередження основних зусиль) і чітка організація взаємодії як тактичної, так і вогневої між усіма елементами бойового порядку. У той же час у них були застосовані сучасні способи ведення бою, які заслуговують детального вивчення і подальшого розвитку.

Так в Арабо-Ізраільській війні 1967 року повчальним являється подолання ізраїльськими військами оборони Єгипетських дивізій, побудованої на найбільш вірогідних для наступу напрямках.

Основним бар’єрним рубежем між Арабо-Ізраільським кордоном і Суецьким каналом на той час були Суецькі гори, в яких для пересування військ існують три проходи: Мітла, Гідді і Сідр. Саме на цих напрямках і побудували Єгипетські війська свою оборону. Війська Сірії створили оборонний рубіж уздовж Голанських висот.

Для подолання оборони Єгипетських військ ізраїльтяни створили три наступальні угруповання:

“приморське” – у складі чотирьох мбр, яким протистояли 20 пд в Секторі Газа і 7 пд у районі Рафаха;

“центральне” – у складі чотирьох мбр, перед якими оборонялись 2 мд у районі Ель-Кусейма;

“південне” – у складі трьох мбр, проти яких оборонялися 6 мпд та отбр;

резерв складали дві бртбр і дві мбр.

У резерві Єгипетської сторони були: 3 мпд, 4, 9 тд, а також дві опбр.

Вранці 5 червня 1967 р. після короткої вогневої підготовки бригади ізраїльської армії перейшли в наступ.

На “приморському” напрямку було нанесено два удари. Головний удар двома мбр у 30 км проміжок між 7 пд і 2 мпд. Другий удар – силами двох мбр – у стик між 20 пд і 7 пд.

Успішно розвиваючи наступ, бригади на протязі дня оточили 20 пд і обійшли із флангів 7 пд тим самим відрізали їм шляхи відходу і скували дії найближчих резервів.

Дії “центрального” угрупування спочатку були невтішними. Всі чотири бригади атакували 2 мд “у лоб” і, незважаючи на те, що організація бою була проведена якісно, основні сили були зосереджені на напрямку головного удару, вогнева підготовка атаки проведена своєчасно, успіху наступ не мав. Причиною тому була добре налагоджена система вогню, якісно проведене інженерне обладнання місцевості в смузі оборони.

Війська, що наступали, вклинились в оборону на невелику глибину, понесли значні втрати і вимушені були зупинитись. Ізраїльтяни не зуміли прорвати оборону фронтальним ударом і змушені були ввести в бій дві бронетанкові бригади з резерву, які в нічних умовах обійшли бойові порядки 2 мпд із півночі і півдня і до ранку оточили її, що створило умови для переходу в наступ головних сил.

На “південному” напрямку ізраїльтяни успіху не мали. Вони атакували 6 мпд фронтально, понесли значні втрати і були зупинені, а після успішно проведеної проти них контратаки - відкинуті на 5-10 км від переднього краю.

З ранку 6 червня бригади, що вели бій на “приморському” і “центральному” напрямках розвинули наступ у глибину, оточили і знищили резервні бригади єгипетської армії і на кінець 7 червня оволоділи перевалом Мітла і містами Романі та Бір-Гіфгафа, вийшли до Суецького каналу і відрізали шляхи відходу дивізіям, що оборонялися.

Основним висновком із боїв, що велись на Синайському півострові являється те, що наступаюча сторона мала успіх не там, де намагалась прорвати оборону фронтальними ударами, а там, де, використовуючи незайняті противником ділянки місцевості, рішуче обходила тих, хто оборонявся, з флангів, оточували їх і відрізала шляхи, як для відходу, так і для підтягування резерву.

Позитивним показником являється і те, що війська, які наступали, активно вели розвідку усіма силами і засобами, що дозволяло їм постійно знати про положення і характер дій протилежної сторони.

Другим висновком є те, що в обороні мало мати добре налагоджену систему вогню і добре обладнану в інженерному відношенні місцевість, а треба постійно стежити за протилежною стороною, своєчасно викривати і зривати її обхідні маневри, не допускати виходу на свої фланги та тили.

Отже основними показниками в обороні, не залежно від її виду, повинні бути активність і мобільність.

В арабо-ізраїльській війні 1973 р. найбільш повчальним являється організація і здійснення форсування водної перепони з проривом заздалегідь підготовленої оборони.

Оборона армії Ізраїлю в зоні Суецького каналу складалась з двох смуг.

