ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

ні чинники, Суд вважає, що панові Енґелю, окрім задоволення на підставі пунктів 4 і 5 резолютивної частини рішення від 8 червня 1976 року, належить виплатити символічну компенсацію в сумі ста голландських гульденів (Hfl 100).

2.Виправдання / закриття справи

a. Відмова на підставі визнання вини

«Аанемерсбедрейф Ґебрудерс ван Леувен Б В проти Нідерландів» (Aanemersbedrijf Gebroeders van Leeuwen B V v Netherlands) (ухв.), 32602/96, 25 січня 2000 року.

1.… Суд насамперед зазначає, що сама по собі відмова виплачувати компенсацію за шкоду, спричинену органами державної влади в ході кримінального судочинства, яке згодом було припинене, не є покаранням чи заходом, прирівняним до покарання … Крім того, ні пункт 2 статті 6, ні будь-які інші положення Конвенції та її протоколів не зобов’язують Договірні Сторони, в разі припинення кримінального переслідування, виплачувати особі, якій висунуто «обвинувачення в учиненні кримінального правопорушення», відшкодування за будь-які збитки, можливо, їй заподіяні …

…Суд зазначає, що компанія-заявниця подала до суду на нідерландську державу позов із делікту з вимогою відшкодування збитків, заподіяних заходами, ужитими під час провадження в кримінальній справі проти неї. Відмовляючись задовольнити вимогу про таке відшкодування, апеляційний суд взяв до уваги недвозначне визнання факту використання підроблених рахунків керівниками компанії-заявниці, зроблене

вході кримінального розслідування. Це очевидне визнання вини саме по собі спростовує презумпцію невинуватості й дає достатні підстави апеляційному суду посилатися на це визнання. Тому Суд, з огляду на ці обставини, не вбачає предмета спору за пунктом 2 статті 6 Конвенції.

550

F.ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

b.Відмова на основі підозр

«О. проти Норвегії»

(O v Norway), 29327/95, 11 лютого 2003 року.

39.… Він зауважує, що у своєму рішенні від 25 січня 1995 року Високий Суд узагальнив обвинувачення в сексуальних домаганнях, висунуті проти заявника у межах кримінальному судочинства, а також повторив вердикт присяжних і виправдувальний вирок суддів. Відтак він перейшов до розгляду питання про задоволення умов для присудження відшкодування відповідно до статті 444. Посилаючись на докази в кримінальній справі, Високий Суд визнав імовірним той факт, що дочка заявника зазнавала сексуальних домагань, і «[з] огляду на справу в цілому, … [не] встановлює доведеності на основі критерію вагоміших доказів того, що [він] не вступав у статеві зносини з [нею]» … на думку Суду, у мотивах свого рішення Високий Суд, безсумнівно, констатував наявність підозри щодо заявника в зв’язку з обвинуваченнями в сексуальному домаганні, щодо якої його виправдано.

40.Суд не забуває про те, що, підтримуючи рішення Високого суду, комітет Верховного Суду з питань апеляцій (Appeals Leave Committee) взяв до уваги й процитував своє попереднє тлумачення статті 444, дане у рішенні від 1994 року, в якому він ухвалив, що відмова в задоволенні вимоги про відшкодування збитків не послаблює певності і не ставить під сумнів раніше постановленого виправдувального вироку … Суд визнає, що при тлумаченні відповідного припису закону докладено зусиль, щоб уникнути колізії з пунктом 2 статті 6. Однак він не переконаний в тому, що оспорені твердження, навіть якщо вони наведені разом із таким застереженням, не могли поставити під сумнів належність виправдувального вироку щодо заявника в несумісний з принципом презумпції невинуватості спосіб.

41.Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

551

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

«Пуч Панелла проти Іспанії»

(Puig Panella v Spain), 1483/02, 25 квітня 2006 року.

55.Європейський суд визнає, що відмова міністерства юстиції обґрунтовувалась тільки браком доказів про неучасть заявника у діях, в яких його обвинувачено. Із мотивування рішення міністерства юстиції чітко видно, що клопотання заявника було відхилене саме через підозри у його вині (або «непереконаності щодо його невинуватості»). Хоч це клопотання було подане відповідно до пункту 1 статті 294 LOPJ (loi organique relative au pouvoir judiciaire – основного закону з питань судочинства), яким передбачено, що право на відшкодування мають лише ті особи, яких виправдано або щодо яких остаточно закрито кримінальне провадження через брак (об’єктивний чи суб’єктивний) фактів, через які їм було висунуте обвинувачення, подібна вимога, за обставин цієї справи, безперечно, не розвіює сумнівів щодо невинуватості заявника. Справді, заявникові не запропонували довести свою невинуватість в рамках його клопотання до міністерства юстиції чи зазначеної судово-адміністративної процедури (див. Капо проти Бельгії (Capeau c. Belgique)). Водночас рішення міністерства та адміністративних інстанцій базувались на тому, що Конституційний суд у своєму рішенні за процедурою ампаро (ісп. amparo – захист, допомога –особлива процедура в праві Іспанії, що є засобом захисту основних конституційних прав особи, багато в чому схожа з конституційною скаргою), скасував обвинувальні вироки за недотримання принципу презумпції невинуватості, втім не підтверджуючи неучасть заявника у діях, на підставі яких проти нього порушено кримінальну справу.

