Питання всесвітня історія
.pdf34. Причини та початок «холодної війни».
Суть «холодної війни» полягала в суперництві двох систем в ідеологічній та економічній сферах, боротьбі за вплив на країни «третього світу», нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій тощо.
«Холодна війна» розпочалася, коли розбіжності в поглядах на світ у повоєнний час породили підозру і недовір'я між США та СРСР. Перша конфліктна ситуація склалася довкола Польщі. Москва домагалася сформування уряду, підвладного її впливові; Вашингтон рахував за незалежніший, представницький уряд, що відповідав би демократичній західній моделі. На Ялтинській конференції в лютому 1945 року було підписано угоду, статті якої допускали розширену інтерпретацію спірної проблеми. В угоді згадувалися й «вільні та безперешкодні» вибори в Польщі.
Під час першої зустрічі з міністром закордонних справ СРСР Вячеславом Молотовим американський президент Гаррі Трумен продемонстрував свій намір наполегливо відстоювати право Польщі на самовизначення і недвозначно вказав радянському дипломатові на необхідність дотримуватися ялтинських угод. «Зі мною ніколи ще так не розмовляли», — запротестував Молотов. «Дотримуйтесь даного слова, і з вами так не розмовлятимуть», знову безкомпромісно і рішуче відказав Трумен. Після цієї словесної дуелі політиків стосунки між двома країнами дедалі погіршувалися.
Протягом останніх місяців війни радянські війська зайняли всю Центральну та Східну Європу. Москва використала свою військову міць для надання допомоги східноєвропейським компартіям і для придушення партій демократичного спрямування. Комуністичні партії ^благословення та за сприяння Москви швидко поширили свій вплив та владу в усіх країнах регіону, останньою крапкою став державний перевороту Чехословаччині в 1948 році.
«Холодна війна» почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін оголосив про неможливість миру в світі «за умов сучасного капіталістичного розвитку світової економіки». ВінстонЧерчилль, прем'єр-міністр Великої Британії часів війни, виступив з відомою ефектною промовою у Фултоні, штат Міссурі. З його слів випливало, що «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент спала залізна завіса»; Черчилль підкреслив, що Британії та Сполученим Штатам потрібно крокувати пліч-о-пліч, аби протидіяти радянській загрозі.
Ідеологічне протистояння між СРСР і країнами Заходу, яке згодом виявилося в конкретних діях на міжнародній арені, призвело до «холодної війни». Поділ світу відбувався через економічну й політичну інтеграцію країн, що розвивалися за західноєвропейською політичною й економічною моделями, і країн соціалізму, орієнтиром для яких був тоталітарний Радянський Союз. Завершився цей поділ створенням воєнно-політичних блоків— Північно-Атлантичного союзу (НАТО) — 1949 p. і Організації Варшавського Договору (ОВД) — 1955 p.
«Холодна війна» спричинила тривалу виснажливу для економіки гонку озброєнь. При цьому західні держави з їхнім потужним промисловим потенціалом, передовими технологіями і гнучкою ринковою економікою виявились у кращій ситуації, ніж СРСР та
його союзники.
Офіційний розпуск Організації Варшавського Договору в лютому 1991 р. і розвал СРСР (грудень 1991 р.) ознаменували остаточне завершення «холодної війни».
Оскільки один із супротивників — СРСР — припинив своє існування, то деякі політики Заходу ствердили, що перемога у цій війні дісталась США та її союзникам. Однак, якщо це перемога, то сумнівна. Десятиліття «холодної війни» підірвали економіку СРСР, але негативно вплинули й на економічний розвиток США, які так і не змогли вирішити ряд своїх внутрішніх соціальних проблем.
«Холодна війна» значною мірою викликала сучасні глобальні проблеми, зокрема, забруднення навколишнього середовища, вичерпання природних ресурсів, політичну нестабільність у ряді країн «третього світу» наводнених радянською та американською зброєю.
Тому говорити про «переможців» у «холодній війні» не доводиться.
35.Наслідки війни для США.