Перша смуга була обладнана найбільш повно і включала дві позиції. Перша позиція мала глибину 2-3 км, в 12-13 км від неї була створена друга позиція глибиною 1,5-2 км. Основу першої позиції складали взводні і ротні опорні пункти, обладнані на землянім валі і підготовлені для ведення кругової оборони. Друга позиція була призначена для зайняття бригадними резервами. Найбільш повно друга позиція була обладнана на напрямках, що вели вглибину до перевалів Мітла та Гідді. На лінії цих перевалів в 30-50 км східніше Суецького каналу була підготовлена друга смуга оборони. Вона призначалась для зайняття резервами, що знаходились у найближчій оперативній глибині.

Передній край ізраїльських військ проходив в основному по Суецькому каналу, ширина якого в районі м. Суец досягає 180-200 м, а глибина по фарватеру – 9-13 м. В період експлуатації каналу при його очистці внаслідок викиду ґрунту на обох берегах створились насипні піщані вали. На східному березі висота цього валу досягала 18-20 м, на західному – 8-10 м. Саме на цих земляних насипах на східному березі каналу були обладнані опорні пункти ізраїльтян, які займали панівне положення відносно єгипетської сторони.

Особливістю Суецького каналу являється те, що течія і рівень води в нім непостійні. Вони міняються декілька разів на добу і залежать від приливних явищ у Червоному та Середземному морях, завдяки чому рівень води міняється по висоті до 2 м. Найбільш сприятливими для форсування умовами є кінець приливу. В такий час канал до краю заповнюється водою і течія в ньому практично відсутня. Такий стан зберігається в термін 1,5-2 год.

Форсування каналу також ускладнюється у зв’язку з відсутністю проходів у землянім валу на протилежному березі, без яких переправа бойової техніки на захоплений плацдарм являється неможливою. Для пророблення проходу у валу необхідно 5-6 годин. Для того щоб більше ускладнити форсування каналу, ізраїльтяни по всій лінії обладнали спеціальні пристрої з трубопроводами для зливу горючої рідини в канал. В разі форсування таку рідину підпалювали і створювали “вогневу річку”.

У взводних опорних пунктах значна роль відводилась кочуючим танкам. З цією метою гребінь земляного валу був підрізаний бульдозером уступом і на окремих ділянках обладнувались майданчики для стрільби прямою наводкою. Відстань між майданчиками доходила до 1,5-2 км. З такої позиції танк являв собою могутню броньовану вогневу точку і міг вести вогонь із усіх видів своєї зброї не тільки по дзеркалу води, а і по цілям безпосередньо розташованим за земляним валом єгиптян.

У зв’язку з тим, що 19 мпд, згідно з рішенням командувача 3 ПА на форсування Суецького каналу, діяла на напрямку головного удару, то на її прикладі розглянемо тактику єгипетських військ на даному етапі.

Задачею 19 мпд було форсувати Суецьким канал на ділянці шириною 12 км, прорвати оборону противника на східному березі і на Ч+6.00-8.00 годин оволодіти рубежем на глибині 5-6 км і на фронті 10-15 км, тим самим створити дивізійний плацдарм. Розвиваючи наступ у східному напрямку, відбити можливу контратаку найближчих резервів і оволодіти рубежем на глибині 10-12 км, створивши армійський плацдарм. В послідуючому нічними діями розвивати наступ уздовж дороги Тисвя-Мітла і на кінець Д-2 оволодіти рубежем на глибині 20-25 км і створити умови для вводу в битву другого ешелону армії.

Для подолання міцної оборони, створеної ізраїльтянами на каналі і виконання поставленого завдання необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Надійно подавити вогневими засобами опорні пункти на передньому краї і нейтралізувати кочуючі танки, чим забезпечити форсування каналу піхотою.

2. Знешкодити сховища з горючою рідиною.

3. Проробити проходи в земляному валі для пропуску бойової техніки.

4. Своєчасно переправити через канал танки і бронетранспортери.

5. Не дати змоги противнику своєчасно підвести резерви і провести контрнаступ.

З цією метою в дивізії була проведена кропітка, довготривала робота щодо підготовки до наступу з форсуванням каналу та ретельним дотриманням таємниці.

6 жовтня о 14.00 за рішенням командира 19 мпд розпочалась вогнева підготовка форсування. Вона тривала 53 хвилини і передбачала певні хитрощі.