56.… Європейський суд підкреслив, що заявник, який не робив посилань на жодне з положень зазначеного закону у своєму оскарженні до міністерства, в рамках процедури оскарження ампаро зазначив неможливість застосувати статтю 294, враховуючи те, що він оскаржував остаточний термін покарання позбавленням

552

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

волі, а не перебування в ув’язненні на етапі попереднього слідства. Суд також зауважує, що Конституційний суд помилково стверджував, що скарга заявника базувалась на передбаченій в статті 294 LOPJ можливості відшкодування за перебування в попередньому ув’язненні. Тому, видається, що національні органи визнали надмірну суворість, намагаючись застосувати цю статтю, якщо брати до уваги, що заявник не оскаржував своє попереднє ув’язнення, і також що не було ані виправдання, ані закриття кримінальної справи. Справді, застосування за аналогією цієї статті замість статті 292, яка передбачає розгляд загальніших ситуацій (судова помилка або неналежне відправлення судочинства), стали причиною того, що міністерство та національні судові інстанції розглядали питання про те, чи була достатньою мірою встановлена неучасть заявника та, на підставі цього факту, відхилили його клопотання.

57.Такий висновок породжує сумнів щодо невинуватості заявника, попри рішення Конституційного суду, який в результаті застосування процедури ампаро до заявника відновив його право на презумпцію невинуватості. Висловлення підозри щодо невинуватості обвинуваченої особи є прийнятним доти, поки в результаті закриття кримінального провадження не ухвалено рішення про обґрунтованість обвинувачення, але не можна спиратись на правову підставу таких підозр після того, як виправдання набуло остаточного характеру… Це тим більше виявилось у цій справі, де брак цілковитої впевненості у невинуватості заявника стала підставою для міністерства юстиції, щоб відхилити його клопотання про відшкодування збитків, попри наявність рішення Конституційного суду, який відновив його право на презумпцію невинуватості. За цих обставин, доводи міністерства юстиції, які в подальшому були підтверджені національними судовими інстанціями, виявляються несумісними з дотриманням презумпції невинуватості.

58.Окрім того, Європейський суд привертає увагу до факту, що – як це визнав уряд – вирок заявника понад тринадцять років

553

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

фігурує в судових реєстрах, хоч його остаточно скасував Конституційний суд.

59.Відповідно, було порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

«Таліадору і Стиліану проти Кіпру» (Taliadorou and Stylianou v Cyprus),

39627/05 and 39631/05, 16 жовтня 2008 року.

26.Суд зауважує, що заявники домоглися відкриття нового провадження в національних судах за їхнім позовом про відшкодування в зв’язку зі скасованим адміністративним рішенням, в якому їх названо відповідальними за катування і наказано звільнити з посад. Адміністративне рішення скасував Верховний суд, окрім іншого, на тій підставі, що воно порушило принцип презумпції невинуватості, закріплений у Конституції і пункті 2 статті 6 Конвенції. Оскільки в другому провадженні йшлося про вимогу щодо відшкодування як засобу правого захисту від акту, що суперечив гарантіям пункту 2 статті 6, то Суд погоджується з відповідними сторонами в тому, що ця норма є застосовною … Він повторює в цьому зв’язку, що однією з функцій пункту 2 статті 6 є захист репутації виправданої особи від тих заяв або дій, які, відбуваючись після виправдання, можуть змусити сумніватися в його підставах.

27.Суд, однак, зазначає, що Верховний суд не зробив жодного прямого чи непрямого натяку, який би ставив під сумнів невинуватість заявників і їхнє виправдання. Хоча Верховний суд і скасував постанову районного суду про виплату відшкодування моральних збитків, але не пов’язав цієї відміни з якимись підозрами щодо того, ніби заявники були справді винуваті в правопорушеннях, в яких їх виправдано, а натомість

рішуче його обґрунтував наявністю причиново-наслідкового зв’язку …

28. Отже, Суд постановляє, що порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.

