Ііі. Досвід застосування українських миротворчих контингентів

Узагальнено досвід виконання завдань українськими миротворчими контингентами та миротворчим персоналом у міжнародних миротворчих операціях останніх дванадцяти років, висвітлені проблеми та перспективи миротворчої діяльності.

3 липня 1995 року спливає 13 років участі військовослужбовців Збройних Сил України в операціях ООН з підтримки миру. У відповідь на письмове звернення Генерального секретаря ООН відповідно до постанови Верховної Ради України у 1992 році був сформований та відправлений до Боснії і Герцеговини український батальйон для участі в операції Миротворчих сил ООН. Цим виваженим кроком Україна підтвердила свої зобов’язання щодо статуту ООН та відкрила першу сторінку історії своєї миротворчості.

За час, що минув з тих пір, майже 34 тисячі українських військовослужбовців виконали місію миротворця.

За оцінкою світових організацій з колективної безпеки та керівництва миротворчих місій українські військові підрозділи гідно виконали завдання, які на них покладались. Тільки у 2003-08 роках за високий професіоналізм та бездоганне виконання своїх обов’язків 290 військовослужбовців миротворчих контингентів нагороджені державними нагородами та відзнаками Міністерства оборони України.

Разом з тим складність завдань, що виконувалися, високий ступінь ризику, непрості умови роботи миротворчих контингентів у різних країнах світу не дозволили уникнути і людських втрат. У миротворчих місіях загинули близько 35 наших громадян, а близько 80 отримали поранення різного ступеня.

За дванадцять років поряд з позитивними результатами миротворчої діяльності щодо набуття досвіду та необхідних навичок, було викрито низку проблем, що потребують вирішення: проблеми фахової та мовної підготовки, неготовність техніки працювати у складних кліматичних умовах, проблеми матеріально-технічного забезпечення.

Безумовно весь накопичений досвід потребує аналізу та ретельного вивчення для того, щоб у подальшому досягти нових якісних показників підготовки та застосування українських миротворчих контингентів та миротворчого персоналу. Питання участі України у миротворчій діяльності вже розглядалися у роботах Національного інституту проблем міжнародної безпеки та Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, у роботах В.Бруза, О.Гончаренко, Г.Костенко, В.Кохно, С.Пирожкова, Г.Перепелиці. Важливе значення мають публікації керівників військового відомства України О.Затинайко, О.Кузьмука, М.Пальчука, В.Радецького, В.Собкова, В.Шкідченко. Ґрунтовним дослідженням є дисертаційна робота Луника О.О., де найбільш повно розкривається розвиток нормативно-правової бази, розглянуті форми і способи застосування українського миротворчого контингенту та персоналу в міжнародних миротворчих операціях.

Проте постійна еволюція миротворчої діяльності, проблеми миротворчих місій на африканському континенті, входження українського контингенту до складу Коаліційних об’єднаних оперативних сил у Республіці Ірак та набутий при цьому досвід потребують постійного перегляду існуючих положень та внесення коректив до низки законодавчих та плануючих документів щодо миротворчої діяльності.

Тому метою даної статті є ретроспективний аналіз виконаних миротворчих місій та реальних здобутків, виявлення проблем, що викриті при їх виконанні, та висвітлення перспектив української миротворчості.

Незаперечним здобутком миротворчої діяльності України є сам факт її входження до десятки перших країн-контрибуторів миротворчих контингентів поряд з Канадою, США, Великобританією, Пакистаном, Нігерією, Бангладеш, Йорданією, що беруть участь у миротворчій діяльності найактивніше. На честь українських миротворців указом Президента України запроваджене святкування Міжнародного дня миротворців 29 травня.

Українські миротворці добре себе зарекомендували в операціях з підтримання миру на території колишньої Югославії – у Західній Словенії, в районах Боснії і Герцеговини, в Анголі й Лівані.

На сьогодні миротворчі контингенти та миротворчий персонал України приймають участь у 11 миротворчих місіях під егідою ООН, ОБСЄ та інших регіональних організацій у 7 країнах світу та у складі Коаліційних об’єднаних оперативних сил у Республіці Ірак.

З 22 липня 2000 року 3-й окремий інженерний батальйон Збройних Сил України виконує завдання у складі Місії ООН у Лівані, а у штабі Місії працюють 7 офіцерів. До цих завдань відносяться: розмінування мінних полів та автомобільних шляхів, налагодження доріг та колонних шляхів, обладнання фортифікаційних систем та будівництво нових опорних пунктів підрозділів Місії.

