Питання всесвітня історія

-зростання ролі шформащйно-комунікащйної інфраст руктури в системі суспільного виробництва;

-підвищення рівня освіти, науково-технічного і культур ного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі квалі фікації, професіоналізму і здібностей до творчості як най важливіших характеристик послуг праці;

-створення ефективної системи забезпечення прав гро мадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поши рення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Інформаційне суспільство вносить істотні якісні зміни і в методологію сучасної освіти: знання формують основу для реалізації потреб освіти і складають один з найважливіших виробничих чинників. В інформаційному суспільстві економіка країни зазнає зміни і трансформується в економіку, засновану на інформації і знаннях, інтелектуальних інформаційних технологіях, і підтримується всесторонньо розвиненою людиною. Ці тенденції в економіці вимагають нових видів освіти, етичної компетентності і інфраструктури, що підтримує процес постійного вдосконалення знань і умінь.

Термін «Інформаційне суспільство» було прийнято використовувати щодо нової світової спільноти, яка базується на інформації. Загальноприйнятого визначення — що таке інформаційне суспільство ще немає, хоча в розумінні кола проблем, які воно охоплює і які мають бути вирішені при цьому, є істотні просування. Приведемо нижче деякі найпоширеніші визначення даного поняття.

Інформаційне суспільство — це таке суспільство, в якому виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація признається найзначнішим ресурсом.

Інформаційне суспільство — це суспільство, в якому є реалізованим загальний доступ до глобальних джерел інформації і автоматизованої ії обробки.

Інформаційне суспільство — ступінь в розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових потреб в інформаційних продуктах і послугах1.

Беручи до уваги вищенаведені визначення, можна зробити висновок, що створення інформаційного суспільства —

1 Термін наведений в науковій редакції авторського колективу інституту розвитку інформаційного суспільства (http://www.iis.ru/glQssary/mfsociety .ru.fatml)

новий виток розвитку людської цивілізації, і він не мислимий без розвитку процесу інформатизації, який, у свою чергу, є пов'язаним з розвитком інформаційної індустрії.

Інформаційна індустрія — це виробництво технічних засобів (ЕОМ, ПЕОМ, телефонів, телексів, факсів, ксероксів та інших пристроїв) та програмного забезпечення (нових інформаційних технологій).

Зауважимо, що саме інформаційна індустрія підтримує процес інформатизації суспільства.

Інформаційна індустрія — це засіб для переходу від індустріального суспільства до інформаційного. Інформаційне суспільство не може бути ізольоване, тому інформатизація суспільства веде до інформаційної єдності всієї цивілізації.

В інформатизації суспільства є й негативні сторони:

-головна з них — втручання в приватне життя (не санкціонована електронна пошта, реклама, віруси);

-інформаційна криза — другий приклад негативного явища, пов'язаного з інформатизацією суспільства;

-і третє негативне явище, що супроводжує розбудову інформаційного суспільства — відірваність тих, хто занадто захоплюється інформаційними технологіями, від реального життя. Так, викладачі Американського Університету Вільямса Вуда стурбовані тим, що їх студенти проводять дуже багато часу в Інтернеті. Щоб перешкоджати цьому, керівництво університету запропонувало студентам знижку на оплату навчання за те, що студенти проводи тимуть більше часу в реальному житті. Студент підписує договір з університетом, в якому обумовлюється, що протя гом року студент відвідуватиме різні університетські культурні заходи, заробляючи при цьому бали.

Всі залучені до інформаційного суспільства — інформатизація не залишила осторонь жодної сфери соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від сфери дозвілля до виробничих стосунків.