554

F.ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

3.Неправомірне засудження

«Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії (стаття 50)» (Barberà, Messegué and Jabardo v Spain), 13 червня 1994 року.

16.… ув’язнення заявників було прямим наслідком судового процесу, який Суд визнав порушенням Конвенції. Крім того, у світлі остаточного рішення Високого суду від 30 жовтня 1993 року …, не можна припустити, що якби перший судовий розгляд провели відповідно до Конвенції, то його наслідки були б сприятливішими для заявників. У будь-якому разі, вони втратили реальну нагоду захищати себе відповідно до вимог статті 6 … і тим самим забезпечити сприятливіший результат. Отже, на думку Суду, був чіткий причиновонаслідковий зв’язок між відшкодуванням, на яке претендували заявники, і порушенням Конвенції. Природно, що подальше звільнення і виправдання заявників самі по собі не

могли дорівнювати restitutio in integrum або повному відшкодуванню збитків, виниклих внаслідок їхнього ув’язнення …

18.Що стосується суми, яку вони вимагали в зв’язку з втратою заробітку і можливостей кар’єрного росту, Суд не може погодитися з методом розрахунку, запропонованим заявниками 1993 року, в основі якого лежать іспанські виплати з тимчасової втрати працездатності …, бо такий метод не має жодного зв’язку з обставинами справи. Попри брак підтверджувальних документів і суперечності в свідченнях заявників щодо їхньої праці до позбавлення волі … Суд вважає, що він має присудити їм відшкодування відповідно до цих даних на основі цифр, наданих ними 1987 року.

19.Як і встановлений Європейським судом факт порушення Конвенції, рішення іспанських судів, ухвалені після основного рішення, визнавали за заявниками право на якусь міру відшкодування нематеріальних збитків. Проте повністю компенсувати шкоду, тут зазнану, вони не здатні.

20.Оцінюючи суму компенсації за принципом справедливості, відповідно до статті 50 … й з врахуванням обставин, зазна-

555

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

чених вище, Суд присуджує панові Барбера 8000000 песет, панові Мессеґе – 8000000 песет і панові Хабардо – 4000000 песет на покриття шкоди за всіма пунктами вимоги.

«Шиляєв проти Росії»

(Shilyayev v Russia), 9647/02, 6 жовтня 2005 року.

19.Заявник скаржився на те, що присуджена 20 липня 2001 року компенсація була недостатньою. Він посилався на статтю 5 Конвенції й статтю 3 Протоколу № 7 до Конвенції …

20.Суд нагадує, що вказані вище положення передбачають право на відшкодування особам, позбавленим волі через порушення одного з пунктів статті 5 Конвенції …, а також право на компенсацію за судову помилку, коли заявник був визнаний винним у здійсненні правопорушення остаточним рішенням суду й був підданий відповідному покаранню … Положення Конвенції, однак, не перешкоджають Договірним Сторонам присуджувати відшкодування залежно від можливості потерпілої особи довести наявність шкоди, заподіяної їй відповідним порушенням; Конвенція також не встановлює якихнебудь певних розмірів компенсації …

21.Із наданих фактів Суд установив, що національні органи влади визнали судову помилку в кримінальній справі заявника, вирок заявникові від 24 жовтня 1997 року, залишений в силі при касаційному розгляді справи 19 лютого 1998 року, був скасований як незаконний, і заявникові у зв’язку з цим присуджено суму в розмірі 70 тисяч рублів (приблизно 2740 євро) як відшкодування збитків. Це присудження не виглядає довільним або необґрунтованим, оскільки суди двох інстанцій ретельно вивчили всі істотні аспекти становища, в якому опинився заявник, зокрема характер висунутих проти нього обвинувачень, загальну тривалість його тримання під вартою й наслідки цього, і зробили вмотивовані висновки щодо розміру компенсації. Заявник мав повну можливіть брати участь

556

F.ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

уцьому процесі, а розмір відшкодування не видається невідповідним і в перерахунку на національну одиницю.

22.З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що ця частина скарги є явно необґрунтованою за змістом пункту 3 статті 35 Конвенції.

«Матвєєв проти Росії»

(Matveyev v Russia), 26601/02, 3 липня 2008 року.

40.… заявник був засуджений остаточним вироком від 25 вересня 1981 року до двох років позбавлення волі, які він згодом відбув. Ухвалений щодо нього вирок був скасований у порядку нагляду 6 жовтня 1999 року президією Архангельського обласного суду. Керуючись пояснювальною доповіддю до статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції, Суд відзначає, що не є важливим, яка саме процедура була використана національними судами для скасування вироку.