На відміну від інших західних держав США не лише не зазнали в другій світовій війні тяжких втрат, але, навпаки, отримали величезні вигоди. США досягли грандіозної економічної і воєнної могутності. За 5 років війни прибутки американських монополій склали 70 млрд. дол. США зайняли домінуючі позиції у світовому капіталістичному господарстві і домоглися безумовних переваг над основними конкурентами.
Після війни американці володіли приблизно половиною запасів золота несоціалістичного світу, а з 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі основної міжнародної валюти. Економічну гегемонію Америки ще більше посилювало те, що вона виробляла майже половину світової промислової продукції.
1945 р. збройні сили США нараховували 12 млн. чол., 114 авіаносців, приблизно 3 тис. важких бомбардувальників. Влітку 1945 р. після успішного випробування атомного заряду США стали першою ядерною державою. Результат неухильно зростаючої економічної та військової могутності США - посилення їх політичних позицій в світі.
Гарі Трумен – американський президент Після смерті 12 квітня 1945 р. Франкліна Рузвельта, який 12 років був президентом США,
вирішення усіх проблем лягло на віце-президента Гаррі Трумена. 1948 р. Трумен був обраний президентом США. У внутрішній політиці адміністрації Трумена було значною міроюпродовжено традиції "нового курсу" Рузвельта.
Щоб уникнути соціальних потрясінь, що могли виникнути внаслідок демобілізації армії (армія була скорочена до 1,5 млн. осіб в 1947 р.), був прийнятий закон, що отримав назву Солдатського білля про права і який надавав демобілізованим пільги у сфері освіти, в отриманні кредитів на будівництво житла і відкриття свого бізнесу. Значна увага приділялася конверсії військової промисловості - переводу її на мирне виробництво. Хоч президентом був демократ, у Конгресі США більшість належала республіканцям, які прийняли низку законів право-консервативного характеру.
Особливо помітним був закон Тафта - Хартлі 1947 р. про трудові відносини в промисловості, за яким значно обмежувалося право профспілок на страйки, а в державному секторі вони взагалі заборонялися. Найбільш яскравим прикладом наступу правих на рубежі 40-50-х років став маккартизм. Сенатор Джозеф Маккарті у 1950 р. виступив із заявою про засилля комуністичних елементів у державному апараті. Владні структури, а потім керівництво установ, фірм та організацій почали масові перевірки працівників "на лояльність". Під підозрою опинилися всі ліві організації, зокрема Компартія США.
Внаслідок діяльності комісії Конгресу по розслідуванню антиамериканської діяльності та аналогічних комісій в штатах тисячі громадян лівих поглядів втратили роботу і зазнали дискримінації. 1954 р. сенатори засудили екстремістську діяльність Маккарті.
У зовнішній політиці діяльність адміністрації Трумена була підпорядкована "холодній війні"; 1947 р. проголошена доктрина стримування можливої агресії з боку СРСР; протидія комуністичним силам в Європі - "доктрина Трумена"; створено НАТО (1949 р.); реалізація програми реконструкції європейських економік - план Маршалла (1948-1952 рр.); участь у корейській війні (1950-1953 рр.).
Дуайт Ейзенхауер на чолі держави На президентських виборах у 1952 р. переміг Дуайт Ейзенхауер - колишній генерал,
колишній головнокомандувач об'єднаними силами союзників у Другій світовій війні. Після 20-річної перерви республіканець зайняв Білий дім на 8 років (у 1956 р. він знову був переобраний).
Ейзенхауер, продовжуючи загалом попередній економічний курс, усе ж пом'якшив повне державне регулювання економікою, зокрема були скорочені податки, скасований контроль над цінами і зарплатами тощо. Проте адміністрація, спираючись на зміцнілу економіку, запроваджувала соціальні програми за рахунок федерального бюджету: здійснювалися плани шосейного, житлового і шкільного будівництва, розширювалася система медичного страхування і соціального забезпечення.
Роки правління Ейзенхауера ввійшли в історію США як повоєнне процвітання, помітно зростав рівень життя населення (звичними стали телевізори, холодильники, кондиціонери).