Так, наприклад, у зв'язку із збільшенням виробництва комп'ютерів і розширенням мережі Інтернет світ починає «хитатися» під потоком інформації, заявили учені в Каліфорнії (СІЛА). Згідно результатам досліджень, проведених Каліфорнійським університетом, більше 90% інформації зберігається в цифровій формі в комп'ютерах, таким чином займаючи менше місця, ніж на папері, у фільмах і віде-озаписах. В цілому в мережі Інтернет зібрано близько 550 мільярдів документів, і щодня створюється ще 7,3 мільйони нових сторінок. За словами вчених університету, кожний житель в будь-якій точці земної кулі може мати доступ до інформації в мережі Інтернет, і абсолютно є очевидним ризик «потонути в цьому океані інформації», тому необхідно «навчитися в ньому плавати».

59.Загальна характеристика глобальних проблем сучасності та ймовірних шляхів їх подолання.

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло¬бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

-запобігання світової термоядерної війни;

-подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль¬турного розвитку між розвинутими індустріальними країна¬ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

-забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

-подолання екологічної кризи;

-припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз¬виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

-своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

-стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по¬ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

-вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль¬них цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам¬перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак¬тичному відношенні шляхів їх вирішення.[3, 167] Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні

проблеми виступають як специфі¬чне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічно¬го, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами не-обхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навко¬лишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастро¬фи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.[6, 59] Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з

них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу дос¬татньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.

Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше зав¬дання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент науко¬вого знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірно¬стей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства[5, 71]

Швидкість і радикальність соціального оновлення - резуль¬тат зростання ролі народних мас в історії. Адже, за даними вче¬них, у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., а зараз - понад 5 млрд. осіб.

Проте не тільки зростання чисельності населення є причиною прискорення соціального прогресу. Останній є кумулятивним наслідком, сукупністю багатьох об'єктивних чинників - розкрі¬пачення особистості та збільшення ступеню її свободи, накопи¬чення наукових знань, зростання технічної могутності, інтерналізація соціально-економічних зв'язків, політичних і культур¬них процесів. Все це й привело до того, що за насиченістю полі¬тичними подіями й соціальними перетвореннями, економічни¬ми змінами й технологічними нововведеннями, за інтенсивністю міжнародного обміну діяльністю в сфері науки й культури ко¬жен рік кінця XX сторіччя дорівнює 10-ти в XIX сторіччі, 100 у середньовіччі й античності, 1000 у глибокій давнині.[8, 92] В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального

песимізму і філософії соціального опти¬мізму. Представники філософії соціального песимізму вважа¬ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу¬вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо¬мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.[7, 56] Потрібно пам'ятати, що кількісне зростання і розвиток у природі і в суспільстві - аж ніяк не

тотожні процеси. Удоско¬налення знарядь праці і методів виробництва постійно розши¬рюють рамки економічного зростання, а технологічні революції створюють цілком нові, невідомі до того сфери економічної діяльності, не тільки примножують уже відомі природні ре-сурси, роблячи їх доступними для практичного використання, але й перетворюють у ресурс суспільного розвитку те, що ко¬лись ним не було.

Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і зби¬рання, на тисячоліття затримався би перехід людини до земле¬робства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток техніч¬них засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Крім того, бу¬дуть відкриті й інші можливості.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль¬ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра¬хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо¬ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів. Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуже¬ність людини від

людини, суспільства, природи та від про¬дуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоні¬стичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвит¬ку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине люд¬ство, системність якого можна порівняти в якісному відно¬шенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням. Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес¬лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра¬тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умо¬ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.

60. Міжнародний тероризм.

Міжнародний тероризм набув у наш час настільки серйозне значення, що про нього слід сказати особливо. Боротьбу з тероризмом присвячено чимало конвенцій. Досить сказати, що тільки в рамках ООН прийнято 12 таких конвенцій. Це конвенції про незаконне захоплення літаків, протиправних діях щодо безпеки цивільної авіації, злочини проти осіб, які перебувають під міжнародним захистом, захопленні заручників, морському і бомбового тероризмі та ін

Істотний інтерес представляє Європейська конвенція про припинення тероризму (далі - Конвенція про тероризм), прийнята Радою Європи в 1977 р. (Росія бере участь). У ній на перше місце поставлені перераховані конвенційні злочину. Перелік доповнений правопорушеннями, пов'язаними з використанням бомб, гранат, ракет, автоматичної зброї, посилок з небезпечними вкладеннями. Конвенція кваліфікує тероризм як злочин і спробу здійснення терористичного акту або участь як спільника особи, яка здійснює або намагається скоїти подібний злочин.