З 21 грудня 2000 року 4 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон Збройних Сил України, а з 12 березня 2001 року 20 окремий вертолітний загін Збройних Сил України у складі Місії ООН у Сьєрра-Леоне виконують завдання щодо: обслуговування та ремонту матеріально-технічних ресурсів Місії; підготовки екіпажів бронетранспортерів та водіїв вантажних автомобілів; супроводження гуманітарних вантажів; перевезення персоналу Місії, вантажів та високопоставлених осіб; евакуації поранених, польотів спостереження та повітряного супроводження переміщення військ.

З 19 листопада 1999 року українська рота приймала участь у складі багатонаціональних сил КФОР, а з 15 липня 2000 року діє національний контингент українсько-польського батальйону чисельністю 321 військово-службовець. Він виконує завдання у складі багатонаціональної бригади “Схід” по контролю за пересуванням та підтримці безпеки пересування населення, контролю за перевезенням зброї, вибухових речовин та наркотиків, супроводженню дітей до шкіл, проведенню конвою з сербським населенням через зону проживання албанців. На сьогодні завданням батальйону є контроль за поступовою передачею влади від Сил КФОР місцевим органам самоврядування та виконанням ними своїх обов’язків.

Крім того, особовий склад виділяється для виконання завдань, що виникають раптово, надання медичної допомоги місцевому населенню, розвезення гуманітарної допомоги.

З 11 серпня 2003 року український контингент (5 омбр Збройних Сил України, офіцери, що входять до штабу багатонаціональної дивізії “Центр- Південь” та штабу Коаліційних об’єднаних оперативних сил) приступили до виконання завдань у Республіці Ірак. 5 омбр а, після ротації, 6 омбр Збройних Сил України входять до складу багатонаціональної дивізії “Центр-Південь”. Партнерами України у складі з'єднання є частини і підрозділи Болгарії, Гондурасу, Данії, Домініканської Республіки, Латвії, Литви, Монголії, Нідерландів, Нікарагуа, Норвегії, Казахстану, Польщі, Румунії, Сальвадору, Словаччини, США, Таїланду, Угорщини, Філіппін, Фіджі.

До основних завдань окремої механізованої бригади відносяться: підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання; охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам’яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об’єктів; контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань; здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту, надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою; забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій, надання допомоги у перевезенні гуманітарних вантажів; надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню; виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини.

Миротворчий персонал Збройних Сил України виконує окремі завдання у складі таких Місій та Сил ООН і ОБСЄ: у Придністровському регіоні Республіки Молдова – 10 військових спостерігачів; у Ефіопії та Еритреї – 6 військових спостерігачів та 1 офіцер штабу Місії; у Демократичній Республіці Конго – 16 військових спостерігачів; у Грузії – 6 військових спостерігачів; у Косово – 2 офіцери звязку групи військових офіцерів звязку; на півострові Превлака, Хорватія – 2 військових спостерігачі, та група військових спостерігачів у Ліберії.

Участь військових контингентів України у миротворчій діяльності під егідою ООН, у складі Місій та Сил стала складовою частиною Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року та зафіксована у проекті нової Воєнної доктрини України.

Ця діяльність надає поштовх у розвитку співробітництва у воєнній сфері між Україною та НАТО, двостороннього співробітництва з його членами у інших галузях. Зокрема таких, як програми співробітництва у галузі інформатизації і зв’язку, з перейняття досвіду у переході Збройних Сил України до контрактної системи комплектування, реформування системи військової освіти, досягнення взаємосумісності.

Участь України у операціях з підтримання миру під проводом міжнародних організацій дозволила отримати від ООН станом на 2002 рік кошти на 150 млн. доларів США. Підвищився вишкіл підрозділів Збройних Сил України, що сприяє зростанню авторитету держави на світовій арені.

Безумовно Україна буде нарощувати свою участь у операціях ООН та інших регіональних організацій по врегулюванню міжнародних криз. Які ж вимоги слід ставити вже сьогодні до українських контингентів та персоналу, що призначені для миротворчих дій? У майбутніх миротворчих операціях Україна хотіла б бачити сучасний український миротворчий контингент та миротворчий персонал, з фаховим та мовним рівнем підготовки на рівні світових стандартів; оснащений сучасною вітчизняною технікою, озброєнням та матеріально-технічними засобами, що дозволяли б йому діяти в складних географічних та погодних умовах на різних континентах та виконувати весь спектр поставлених завдань, від ведення бойових дій у разі кризової ситуації до цивільно-військового співробітництва та гуманітарних операцій, у визначеному міжнародному та вітчизняному правовому полі.