Адміністрація Ейзенхауера в липні 1953 р. припинила війну в Кореї, але зовнішня політика США у цей період відзначалася ще більшою антикомуністичною спрямованістю, аніж у його попередника. Велику роль у цьому відігравав держсекретар адміністрації Джон Фостер Даллес. Конфронтація США з СРСР на всіх можливих напрямках, виготовлення водневої бомби (1952), міжконтинентальної балістичної ракети (1955) спричинило загострення міжнародної обстановки.
1957 р. після Суецької кризи 1956 р. була проголошена "доктрина Ейзенхауера" - програма силового і економічного втручання США на Близькому Сході. 1959 р. були започатковані серйозні зміни в політиці США щодо СРСР. Вперше в історії США відвідав з офіційним візитом радянський керівник М. С. Хрущов.
36.Демократи при владі (1961 - 1968 рр.)
Готуючись до президентських виборів 1960 р., Демократична партія значно оновила свій ідейно-політичний арсенал. При цьому враховувалися соціально-політичні зрушення, що відбулися в американському суспільстві: загальне піднесення життєвого рівня населення, зростання середнього класу та його суспільної ролі. Саме за рахунок залучення середніх верств демократи прагнули розширити свій електорат.
Кандидатом у президенти Демократична партія висунула сенатора Джона Кеннеді. Вибори показали рівновагу сил обох провідних партій. Дж. Кеннеді одержав 34,2 млн голосів, випередивши свого республіканського суперника - дотеперішнього віцепрезидента Р. Ніксона - лише на 100 тис. голосів. Отже, після восьмирічної перерви демократи повернулися до Білого дому.
Дж. Кеннеді став 35 президентом США, одним із наймолодших віком (мав 43 роки), а також єдиним главою Американської держави - католиком за віросповіданням. Розпочинаючи діяльність на посту президента, Дж. Кеннеді висунув програму досягнення "нових рубежів". її наріжним каменем стало стимулювання економічного зростання США шляхом розширення капіталовкладень, дальшого розгортання НТР. Програма передбачала проведення важливих заходів у соціальній сфері: комплексну перебудову районів хронічної депресії, підвищення мінімальної заробітної плати, перекваліфікацію безробітних, допомогу фермерам, розширення соціального забезпечення. Належне місце у програмі президента посідали проблеми громадянських прав, становища афроамериканців. У галузі зовнішньої політики передбачалося зростання військової могутності країни в умовах змагання з Радянським Союзом, який демонстрував дедалі новіші досягнення в галузі космічних досліджень і нарощування ракетно-ядерних озброєнь. Втілення в життя цих накреслень вимагало посилення регулюючої ролі держави й величезних бюджетних асигнувань, передусім на соціальні потреби.
Свою програму Дж. Кеннеді неухильно втілював у життя. Успіхові реформ значною мірою сприяло оздоровлення економіки: спад 1960 - 1961 рр. змінився стрімким господарським піднесенням.
Реформаторська політика Дж. Кеннеді неоднозначно сприймалася в американському суспільстві. У той час, як широкі верстви громадянства вітали її, впливові ультраконсервативні сили піддавали курс президента запеклим нападкам. Це ж стосувалось і зовнішньої політики його адміністрації, що поєднувала непохитність у справі підтримання ролі США як лідера західного світу, готового заступити шлях радянським зазіханням, із прагненням до діалогу з СРСР, до розумних компромісів, до зниження рівня міжнародної напруженості. В умовах різкої поляризації суспільно-політичних сил усередині США 22 листопада 1963 р. у м. Даллас (штат Техас) президента Дж. Кеннеді було вбито. Ця подія вразила американський народ і всю світову громадськість.
За короткий період президентства (1036 днів) Дж. Кеннеді виявив себе видатним державним діячем, людиною з широкими і нестандартними поглядами. Він увійшов в історію як один із найталановитіших і найяскравіших керівників Американської держави. Відповідно до конституції, президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. На наступних президентських виборах 1964 р. він здобув перемогу над своїм суперником - кандидатом від Республіканської партії сенатором Баррі Ґолдво-тером,
речником ультра-консервативних поглядів. Л. Джонсон зібрав 43,1 млн голосів, Б. Ґолдвотер - 27,2 млн. Демократи одержали також більшість в обох палатах конгресу.
У галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови "великого суспільства". Вони йшли далі побудови "нових рубежів" Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв'язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя мільйонних мас американського населення. Однак центральним завданням програми "великого суспільства" стала боротьба за викорінення бідності. Питання це було невідкладним, оскільки у США налічувалося понад 36 млн громадян (близько 20% населення країни), чиї доходи були нижчими за "рівень бідності". У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. Вони відзначалися новизною самих методів розв'язання проблеми. Якщо раніше допомога найбіднішим зводилася до "соціальної благодійності", то в згадуваному законі наголос робився на допомозі в одержанні освіти, набутті професії, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30%.
Втілення в життя широкомасштабних соціальних програм, започаткованих урядом Л. Джонсона, вимагало збільшення бюджетних асигнувань. Витрати на соціальні цілі становили наприкінці 60-х років близько 40% видаткової частини бюджету. Адміністрація демократів в умовах небувалого піднесення антирасистського руху чимало зробила у справі ліквідації нерівноправності афроамериканців. Нові закони про громадянські права 1964 і 1968 рр. та інші акти конгресу забороняли дискримінацію при реєстрації виборців, при наймі і звільненні працівників, у шкільництві, в громадських місцях, при продажу і здачі в оренду житла. Було створено відповідні важелі для неухильного виконання цих законів.
Загалом соціальні та політичні реформи у США в середині 60-х років досягли розмаху, якого країна не знала від часів "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта. Однак реформаторська діяльність Л. Джонсона після багатообіцяючого старту 1964 - 1968 рр. загальмувалася, і не в останню чергу через втягнення США у війну в Індокитаї, ведення якої потребувало чимраз більших коштів. Соціальні реформи почали згортатися, відповідно й падала популярність адміністрації демократів.
37. США наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у США.
Опубліковано: Середа, 20 вересня 2006, 00:00 Вибори 1980 р. у США відбувалися в атмосфері наростаючого невдоволення внутрішньою
та зовнішньою політикою уряду Д. Картера. Особливо боляче американці сприйняли драматичну ситуацію, пов'язану із захопленням у 1979 р. як заложників 52-х працівників посольства США в столиці Ірану Тегерані, та нездатність уряду домогтися їх визволення. Кандидат у президенти від Республіканської партії Рональд Рейган під час поїздки по країні стверджував, що політика адміністрації Д. Картера призвела до «приниження та послаблення Америки» і тільки новий «сильний лідер» може відновити її могутність і примусити усі країни поважати Сполучені Штати.
Розвиток міжнародних відносин в період правління Картера теж не сприяв авторитету 39го Президента США. Знову різко загострилися радянсько-американські відносини. Позиції Д. Картера послаблювала і чергова депресія в економіці, що розпочалась наприкінці 1979 р. і супроводжувалася зростанням інфляції, збільшенням кількості безробітних, падінням реальної заробітної плати робітників. Натомість Р. Рейган обіцяв зупинити інфляцію, зменшити безробіття, забезпечити тривале економічне піднесення країни. Але найпопу-лярнішим пунктом його передвиборчої програми була пропозиція значного скорочення податків для всіх груп громадян.
4 листопада 1980 р. на президентських виборах переміг Рональд Рейган, представник правого крила Республіканської партії.
Економічна політика Р. Рейгана виходила з програми «відродження Америки». Це стало основною метою проведеного 1981 р. зниження податків, що дало змогу підприємцям скерувати вивільнені кошти на розширення виробництва, а іншим верствам населення — збільшити споживання.
Кризові явища в економіці долалися шляхом технічного переоснащення підприємств, збільшення питомої ваги наукомістких галузей: радіоелектроніки, приладобудування, космонавтики тощо. Одночасно запроваджувалася антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат. Це дозволило створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що у свою чергу привело до запровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн персональних комп'ютерів.
У 1983 р. всі економічні показники різко підвищилися. Середньорічні темпи приросту валового національного продукту та приросту промислового виробництва за 1983-1989 рр. становили 3,5%, а обсяги виробництва в обробній промисловості за сім років зросли на 43%. Порівняно з 70-ми роками вдвічі зросли також темпи приросту продуктивності праці. Особисті доходи американців на душу населення збільшилися на 12,7%.