У більшості випадків тероризм служить політичним цілям. Тому в Конвенції про тероризм спеціально обумовлено, що для забезпечення видачі злочинця ніяке злочин такого роду не буде розглядатися як політичне. Іншими словами, використання терору в політичних цілях не менше злочинно, ніж в інших випадках.

Терористичні акти в Нью-Йорку і Вашингтоні у вересні 2001 р. показали, що сьогодні навіть могутня держава не в змозі власними силами забезпечити безпеку своїх громадян. Домогтися успіху можна лише шляхом широкого співробітництва держав. Міжнародний тероризм є однією з глобальних проблем. Успішна боротьба з ним можлива за умови формування глобальної системи безпеки, здатної протистояти загрозам і викликам нашого часу. Це принципове положення знайшло відображення в актах СНД, зокрема у Програмі по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму 2000

Ні правові, ні організаційні міжнародні кошти виявилися не готові зустріти нову загрозу. Значна відповідальність за це лежить на США, які відмовилися взяти участь в антитерористичних конвенціях, прийнятих під егідою ООН, та й загалом ігнорували діяльність цієї Організації у галузі боротьби з тероризмом. Протверезіння настало лише після терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні. Вже через тиждень, 19 вересня 2001 р., було прийнято Заяву глав держав і урядів "вісімки". Відносно конвенцій ООН в ньому говорилося: "Реагуючи на жорстокі події 11 вересня, ми закликаємо всі країни вжити заходів, щоб якомога швидше ратифікувати ці документи і негайно почати застосовувати положення цих конвенцій, в тому числі ще до їх ратифікації".

Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про санкції відносно руху талібів у зв'язку з підтримкою ним міжнародного тероризму. Рішення 1373 від 28 вересня 2001 р. зобов'язав державу вжити таких заходів: забезпечити заборону фінансування терористичних організацій, покласти край діяльності з вербування терористів і їх озброєння, домогтися якнайшвидшого приєднання всіх держав до міжнародних конвенцій по боротьбі з тероризмом і забезпечити їх повне здійснення. Засновано спеціальний орган для контролю за виконанням рішення.

У рамках ООН розробляється всеосяжна конвенція про боротьбу з тероризмом, що враховує існуючі конвенції і відповідні резолюції Генеральної Асамблеї.

Згідно з останніми є кримінально карними, злочинними будь-які дії, методи та практика тероризму, де б і ким би вони не здійснювалися. Мова йде про злочинні дії, призначених для породження страху у населення в цілому, у групи осіб або у конкретних

людей в політичних цілях. Жодні міркування політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або іншого характеру не виправдовують такого роду дії.

Сучасний тероризм володіє істотними особливостями, які повинні враховуватися при організації боротьби з цим явищем. Він спирається на широкий соціально-політичну базу, основу якої становить яка живе у злиднях населення країн третього світу, що експлуатується і пригнічується як зовнішніми, так і внутрішніми силами. При цьому останні відповідальність за існуюче положення покладають на процвітаючий Захід. Пропаганда будується на тому, що колоніальна система перешкодила нормальному розвитку країн третього світу, а тепер вони піддаються неоколоніальну експлуатації.

У результаті тероризм харчується масовим невдоволенням третього світу результатами процесу глобалізації по західній моделі. Оскільки головної силою в реалізації цієї моделі є США, остільки проти них у першу чергу спрямований і тероризм. Характерною рисою міжнародного тероризму є антиамериканізм. Пропагандисти тероризму використовують егоїстичний характер політики США для зображення цієї держави як "імперія Сатани". Тому успіх боротьби проти міжнародного тероризму в значній мірі залежить від зміни положення в країнах третього світу.