Реалізація даного завдання наштовхується на певні труднощі і багато з цих вимог є проблематичними. Розглянемо конкретно перераховані вимоги та проблеми, що заважають їх реалізації та шляхи їх подолання.

Одна з проблем - недосконалість української нормативно-правової бази миротворчої діяльності. Потребує вдосконалення нормативно-правова база транзиту, вводу, перебування українських військових контингентів та території інших країн, законодавча база щодо соціального захисту миротворців, визначення системи підпорядкування та всебічного забезпечення у складі Місій та Сил, порядку комплектування та ротації.

Слід відпрацювати механізм виплати страхових та компенсаційних сум з боку ООН особам, які були поранені, стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, що загинули при виконанні обовязків військової служби у складі місій ООН.

Із збільшенням чисельності українських миротворчих контингентів виникла проблема підготовки військових кадрів необхідного фахового рівня та відповідного рівня мовної підготовки. Ці рівні повинні відповідати стандартам НАТО, адже все частіше український контингент виконує завдання у складі з’єднань під егідою цієї організації. тому виникає гостра необхідність в удосконаленні існуючої системи освіти держави і, особливо, військової освіти.

Певні зрушення у фаховій підготовці є. Так при Національній академії оборони України працює Центр підготовки офіцерів багатонаціональних штабів, де навчання здійснюється за стандартами НАТО, на підставі досвіду та із залученням викладачів інших країн.

Але мовна підготовка офіцерів-миротворців залишається недостатньою. Частково це питання вирішується суттєвим збільшенням часу вивчення іноземних мов у НАОУ. Це дає змогу підготувати майбутніх штабних офіцерів та командирів миротворчих підрозділів з достатнім рівнем мовної підготовки. Але це збільшення ускладнює планування та збільшує напругу у вивченні інших дисциплін. На наш погляд доцільно було б підготовку офіцерів миротворчих контингентів та миротворчого персоналу здійснювати на ступінчатих курсах від базових до спеціалізованих курсів з відривом від виконання службових обов’язків. Адже практика показує, що лише повне занурення у мовне середовище приносить прийнятні результати. Основні зусилля підготовки на вітчизняних та закордонних мовних курсах слід спрямувати на категорію командир взводу – командир роти, адже саме ця категорія безпосередньо працює з місцевим населенням при виконанні миротворчих завдань. При безпосередній підготовці конкретного контингенту такі зусилля зосереджуються на підготовці сержантів та солдат.

Безпосередню фахову підготовку офіцерів та рядового складу миротворчих контингентів доцільно проводити на базі існуючих навчальних центрів. Досвід підготовки на Яворівському та Житомирському навчальних центрах показав, що при наявності підготовленої навчальної бази та збалансованих програм навчання є можливість якісно і в установлені терміни підготувати миротворців до виконання завдань у складі міжнародних контингентів.

Іншою проблемою є відсутність фундаментальних розробок для особового складу миротворців. Існуючі статути, порадники, спільні стандарти вже розроблені міжнародними організаціями та країнами-лідерами миротворчої діяльності. Так, наприклад, у Канаді підготований порадник офіцера-спостерігача ООН. Але вони не адаптовані до української військової термінології, а військові процедури прийняття рішення, створення угруповань та виконання завдань не пристосовані до їх виконання нашим миротворчим контингентом. Тому виникає нагальна потреба у вітчизняних розробках у даному напрямку.

Невідкладною проблемою є удосконалення тактики миротворчих дій. Такі відомі досить давно форми застосування миротворчих контингентів як патруль, конвоювання транспорту, охорона важливих об’єктів, дії на контрольно-пропускних пунктах та постах спостереження трансформуються разом із новими вимогами щодо збереження життя і здоров’я миротворців. Шляхи вирішення даної проблеми слід шукати у оснащенні миротворців сучасними засобами дистанційного контролю автомобілів, їх зупинки у разі намагання втекти, оптичними та радіолокаційними засобами виявлення снайперів, новими засобами індивідуального захисту. Лише за умов прийняття їх на озброєння можна досягти високого ступеня безпеки особового складу і, відповідно, удосконалити тактику миротворчих дій.

