4.4. Недоліки та суперечності нормативно-правових актів, що регулюють податкове адміністрування в Україні
Сучасна українська економічна наукова думка визначає податкове адміністрування, як систему науково обґрунтованих методичних дій щодо технічного регламентування та регулювання економічних відносин в оподаткуванні, тобто, як форму прийняття управлінських рішень, систему методів, форм і прийомів регулювання економічних відносин у сфері оподаткування для реалізації податкової політики держави.
Дії владних та управлінських структур стосовно податкового адміністрування спрямовані на розподіл наявних фінансових ресурсів у певних пропорціях між державним та приватним секторами економіки для реалізації урядом своїх функцій. Ці дії здійснюються на підставі наявного законодавства, що регламентує податкове адміністрування.
В Україні діє кілька сотень законодавчих нормативних документів з питань оподаткування, котрі разом з іншими документами, є правовою базою податкового адміністрування.
До їх числа належать закони, що встановлюють загальні норми податкового адміністрування та його організаційну структуру, зокрема:
–Закон України «Про систему оподаткування» №1251-ХІІ від 25.06.1991 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесено 33 зміни та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;
–Закон України «Про державну податкову службу в Україні» № 509ХІІ від 04.12.1990 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесено 21 зміна та доповнення, викладення в новій редакції;
–Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
№ 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 р. до якого з моменту прийняття на даний час було внесено 20 змін та доповнень.
Окремі положення, які регламентують податкове адміністрування, містяться в законодавчих актах, що регулюють порядок справляння окремих податків і зборів, наприклад:
–Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р,до якого з моменту прийняття на даний час було внесено 123 зміни та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;
–Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94ВР від 28.12.1994 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесено 116 змін та доповнення, викладення в новій редакції, тощо;
–Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003 р., до якого з моменту прийняття на даний час було внесе-
но 17 змін та доповнень.
Адміністрування єдиного податку, що справляється із суб’єктів малого підприємництва регламентується Указами Президента України
247
«Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р. та «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.06.1999 р.
Наведений кількісний перелік змін та доповнень, а також — викладень у новій редакції законодавчих актів, які регулюють податкове адміністрування, засвідчує факт постійної динаміки податкової системи, яка, з одного боку, є закономірною реакцією на зміни, що відбуваються під час ринкової трансформації суспільства, а з іншого боку, свідчить про недосконалість податкового законодавства, відсутність його універсальності та залежність від суб’єктивного впливу.
Окрім того, навіть виходячи з наведеного невеликого переліку законодавчих актів, що певною мірою регламентують податкове адміністрування, можна стверджувати про значну розпорошеність його норм, а детальний аналіз свідчить про їх неузгодженість між собою. Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно позначається на діяльності підприємницьких структур, знижує привабливість української економіки для іноземних інвесторів.
Унаслідок наявності у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері податкового адміністрування регулюється підзаконними актами.
Організація взаємовідносин суб’єктів оподаткування на основі досягнення компромісу в комплексі з оптимальним вибором загальної стратегії формування податкової політики та пріоритетів макроекономічного регулювання визначається українським вченими-економістами в якості передумови позитивних зрушень у реформуванні податкової сфери.
В той же час, звертається увага на ситуативний характер взаємовідносин фіску та платників податків, що суперечить задекларованому курсу на гармонізацію цих взаємовідносин.
Таким чином, можна визначити, на нашу думку, головний недолік чинного законодавства, яке регламентує та регулює податкове адміністрування, як форму прийняття управлінських рішень в сфері оподаткування, а саме — відсутність його науково-теоретичного обґрунтування, розробка та реалізація цього законодавства без належного усвідомлення його соціально-економічних наслідків. Проілюстрована відсутність стабільності в законодавчій базі засвідчує розвиток податкового адміністрування емпіричним шляхом без здійснення обґрунтованих прогнозів стосовно впливу складових податкового адміністрування на ділову активність в бізнесовому середовищі та рівень життя населення.
Виходячи з цього, слід проаналізувати основні недоліки законодавчої бази податкового адміністрування та врахувати їх при вдосконаленні чинного законодавства.