Міжнародний тероризм активно використовує можливість глобальної системи. Керівним ядром є мережева радикальна ісламська структура недержавного характеру, яка спирається на той чи інший ступінь підтримки з боку багатьох мусульманських держав і релігійних організацій. Слід також враховувати, що чимала кількість немусульманських держав у своїх політичних цілях створюють сприятливі умови для діяльності мусульманських терористичних організацій.

З цього випливає, що боротьба з тероризмом повинна здійснюватися за двома напрямками:

1)проти недержавної мережевої структури з використанням в основному кримінально-правових засобів;

2)проти сприяють тероризму держав з використанням міжнародно-правових засобів.

Таким чином, в принципі боротьба з міжнародним тероризмом повинна вестися кримінально-правовими методами у відповідності з міжнародними конвенціями. Відповідальність несуть фізичні особи. У тому випадку, якщо терористичні дії підтримуються державою, вона несе за це міжнародно-правову відповідальність і до нього застосовні контрзаходи, а в разі потреби і санкції за рішенням Ради Безпеки ООН. У згаданій Резолюції 1373 Рада визнала право держави на самооборону у випадку терористичної атаки відповідного масштабу. Нині належить розробка достатньо чітких норм, які регулюють здійснення цього права.

Поведінка збройних формувань, затвердилися на частині території держави і непідконтрольних йому, не розглядається як діяння цієї держави, і воно не несе відповідальності за їхні дії. У разі вчинення цими формуваннями терористичного акту проти іноземної держави останнє вправі застосувати збройну силу в порядку самооборони, повідомивши про це Раду Безпеки.

Характерною рисою міжнародного тероризму є наявність солідної фінансової бази, що створюється за рахунок як легального, так і нелегального бізнесу і з використанням міжнародної фінансової системи. Важливу роль в цьому відіграють і великі банки західних країн, а також офшори. Відмивання "брудних грошей" дає від 30% доходу. Звідси завдання - звести до мінімуму фінансові ресурси терористичних організацій, у тому числі і

шляхом встановлення кримінальної відповідальності всіх учасників цієї діяльності як на міжнародному, так і на національному рівні.

Першорядне значення має порядок покарання терористів. Залучення того ж Бен Ладена і його спільників до відповідальності перед Міжнародним кримінальним судом мало б зовсім інший ефект, ніж просто акт відплати. Але США вибрали саме останній варіант, заснувавши спеціальні військові трибунали. Тим часом міжнародний судовий процес дозволив би авторитетно продемонструвати злочинність тероризму, його несумісність з основами будь-якої людської моралі, включаючи догмати ісламу.

Оптимальним варіантом було б залучення терористів до відповідальності перед Міжнародним кримінальним судом. У ході розробки Статуту Суду Росія пропонувала поширити його юрисдикцію на терористичні акти, які становлять загрозу миру. Однак пропозицію не було прийнято. Альтернативним виходом могло б бути установа рішенням Ради Безпеки ООН міжнародного кримінального трибуналу по тероризму з обов'язковим представництвом юристів мусульманських країн. Надалі доцільно розробити поправки до Статуту Міжнародного кримінального суду. Міжнародний тероризм повинен бути визнаний злочином проти людяності і охоплений юрисдикцією Міжнародного кримінального суду.

Боротьба з міжнародним тероризмом ставить все нові проблеми. На перший план висувається проблема запобігання можливості використання засобів масового ураження. Абсолютно нова проблема - кібертероризм, який здатний завдати колосальної шкоди економіці і здоров'ю населення промислово розвинених країн.

На закінчення слід підкреслити принципове положення, що міститься в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН: "Міжнародне співробітництво, а також дії держав у боротьбі з тероризмом повинні здійснюватися відповідно до принципів Статуту, міжнародним правом та відповідними міжнародними конвенціями". Іншими словами, правомірність - необхідна умова успішної боротьби з тероризмом. Міжнародне право повинно перешкоджати використанню боротьби з тероризмом для інших політичних цілей, а також запобігати зайві жертви і руйнування.