Важливою є проблема вивчення і узагальнення досвіду миротворчості. Вирішення її слід шукати у наступних напрямках. Перш за все слід надати науковим працівникам можливість користуватися різнобічною інформацією з миротворчої діяльності. По-друге, необхідно створити чітку систему звітності щодо виконаних миротворчими контингентами завдань за добу, тиждень, місяць, період виконання завдань з освітленням певних, визначених питань. Всі надіслані звіти повинні надходити в єдиний центр, наприклад НАОУ, для їх узагальнення.

Практичними заходами цивільно-військового співробітництва є, наприклад, відбудова військовими цивільних об’єктів соціального призначення (шкіл, шпиталів) для місцевого населення, відновлення доріг, водогону та інших комунікацій, дистрибуція гуманітарної допомоги, обладнання та підручників для шкіл і т.п. Цими заходами у різному обсязі доводиться займатися миротворчим контингентам і в Іраку, і в Лівані і у Сьєрра-Леоне.

Такі заходи сприяють взаємопорозумінню населення та військових. Вони вносять чи не найбільший вклад у створення умов безпеки для виконання миротворчим контингентом своїх завдань.

Для якісної організації та ведення цивільно-військового співробітництва слід, на нашу думку, привести організаційну структуру підрозділів українського контингенту у відповідність до завдань цивільно-військової взаємодії та до структури відповідних польських підрозділів, а саме: включити до штату бригади взвод (роту) цивільно-військової взаємодії з метою проведення рекогносцировки населених пунктів і з’ясування стану справ у політичній, економічній, соціальній сферах, збору і аналізу інформації. Необхідна робота українських фахівців цивільно-військового співробітництва по координації зусиль з адміністраціями міст Багдад, Аль-Хіла та Аль-Кут та широке залучення цивільних фахівців у галузях економіки, транспорту, будівництва, культури, освіти.

Лише у такому випадку цивільно-військове співробітництво буде сприяти стабілізації обстановки у зоні відповідальності українського контингенту та послугує першим кроком до укорінення українських компаній на іракському ринку у подальшому.

Стратегічні перспективи миротворчої діяльності України повязані, у першу чергу, із загальною еволюцією поглядів на миротворчу діяльність ООН, ОБСЄ, НАТО та інших регіональних організацій.

Безумовно буде поглиблюватися співпраця України та НАТО у галузі миротворчих операцій. НАТО у рамках програми “Партнерство заради миру” надає Україні неоціненну допомогу у мовній та фаховій підготовці офіцерського складу, підготовці миротворчих контингентів у ході спільних навчань, створенні і підтримці матеріально-технічної бази навчальних центрів підготовки миротворців. Український контингент під проводом НАТО бере участь у миротворчих силах КФОР у Косово. Дані тенденції будуть лише поглиблюватися.

Слід, на нашу думку, ширше розвивати співпрацю і з Європейським союзом у галузі оборони. Після останньої війни в Іраку у Європі зміцнюється думка про необхідність власних збройних сил та робляться практичні кроки по їх реалізації. Україна, як географічна частина Європи, має зважати на це. І хоча на сьогодні НАТО є головним фундаментом військової безпеки у Європі, ситуація змінюється. Так однією з перших місій поліцейських сил Євросоюзу стала операція у Македонії.

Наміри України щодо відправки українських міліціонерів до складу даної місії є підтвердженням її намірів співпрацювати з Євросоюзом у галузі безпеки.

Оперативні та тактичні перспективи української миротворчості повязані з початком згортання низки Місій та Сил у різних країнах. Для українських контингентів це дасть змогу зосередитися на якісних показниках та більшу увагу приділити підготовці контингентів.

Проте поруч із скороченням одних контингентів відкриваються перспективи для розгортання інших. Заслуговує на увагу інформація з Секретаріату ООН щодо можливості розгортання місій у Кот Дівуарі, Судані та Бурунді вже у 2004 року. Тривалий термін вже йдуть розмови і про підвищення ролі ООН в Іраку.

Враховуючи зазначене, слід припустити, що до участі у міжнародних миротворчих операціях від Збройних Сил України в перспективі буде залучено: до окремої механізованої бригади; до 5 окремих батальйонів (1 інженерний, 1 ремонтно-відновлювальний, 3 механізованих); до 2 – 3 вертолітних загонів; до 80 осіб миротворчого персоналу.

Таким чином, Україна, безумовно, має перспективи і у подальшому сприяти міжнародній безпеці та займати чільне місце у міжнародних миротворчих організаціях. Реалізація даної мети залежить від активного використання вже набутого досвіду миротворчої діяльності та позитивного вирішення викритих при цьому проблем.

Ця діяльність відповідає національним інтересам України і в сучасних умовах є необхідною для їх досягнення.