248
На нашу думку, до таких недоліків слід віднести такі:
1.Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, не дає розгорнутого тлумачення питань оподаткування. Але у розділі II «Права, свободи та обов’язки людини й громадянина» Конституції України
єстаття 67, яка містить положення про те, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому Законом. Виходячи з частини першої даної статті можна вважати, що суб’єктами сплати є фізичні і юридичні особи, оскільки вживається слово «кожен», і тоді, в принципі, можна зробити висновок, що ця частина статті безпосередньо закріплена законодавчо відповідними законами України. Але, з іншого боку, розміщення даної статті у розділі II вказує, що її суб’єктами
єлише фізичні особи. В той же час, ст. 92 Конституції України визначається, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законодавством України. Таким чином, незважаючи на відсутність в Конституції України поняття «юридичної особи», питання оподаткування вважається врегульованим Основним Законом. Тому, на нашу думку, законодавство України стосовно оподаткування фізичних та юридичних осіб повинно містити посилання на згадані положення Конституції.
2.Недосконалість податкового законодавства є першопричиною виникнення недоліків у процесуальних нормах податкового адміністрування та породження протиріч у нормативно-правовому полі діяльності органів, що здійснюють таке адміністрування. Так, відповідно до пункту 11 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» визначено, що податок на промисел належить до загальнодержавних податків і зборів, порядок справляння якого визначено декретом Кабінету Міністрів
України «Про податок на промисел»1. Статтями цього Декрету визначається, що громадяни, які продають товари, повинні пред’являти придбані одноразові патенти як на вимогу податкових органів, так і на вимогу органів внутрішніх справ. Відповідно, протоколи про вчинення адміністративних правопорушень стосовно застосування норм Декрету також мають, наряду з ДПС, органи внутрішніх справ.
У той же час, відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено перелік контролюючих органів, якими є: митні органи, органи Пенсійного фонду України, органи фондів
1 Конституція України, прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996 року із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року №2222-IV.
249
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та органи державної податкової служби.
Більше того, підпунктом 2.2.2 цієї ж статті визначено, що інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.
Слід зазначити, що пункт 19.6 статті 19 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» усуває означену суперечність, визначаючи, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону, однак на практиці непоодинокі випадки, коли на згадані перехресні посилання не звертається увага, в результаті чого застосовуються заходи адміністративного впливу на платників податків органами, які не визначені законодавством, яке регулює податкове адміністрування, зокрема, в наведеному прикладі — органами МВС.
Тому, на нашу думку, питання кодифікації та уніфікації податкового законодавства є одним із найголовніших питань реформування податкової системи, що має суттєвий соціально-політичний зміст. Прозоре і чітке законодавство з одного боку не дає можливостей для зловживань посадових осіб та платників податків, з іншого — створює прості та справедливі правила взаємовідносин між державними органами та платниками податків.
3.Однією із найбільш актуальних проблем законодавчої бази з точки зору контролю та стягнення податків є проблема неузгодженості термінів, які застосовуються податковим законодавством.
Досі не знайшли чіткого визначення такі базові для процесу оподат-
кування поняття, як «виручка від реалізації», «звичайна ціна», «позареалізаційний дохід» та багато інших.
Так, наприклад, відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р., виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Разом з тим, під час перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, органи державної податкової служби відносять до бази оподаткування єдиним податком, по суті, позареалізаційні результати, якими, наприклад є: відсотки банку за зберігання коштів суб’єкта підприємницької діяльності на поточному рахунку(поточний депозит), пені та неустойки, отримані таким суб’єктом підприємництва за невиконання контрагентами договірних умов, тощо.
250
Важливість однозначного визначення поняття «виручка від реалізації», як і інших понять, випливає із самої суті податкового законодавства взагалі та чинного Указу, зокрема, оскільки, наприклад, згадане поняття є базовим показником для принципового визначення можливості застосування спрощеної системи суб’єктом підприємництва(обмеження в 500 000 грн для приватних підприємців та в 1 млн грн для юридичних осіб — суб’єктів малого підприємництва).