Артилерійська підготовка була значно доповнена ударами винищувально-бомбардувальної авіації. У смузі наступу дивізії діяло близько 100 літаків, які наносили удари по резервам і артилерії ізраїльтян. В ході вогневої підготовки спеціально виділені гармати і танки, поставлені на пряму наводку, пророблювали проходи в мінних полях на землянім валі стрільбою осколочно-фугасними снарядами. Таким чином на кожний піхотний взвод створювалось по одному проходу. На кожний прохід витрачалось близько 15-20 снарядів калібру 100 мм.

О 14.40 6 жовтня почали форсування штурмові групи (у складі посиленої піхотної роти від кожного піхотного батальйону для блокування протитанкових засобів) і спеціально підготовлені взводи для знешкодження засобів зливу горючої рідини. О 14.50 почали форсування піхотні роти на човнах. о 15.00 6 жовтня на протилежному березі було по дві піхотні роти від кожного піхотного батальйону і протитанкові взводи.

Але розвинути успіх вони не змогли, оскільки танки і бронетранспортери залишались на протилежному березі і командири піхотних батальйонів, прорвавши оборону противника на глибину рот першого ешелону (400-500 м), самочинно прийняли рішення закріпитись на досягнутому рубежі і очікували контратаку хоча це і не викликалось обставинами, тому, що противник поніс значні втрати від авіації і артилерії і відмовився від контратак. До того ж значну позитивну роль відіграли протитанкові засади. Від кожної піхотної роти першого ешелону на вірогідні напрямки дій танків виділялось по одній-дві засади у складі 2-3 гранатометників з РПГ-7 або безвідкатної гармати і ручного гранатомета. Вони висилались на відстань 3-4 км від переднього краю і своїм вогнем заважали, а іноді і зривали висування танків.

Під прикриттям піхотних батальйонів сапери приступили до пророблення проходів у валі, використовуючи вибухові речовини. Перший прохід у валі був зроблений о 18.00, але танки до нього через канал не були переправлені, оскільки авіація ізраїльтян у цей час нанесла масовий вогневий удар по дивізії і вивели зі строю паромні переправи і порушила зборку моста. На кінець дня 19 мпд просунулась в глибину лише на 5-7 км і виконала найближче завдання, створивши дивізійний плацдарм на фронті 15 км.

На протязі ночі з 6 на 7 жовтня на плацдарм були переправлені: 7 пбр, і артилерія . Проте з переправою танків продовжувалась затримка через відсутність паромів і мостів. На 7.00 - 7.10 саперами було пророблено 15 проходів на своїм березі і 12 проходів через вал у противника і переправлений перший танк. До 14.00 на протилежний берег було переправлено біля 200 танків, для чого використовувались в основному мостові переправи. Піхотні частини в цей час із займаних позицій вели бій з незначними силами ізраїльтян, які намагались максимально стримувати просування єгипетських військ і забезпечити висування 50 бртбр із глибини для нанесення контрудару.

Наступ 19 мпд поновився лише з ранку 8 жовтня. Але вже було пізно. Ізраїльтяни вже підтягли свої резерви, провели контратаки і почали чинити опір, особливо на напрямку, що веде до перевалу Мітла.

В послідуючому 19 мпд перейшла до оборони і відбивала удари противника. Самим крупним ударом ізраїльтян по дивізії була контратака, яку вони провели зранку 23 жовтня силами двох бригад, але розчленити дивізію вони не змогли і тоді обійшли її із флангів. З того часу дивізія знаходилась в оточенні на східному березі Суецького каналу аж до кінця війни.

Незважаючи на те, що у війні 1973 р. арабська сторона своєї мети не досягла і потерпіла поразку, в ній є багато позитивного, на що треба звернути увагу.

1. Організація бойових дій у підрозділах, частинах і з’єднаннях була проведена своєчасно і приховано. При цьому значна увага була звернута на практичну роботу командирів усіх ступенів на місцевості. Особливо детально бій був організований у ланці батальйон - рота. При постановці задач і організації взаємодії на місцевості працювали всі категорії до командирів відділень (екіпажів) включно. Робота проводилась на стільки приховано, що до 4 жовтня протилежна сторона підготовку не могла викрити.

2. Певний інтерес викликає побудова бойового порядку. В кожному батальйоні були призначені і підготовлені штурмові групи для нейтралізації вогневих засобів в обороні противника, а також взводи для знаходження і ліквідації пристроїв для заповнення каналу вогнепальною рідиною. В усіх ланках (від роти і вище) створювались підрозділи для боротьби з танками.