41.Суд також відзначає, що сторони не дійшли згоди щодо того, чи був вирок, винесений заявникові, скасований на підставі «нових чи нововиявлених обставин». Заявник стверджував, що прейскурант № 125 «Тарифи й послуги зв’язку», що послужив підставою для скасування вироку президією Архангельського обласного суду 6 жовтня 1999 року, на момент його засудження не був доступний ні сторонам, ні судам. Уряд це спростовував, заявляючи, що прейскурант не просто був доступний, але й був прямо згаданий Ломоносовським районним судом у вироку від 11 серпня 1981 року.

42.Суд зауважує, що сам заявник посилався на прейскурант № 125 «Тарифи й послуги зв’язку» при розгляді справи Ломоносовським районним судом. Заявник стверджував, що він не міг використовувати поштовий штамп, оскільки, відповідно до прейскуранта, той був недійсним. Районний суд відхилив довід заявника, установивши, що до моменту розкрадання заявник не знав про прейскурант і мав намір незаконно використати поштовий штамп. Звідси випливає, що до

557

F. ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

моменту розгляду справи зміст прейскуранта був відомий як районному суду, так і заявнику.

43.Суд також відзначає, що 6 жовтня 1999 року президія Архангельського обласного суду скасувала вирок, винесений заявникові, на тій підставі, що згідно із прейскурантом поштовий штамп був на той період уже недійсний і не міг бути використаний для незаконного збагачення. Відповідно, вирок був скасований не на підставі «нових або нововиявлених обставин», але внаслідок переоцінки президією доказу, використаного при розгляді кримінальної справи проти заявника.

44.Враховуючи вищевикладене й пояснювальну доповідь до статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції, Суд ухвалює, що умови застосовності статті 3 Протоколу № 7 до Конвенції дотримані не були.

II.ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ

1.Відсутність загального права

«Массон і Ван Зон проти Нідерландів» (Masson and Van Zon v Netherlands), 15346/89 and 15379/89, 28 вересня 1995 року.

49.Беручи до уваги статус Конвенції в правопорядку Нідерландів, Суд передовсім зауважує, що Конвенція не надає особі, «обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення» але згодом виправданій, права або на відшкодування витрат, зазнаних у межах кримінального провадження проти неї, хоча б якими доконечними могли бути ці витрати, або на відшкодування за законне обмеження його свободи. Вивести наявність такого права не можна ні з пункту 2 статті 6 …, ні з будь-яких інших положень Конвенції або протоколів до неї. З цього випливає, що відповідь на питання про те, чи можна говорити про наявність такого права в кожному конкретному випадку, належить давати тільки з посиланням на внутрішньодержавне право.

558

F.ВІДШКОДУВАННЯ І ВИТРАТИ

2.Відмова та презумпція невинуватості

«Леутсер проти Нідерландів»

(Leutscher v Netherlands), 17314/90, 26 березня 1996 року.

29.Суд відзначає, що сторони не вважали спірним те, що пункт 2 статті 6 … не надає «обвинуваченій в учиненні кримінального правопорушення» особі право на відшкодування своїх витрат в разі закриття порушеної проти неї справи провадженням …

Суд … хотів би також нагадати свою усталену прецедентну практику, згідно з якою сама по собі відмова видати постанову про відшкодування колишньому обвинуваченому його необхідних витрат і видатків після припинення кримінальної справи проти нього не є покаранням або заходом, який можна прирівняти до покарання …

Втім таке рішення може бути предметом спору у світлі пункту 2 статті 6 … якщо мотивувальна його частина, котру не можна відділяти від резолютивних положень, суттю дорівнює встановленню винуватості колишнього обвинуваченого без того, щоб його вину попередньо довели на підставі закону і, особливо, без того, щоб він мав нагоду скористатися своїми

правами на захист …

31.Відповідно до частини 2 статті 591а КПК, узятої в поєднанні зі статтею 90 КПК, апеляційний суд був уповноважений постановити, що витрати заявника підлягатимуть відшкодуванню коштом держави, тільки якщо він установить наявність «причини за правом справедливості» для такого відшкодування. Користуючись широкими дискреційними повноваженнями, наданими йому цими положеннями, апеляційний суд – як за нормами Конвенції, так і нідерландського права – міг взяти до уваги підозри, що й далі були щодо заявника внаслідок того, що його обвинувальний вирок був скасований в апеляційному порядку тільки через встановлення строку давності для передання органом обвинувачення справи до суду. І він

559