4.Суттєвим недоліком законодавчої бази податкового адміністрування можна вважати також відмінність між категоріальним апаратом, що застосовується в бухгалтерському обліку, який суб’єкти підприємницької діяльності ведуть за Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та податковим обліком, що здійснюється відповідно до Закону України « Про оподаткування прибутку».
Н(п)СБО, які в своїй основі мають Міжнародні стандарти фінансо-
вої звітності (IFRS), оперують поняттями «дохід», «витрати», «фінансовий результат», тоді, як податковий облік — «валовий дохід», «валові витрати», «прибуток з метою оподаткування».
Відмінності між бухгалтерським та податкоми обліком призводять до суттєвих ускладнень процедур податкового адміністрування, зокрема — податкового контролю, оскільки в час перевірки працівникам податкового органу доводиться зіштовхуватися з проблемою особливостей облікової політики, яку обрав об’єкт перевірки. Справа в тому, що на відміну від правил податкового обліку, які досить жорстко виписані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Національні положення(стандарти) бухгалтерського обліку дають можливість вибору в частині застосування окремих норм, наприклад: відображення вибуття запасів в обліку може здійснюватися підприємством за одним із п’яти передбачених способів, в той час, як податковий спосіб передбачає один — ФІФО (вибуття перших за часом надходження запасів); в бухгалтерському обліку можна застосовувати один з шести (в тому числі — податковий) способів нарахування амортизаційних відрахувань основних засобів, в той час, як податковий облік амортизації передбачає тільки податковий спосіб (визначений ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Наявність відмінностей між бухгалтерським та податковим обліком врегульовується введенням у бухгалтерський облік понять «відстрочені податкові активи» та «відстрочені податкові зобов’язання», однак слід враховувати, що відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли платник податку вважає за доцільне роз’яснити окремі результати фінансово-господарської діяльності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платник податку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене у
251
довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звітність подається органам державної статистики згідно із Законом. Крім того, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфери управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поширюється також на будь-які інші податки, збори (обов’язкові платежі), включені до системи оподаткування. У зв’язку з цим платник податку не несе податкової відповідальності за затримку, неподання або неповне подання бухгалтерської звітності.
Оскільки ведення регістрів податкового обліку з податку на прибуток, відмінних від регістрів обліку бухгалтерського законодавства в якості обов’язкового не визначається, у платника податку є обґрунтоване право не надавати ці регістри на вимогу контролюючого органу, тобто надати для перевірки тільки дані бухобліку. В зв’язку з цим, у час перевірки та при документальному оформленні її результатів виникає потенційна можливість конфлікту між платником та податковим органом на підставі різночитання цими суб’єктами податкових правовідносин суті господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку.
Тому, на нашу думку, максимальне наближення понятійної бази податкового законодавства і бухгалтерського обліку є необхідним заходом для забезпечення спрощення і здешевлення податкового адміністрування.
5.Цілий комплекс процесуального характеру в чинному законодавстві України, що регулює податкове адміністрування утворено внаслідок законодавчої неврегульованості статусу неподаткових надходжень до бюджету.
Так, відповідно до статті 9 «Класифікація доходів бюджету» Бюджет-
ного кодексу України, неподаткові надходження визнаються доходами бюджету. Серед інших, до неподаткових надходжень відносяться адміністративні збори та платежі, а також надходження від штрафів та фінансових санкцій.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», до обов’язків ДПС віднесено здійснення контролю за повнотою і своєчасністю сплати до бюджету не тільки податкових надходжень, але і неподаткових платежів.
Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює процедурні питання обчислення, стягнення платежів, а також встановлює відповідальність платників податків, є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Преамбула цього Закону зазначає, що він є спеці-
252
альним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Разом з тим, відповідно до Наказу Міністерства фінансів України № 604 від 21.12.2001 р. «Про бюджетну класифікацію та її запровадження», введено бюджетну класифікацію доходів згідно якої нараховується понад 50 видів неподаткових доходів(частина прибутку(доходу, що вилучається до бюджету та дивіденди нараховані на акції(частки, паї) господарських товариств, що знаходяться у державній власності; рентна плата, плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого державного майна, державне мито, адміністративні штрафи та інші санкції, тощо).