3. Побудова вогневої підготовки, яка включала в себе деякі елементи воєнної хитрощі. Протяжність і черговість вогневих нальотів значно відрізнялась від тої, яку застосовували раніше, і до якої звикла протилежна сторона, а 5-ти хвилинна перерва в останньому вогневому нальоті створила враження, що вона закінчилась, а її продовження для тих, хто оборонявся, стало несподіваною настільки, що створилися умови для захоплення опорних пунктів штурмовими групами практично без бою. Викликає інтерес і спосіб пророблення проходів на протилежному березі каналу.

Найважливішим недоліком був той, що всі категорії тих, хто наступав, безвідповідально відносились до ведення розвідки, що приводило до постійного незнання обстановки і примушувало командирів безпричинно зупиняти підрозділи в наслідок чого втрачалась бойова ініціатива. Внаслідок недостатнього знання розташування противника артилерія в основному вела вогонь не по цілях, а по площинам, що не давало необхідного ефекту.

Характерним для командирів бригад і дивізій було невміння організувати ввід в бій других ешелонів і не уміння командирів батальйонів вести рейдові дії у тилу противника. Крайня нерішучість командирів батальйонів, бригад і дивізій, відсутність бажання швидко проникати в глибину оборони противника і тим самим вносити в його свідомість страх перед перспективою оточення.

І найбільш відчутним недоліком був той, завдяки якому командування єгипетських військ не змогло своєчасно організувати надійне прикриття переправ від ударів із повітря, що привело до зриву переправи танків на протилежний беріг майже на добу і до втрати ініціативи.

Значний інтерес викликає оборона ізраїльтян.

1. Це оригінальність побудови оборони бригади: друга позиція розташована на відстані 12-13 км від переднього краю, що не дозволяло артилерії єгиптян вести по ній вогонь із протилежного берега

2. Значна мобільність в обороні. Постійне прагнення до контр атак. Але успіх мав місце не там, де удар наносився по сильному противнику в лоб з метою розсікти його бойовий порядок, а там де удар наносився по відкритим флангам із метою оточити супротивника.

Основним недоліком була не готовність тих, хто оборонявся, до несподіваних дій. Зміна в режимі вогневої підготовки паралізувала підрозділи на передньому краї, що привело до втрати першої позиції майже без бою.

Особливу увагу звертає на себе війна в зоні Перської затоки, в ході якої показним був наступ на підготовлену, розвинену в інженерному відношенні оборону, насичену значною кількістю протитанкових засобів.

Найбільш яскраво тактику багатонаціональних сил можна простежити на бойових діях 1 мд (США).

Бойове завдання дивізія отримала в ході зайняття вихідного району для наступу. Воно полягало в тім, що дивізія, наступаючи в центрі бойового порядку 7 АК у взаємодії з 1 бртд мала розгромити 31 мпд Іраку і на кінець дня оволодіти рубежем на глибині 40-50 км.

Підготовка до наступу велась детально і цілеспрямовано. Більша частина організаційної роботи проводилась на місцевості з залученням всіх категорій посадових осіб до командира відділення (танка) включно і завершувалась проведенням спеціальних занять із підрозділами, штабних тренувань і командно-штабних навчань на місцевості.

За даними розвідки, і в першу чергу космічної, була досконально вивчена оборона 31 мпд, визначені її сильні і слабкі сторони і на цій підставі зроблено загальний висновок: 31 мпд у складі трьох піхотних, однієї мотопіхотної і однієї бронетанкової бригад перейшла до пасивної позиційної оборони з опорою на систему польових довготривалих укріплень і потужну систему інженерних загороджень.

Така оборона вимагала особливого підходу наступаючих до виконання бойового завдання. Тому оптимальний варіант був вибраний після детального вивчення різних способів ведення бою на ЕОТ.

Бойові дії розвивались згідно з розробленим планом.

21 лютого, при завершенні останнього етапу повітряної наступальної операції, в ході якого основні зусилля були зосереджені на ураженні військ, що обороняються, в смузі наступу дивізії були зроблені проходи в інженерних загородженнях противника.

22 лютого, на напрямку головного удару силами розвідувального батальйону була проведена розвідка боєм, в ході якої, була прорвана смуга забезпечення, уточнений бойовий порядок піхотної бригади і викриті цілі, що не були подавлені раніше.

23 лютого, на протязі всього дня проводилась вогнева підготовка із залученням ракетних комплексів, артилерії, тактичної і армійської авіації.

24 лютого о 14 годині 1 мд розпочала атаку і, не зустрічаючи серйозного опору зі сторони противника, успішно розвивала наступ, оточила піхотну бригаду першого ешелону і до 18.00 24.02. завершила її розгром.