Загальні підсумки нових явищ в економіці США зводяться до таких позитивних результатів: 1) запроваджується ресурсозбереження, зменшується споживання наф ти, газу, сталі, чавуну тощо, однак суспільне виробництво зростає;
2) при менших затратах досягається вища ефективність суспільної праці в цілому (10 корів у фермерському господарстві дають стільки молока, скіль ки раніше отримували від 100 корів).
Але найголовніший результат — це трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним розв'язанням тих багатьох соціальних проблем, які віками були каменем спотикання людських відносин.
Якщо па початку 80-х рр. адміністрація Р. Рейгана стала на шлях конфронтації з СРСР, то в другій половині 80-х - на початку 90-х рр. радянсько-американські відносини значно потеплішали. Було підписано важливі документи про скорочення ядерних озброєнь «Старт-1» і «Старт-2», що фактично поклало край «холодній війні» і дало початок співробітництву між двома державами у розв'язанні важливих міжнародних проблем. Доказом такого співробітництва стала підтримка з боку СРСР заходів Сполучених Штатів, спрямованих на припинення агресії Іраку проти Кувейту, а також: врегулювання близькосхідної проблеми.
Після виборів у листопаді 1988 р. президентом США став Джордж Буш. Він не вніс якихось суттєвих змін у внутрішню та зовнішню політику, закладену адміністрацією Р. Рейгана.
У1992 р. до влади повернулися демократи. Білл Клінтон — перший президент США, який народився після Другої світової війни (1946). Перші кроки нової адміністрації, щодо економіки дали привід говорити про відхід Клінтона від «рейганоміки». До посилення державного регулювання змусили труднощі та спад в економіці, що намітилися в момент приходу Клінтона до влади. За допомогою економічних важелів становище вдалося значно виправити.
Угалузі зовнішньої політики простежується курс на формування міжнародних відносин посттоталітарного періоду. Зусилля дипломатії США спрямовані на ядерне роззброєння та інтеграцію в демократичний світ колишніх тоталітарних країн.
Розвал СРСР вніс суттєві зміни у зовнішню політику США, що стали на шлях співробітництва з колишніми республіками СРСР, нині незалежними державами. На міждержавному рівні зокрема було підписано Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва. У травні 1995 р. відбувся державний візит до України Президента Білла Клінтона, в ході якого були підписані важливі документи. США беруть активну участь в розробці великого пакета конкретної допомоги Україні в рамках «Великої сімки», а також надають значну підтримку нашій державі на міжнародній арені.
За підсумками виборів 2000 року в результаті драматичного перебігу подій у ході підрахунку голосів з мінімальною перевагою у кілька сотень голосів Президентом США став Джордж Буш-молодший. Невдовзі він зіткнувся з серйозним викликом — терористичною акцією войовничих ісламістів, шо зумовило антитерористичну акцію США в Афганістані.
У1992 р. між США та Україною були встановлені дипломатичні відносини. Країни обмінялись дипломатичними представництвами. Першим послом України у США став Іван Білоус, американським послом у Києві — Роман Попадюк, американець українського походження.
Перший етап української еміграції до США розпочався у 70-х роках XIX ст., але справді масового характеру переселенський рух набув тільки у 90-х роках і тривав до початку
Першої світової війни. За різними даними, до 1914 р. у США переселилось від 500 до 700 тис. українців.
Другий етап української еміграції відбувся у 20-х рр. XX ст. Він не був таким масштабним, як перший. Перешкодою стала економічна криза в США наприкінці 20-х - на початку 30-х років.
Третій етап української еміграції розпочався після закінчення Другої світової війни, її основу становили біженці з таборів, розташованих у Німеччині, Австрії, Італії. Наприкінці 60-х - на початку 70-х років до США виїхало також чимало українців з Польщі, переважно лемків.
Сьогодні у США проживає за різними даними від 1,2 до 2 млн українців, більшість з яких (80%) там і народилась. Проживають вони переважно на північному сході та північному центрі країни. Понад 90% українців живуть у містах (Нью-Йорк, Чикаго, Детройт, Філадельфія, Клівленд тощо).