Таким чином, податкові органи не мають правових підстав застосовувати до платників неподаткових платежів ні штрафні санкції, ні процедури примусового стягнення, ні притягати винних у порушенні законодавства до кримінальної відповідальності.
6.Практика прийняття і застосування підзаконних податкових актів, про яку йшлося вище, на нашу думку, наряду з іншими причинами, викликана відсутністю в українському нормотворенні практики експертної оцінки законодавчих актів, моделювання їх в умовах практичного застосування, апробації на окремих підприємствах чи регіонах, що суттєво спростили би процедури податкового адміністрування та значно здешевили б їх.
Так, за даними інформаційно-аналітичної системи «Ліга-Закон», на-
приклад застосування норм Закону України «Про податок на додану вартість» регламентує понад 3045 постанов Уряду, інструкцій, положень, порядків, податкових роз’яснень, листів та інших документів міністерств та відомств. Аналогічно Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» — 299, Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» — 1275, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» — 708.
7.Податкове нормотворення в Україні, зокрема у сфері податкового адміністрування превалює до прийняття норм загального характеру замість встановлення положень прямої дії, що породжує неоднозначне їх трактування, викликає різні методологічні підходи в їх застосуванні, породжує судові спори, що в підсумку призводить як до прямих, так і непрямих втрат бюджетів та цільових державних фондів.
253
Наприклад, Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відсилає до 25 Законів України, 10 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, 3 наказів ДПА України, так само Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» — посилається на 69 документів, Закон України «Про державну податкову службу» на 12 документів.
8.Неврегульованість на законодавчому рівні та суперечливість багатьох питань процесуальних норм податкового законодавства значно знижує результативність заходів податкового контролю, що застосовуються контролюючими органами. Так, пункт 10 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» надає право податковим органам надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом.
Утой самий час пункт 1 статті 50 Бюджетного кодексу України встановлює, що Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.
Окрім того, згідно з ст. 14 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено порядок, визначено підстави та умови розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань визначено, що такі рішення стосовно загальнодержавних податків і зборів приймаються керівником податкового органу та затверджуються його керівником (першим заступником керівника) вищого рівня, стосовно місцевих податків — керівником податкового органу (його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
Таким чином, відсутність єдиних правових норм з питання надання відстрочок та розстрочок викликає не тільки правові проблеми, але і є підґрунтям до виникнення зловживань та корупційних проявів у діяльності окремих посадових осіб, а у підсумку — до певних втрат бюджетних надходжень.
9.Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів державної податкової служби, які здійснюють адміністрування податків і зборів, про наявність протиріч між нормами різних законодавчих документів, які на практиці призводять до виникнення спірних питань між держаними органами та платниками податків, що у результаті спонукає до виникнення недоплат у бюджет та цільові
254
фонди. Досить часто і судові органи невизначеність у законодавстві трактують на користь платника податків, що також не сприяє наповненню бюджету.
Так, наприклад, існує протиріччя у визначенні переліку контролюючих органів між нормами Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».
Указом, зокрема, визначено, що контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансовогосподарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, є: органи державної податкової служби — стосовно сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів; митні органи — стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент перетинання митного кордону; органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.
Таким чином, наявна суперечність норм Указу вищенаведеним нормам п. 2.1. ст. 2 нормам Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Спостерігається також суперечливе визначення «органів стягнення». Бюджетний кодекс України у пункті 30 статті 2 органами стягнення визначає податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень. Пункт 3 статті 5 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 № 121/2001 зазначає про надання органам Пенсійного фонду права «стягувати у безспірному порядку не внесені своєчасно суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування разом з нарахованою пенею». У той самий час пункт 2.3.1 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначає, що органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи.