Після виконання найближчого завдання частини 1 мд дивізії перейшли до дій в нічних умовах і, використовуючи прибори нічного бачення, а також засоби освітлення місцевості ( у першу чергу, авіаційні), ввели в бій другий ешелон і продовжили наступ по визначеним напрямкам бригадними тактичними групами, як правило, у передбойових порядках.

При зустрічі опору з боку іракців, вони розгортались в бойовий порядок, зупинялись, починали дальній вогневий бій, викликали авіацію і артилерію, наносили вогневе ураження противнику, а в цей час частиною сил здійснювали його обхід або охоплення і ударами з фронту, флангів, тилу, із повітря завершували розгром. Такі дії дозволили в ході нічних боїв завершити розгром 31 мпд і на 6.00 25.02. оволодіти рубежем на глибині 40-50 км (практично вийшли до другої смуги оборони).

Підводячи підсумок бойових дій у зоні Перської затоки необхідно визначити, що тактика, як складова частина воєнного мистецтва зберігає своє значення, але бій майбутнього значно відрізняється від бою минулого.

На зміну ближньому бою, головні задачі, в якому вирішувались безпосереднім ударом танків і піхоти йде дальній дистанційній бій. Вирішальне значення набуває вогонь далекобійної високоточної зброї.

Тривалому позиційному протистоянню сторін запобігає маневр, який буде переважати в усіх видах бою.

Прорив позиційної оборони, що неминуче пов’язаний з зосередженням сил і створенні значної переваги в них на вузький ділянці переростає в зосередження, в першу чергу, вогневих зусиль і створенні вогневої переваги над противником і, після достатнього ураження його, в зосередженні військ у напрямку головного удару.

0. Чіткий розподіл бойових дій на наступальні і обороні, змінюється бойовими діями, в яких одночасно можуть вирішуватись наступальні і оборонні задачі в інтересах досягнення основної мети.

Розглянуті локальні війни дали змогу використати отриманий бойовий досвід у вітчизняній тактичній підготовці в основних видах бою.

В обороні – виникли нові елементи бойового порядку такі, як мобільний резерв, пошуково - ударні загони (групи), батальйонні тактичні групи, тощо. У побудові оборони зникли суцільні траншейні лінії. Їм на зміну прийшла осередкова кругова оборона, основу якої складають ротні і взводні опорні пункти; змінились тактичні нормативи: значно збільшився міжпозиційний простір, Оборона стала більш активною і більш мобільною, не зважаючи на її вид.

У наступі –збагатились елементи бойового порядку, змінився підхід до вогневого ураження противника, відновились деякі способи переходу в атаку, виникли нові форми удару - трьохмірний, форми маневру –вертикальна, широке застосування набули рейдові і обхідні дії.

Найбільш яскравим прикладом застосування нових форм збройної боротьби у вітчизняному воєнному мистецтві є командно - штабне навчання «Форпост»-2002, де практично всі види бойових дій здійснювались нетрадиційними способами, а весь другий етап був присвячений плануванню та всебічному забезпеченню рейдових дій, що проводились бригадами зі складу корпусу. На слайді, як приклад, показані дії 61мбр, в яких за рішенням командира передбачалось виконання завдання автономними діями рейдових загонів у складі посиленого батальйону кожний. Вони, використовуючи наслідки вогневого ураження противника, через відкриті фланги, проміжки і слабкі місця в бойовому шикуванні противника проникали у глибину його військ, знищували визначені важливі об'єкти, створювали морально – психологічну нестабільність, як серед особового складу, так і серед командування, зривали їх планові бойові дії після чого прикривали державний кордон і вели маневрену оборону.

В цілому теорія тактики вимагає детального вивчення і розвитку, тому що вона все більше набуває провідної ролі у теорії і практиці збройної боротьби. Навіть дослідне КШН «Форпост»-2002, якщо уважно подивитись, являє собою збройну боротьбу, в якій для досягнення стратегічної мети застосовуються тактичні форми бойових дій. Нові збройні формування, що складають основу збройних сил України – бригада, тактична група, армійський корпус – це все тактичні з’єднання і об’єднання і вони будуть вирішувати свої завдання тактичними формами збройної боротьби, які б ярлики їм не вішали.

Мабуть, необхідно і цей аспект нашої теорії розглянути більш детально і поставити все на свої місця.

Старший викладач кафедри військової підготовки

працівник ЗС України Д.В. ЗАЙЦЕВ

29