Серед американських українців переважали висококваліфіковані робітники, але у післявоєнний період почала зростати частка представників інтелігенції: вчителів, лікарів, інженерів, юристів, митців. Близько 4 тис. українців є викладачами університетів і коледжів. Багато американців українського походження володіють підприємствами, магазинами, туристичними бюро тощо. Доходи американських українців за останні роки навіть перевищили відповідний середній показник по США.
Найвідомішим центром українознавства є діючий при Гарвардському університеті Український науковий інститут. У США діють також Українська академія мистецтв і наук, Український соціологічний інститут, відділення Української вільної академії наук, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Університет українознавства, Українське історичне товариство, Український документаційний центр і багато інших наукових установ. Україністику вивчають у провідних американських університетах, у тому числі Гарвардському, НьюЙоркському, Колумбійському, Іллінойському. Відомий серед українців США Український культурно-освітній центр у Філадельфії. У Нью-Йорку діють Український музичний інститут і балетна школа, які залучають українську молодь до вивчення народного і класичного мистецтва. У США виходить чимало українських газет і журналів — «Українські вісті», «Америка», «Свобода», «Українське життя», «Народна воля», «Вільна Україна», «Сучасність» тощо, видається різноманітна література українською мовою.
38. План Маршалла, його роль у відбудові повоєнної Західної Європи.
Умови мирних договорів із союзниками Німеччини розроблялися на сесіях Ради міністрів закордонних справ у 1945-1946 pp., а також на Паризькій мирній конференції 1946 р.
У лютому 1947 р. було укладено мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Уряди цих країн зобов'язалися надати своїм громадянам політичні права й свободи, знищити довгострокові військові укріплення, провести демілітаризацію і денацифікацію, сплатити репарації. Договори визначили деякі територіальні зміни, уточнювали кордони ряду країн.
Паризькі мирні договори зберігали незалежність переможенихкраїн, створювали умови для їхнього демократичного розвитку і сприяли зміцненню миру й добросусідства в Європі, Цим вони відрізнялися від Версальсько-Вашингтонської системи договорів.
І все ж не озброєння та воєнна сила визначали характер післявоєнного розвитку світу. Основну ставку в боротьбі проти комуністичної загрози Захід робив на економічну силу, на переваги економічної демократії над безликою державною економікою з її
зашореним плануванням. Пущений в дію економічний важіль Заходу був саме тим валом, який зупинив комунізм, насамперед в Європі. І тут головну роль відіграли США.
5 червня 1947 p., виступаючи з промовою перед студентами Гарвардського університету, Державний секретар США генералДжордж Маршалл заявив: «Роль нашої країни повинна полягати в тому, щоб надати дружню допомогу Європі при складанні програми її економічного відновлення, а потім в повну міру можливостей допомогти проведенню програми в життя. Ця програма повинна бути спільною для всіх і вироблена спільно, якщо не всіма європейськими країнами, то багатьма з них». Саму ідею новою не назвеш. Ще в 1944 р. на конференції у Бреттон-Вудсі (США) були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкцій та розвитку (МБРР) для надання допомоги Європі. Однак обидві ці організації не володіли достатніми для цього ресурсами. Але такі кошти були у США.
План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбавитися перенасиченості ринку капіталів,полегшити проведення конверсії і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їйдопомогу, й укріпити європейські демократії.
Країни, які приймають допомогу, повинні подати дані про стан своєї економіки, про втрати у війні, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США ухвалював рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет Європейського економічного співтовариства на чолі з американським адміністратором.
План Маршалла передбачав використання економічних методів для досягнення політичних цілей. Доларові ін'єкції у зруйновану економіку Європи мали метою фінансове та господарське оздоровлення Європи, економічний бум та підвищення життєвого рівня людей. А на цій основі, основі добробуту, вважалось необхідним домогтися трансформації психології мільйонів обивателів у тому реально і єдино розумному напрямі, що багате та заможне життя створюється не класовою боротьбою, не ліквідацією приватної власності, а зміцненням її, посиленням персонального інтересу кожного виробника. Американська