10.Існує суперечність між багатьма нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Положенням про Державну
255
податкову адміністрацію, згідно з яким до функцій Державної податкової адміністрації України, не передбачених Законом, віднесено такі: координація діяльності органів державної податкової служби та організація їх взаємодії з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольноревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків; здійснення зв’язків з податковими службами іноземних держав і міжнародними податковими організаціями, вивчення досвіду організації діяльності податкових служб цих держав і розробка пропозицій щодо його практичного використання в діяльності державної податкової служби України; здійснення відповідно до закону оперативно-розшукової діяльності, провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, а також проведення дізнання та досудового слідства у межах своєї компетенції, вжиття заходів щодо відшкодування завданих державі збитків; виявлення причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вжиття заходів щодо їх усунення; вжиття заходів щодо боротьби з приховуванням неоподатковуваних доходів, незаконним вивезенням за межі України неоподаткованих капіталів, відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом, забезпечення виявлення фактів приховування від оподаткування або маскування незаконного походження доходів, їх справжнього характеру і джерел набуття, місцезнаходження і переміщення, розміру, використання.
До прав Державної податкової адміністрації України, не передбачених Законом, норми Положення віднесли такі: одержувати безоплатно від органів виконавчої влади необхідну інформацію, повязану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у випадках, передбачених законодавством, а також дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; використовувати податкову заставу як засіб забезпечення погашення платником податків, інших платежів податкової заборгованості, а також в інших випадках, передбачених законом; здійснювати відповідно до законодавства податковий контроль за доходами, одержаними фізичними особами, витратами, а також встановлювати порядок такого контролю.
Серед прав Державної податкової адміністрації України, що прямо суперечать Закону, виділяється підпункт 3 пункту 5 Положення, який дозволяє встановлювати періодичність податкових перевірок ДПА України, у той час, коли частина друга пункту 1 статті 11 Закону підставою для встановлення періодичності податкових перевірок визначає чинне законодавство.
256
До законодавчо не врегульованих проблемних питань діяльності контролюючих органів можна віднести питання взаємодії між органами податкового контролю, яка на сьогодні регламентується лише спільними наказами та угодами, у той час, коли необхідно законодавчо встановити обов’язкові норми співпраці, що дозволить покращити координацію дій контролюючих органів, уникнути дублювання функцій, визначити порядок використання відомчих інформаційних баз даних і на цій основі здешевити виконання державних функцій податкового адміністрування.
Таким чином, підсумовуючи , можна зробити такі висновки:
–законодавство, що регулює податкове адміністрування, права та обовязки державних органів, що здійснюють його, значно розпорошене між значною кількістю нормативних актів, детальний аналіз яких свідчить про їх неузгодженість між собою. Чимало норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, що негативно впливає на стан бюджетних надходжень та не сприяє розвитку підприємництва і здійсненню інвестицій;
–процесуальні норми податкового адміністрування в значній мірі носять суперечливий характер, що спричинено наявністю в законодавчій базі великої кількості норм непрямої дії та, відповідно — підзаконодавчих актів, які суб’єктивно трактують ті чи інші положення чинного податкового законодавства;
–неврегульованість процесуальних норм призводить до низької ефективності податкового контролю, що підсилюється дією відсутності однозначності та наукової обґрунтованості у визначенні термінів, якими оперує податкове законодавство та значними розбіжностями в базі на основі якої здійснюється перевірка(бухгалтерський облік) та базі на якій будується визначення об’єкта оподаткування(податковий облік).
Тобто, виходячи з наведеного, податкове законодавство потребує комплексного реформування з точки зору стабілізації податкової системи, впорядкування відносин між платником податків та державою в особі податкових органів.
Стабілізація податкової системи повинна проявитися в чіткій кодифікації податкового законодавства, а норми та положення, що регулюють оподаткування та податкове адміністрування повинні бути чіткими та упорядкованими. На нашу думку, основою такої стабілізації повинен стати Податковий кодекс, проект якого підготовано Урядом та зараз активно обговорюється громадськістю.
Питання для самоконтролю
1.Основні суперечності та недоліки діючої системи податкового адміністрування.
2.Проблеми апеляції та оскарження рішень податкових органів.
3.Шляхи удосконалення нормативно-правової бази процесу оскарження рішень
257