Питання всесвітня історія

19.Розвиток науки і техніки в 20-30 роки.

20-30-ті роки ознаменувалися швидким розвитком фізики, особливо ядерної. У Німеччині продовжував проводити дослідження видатний німецький фізик Макс Планк, автор гіпотези квантів, який у 1918 р. став лауреатом Нобелівської премії. Тоді ж видатні відкриття у ядерній фізиці здійснили Луї де Брель, Ервін Шредінгер, Поль Дірк. На 20-30-ті роки припадав початок наукової діяльності вченого-фізика зі світовим іменем творця теорії відносності Альберта Ейнштейна. У 1921 р. за праці з теоретичної фізики, Ейнштейн був удостоєний Нобелівської премії. В середині 20-х років учений працював над створенням квантової статистики Бозе. З приходом у Німеччині до влади нацистів Ейнштейн емігрував до США, де разом з іншими видатними вченими працював над створенням атомної бомби.

Англійський дослідник Ернест Резерфорд відкрив у 1919 р. першу штучну ядерну реакцію, а в 1921 р. передбачив існування нейтрона.

Датський вчений Нільс Бор висунув гіпотезу про те, що випромінювання енергії електроном здійснюється при переході електрона з однієї орбіти на іншу. Він сформулював закони руху електронів, поклавши початок квантовій механіці. У Копенгагені він створив Інститут теоретичної фізики. Пізніше, в роки другої світової війни, видатний вчений змушений емігрувати з Данії і врешті-решт опинився у США. За видатні заслуги у науці Н. Бор був удостоєний Нобелівської премії.

У1934 р. всесвітньо відомі французькі вчені – подружжя Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі – відкрили штучну радіоактивність. Вони зуміли одержати при бомбардуванні ядра альфачастинками радіоактивний ізотоп, який випромінював нейтрони та інші елементарні частинки при поступовому розпаді атомних ядер. Це відкриття зробило революцію в техніці, біології і медицині. Видатні вчені-фізики відкрили фотон, електрон, протон, позитрон, нейтрон, розширивши таким чином знання про матерію.

Видатний американський фізик Роберт Оппенгеймер став автором низки праць з квантової механіки, теорії відносності та фізики елементарних частинок. У 1943-1945 pp. американський фізик був одним із керівників групи вчених і спеціалістів, які створили атомну бомбу.

Важливі відкриття у фізиці зробили вчені, котрі працювали в СРСР: Д. Іванченко, А. Іоффе, М. Семенов, Д. Скобельцин та І. Курчатов. Академік А. Йоффе своїми теоретичними працями заклав основи сучасної фізики напівпровідників. У роки війни академік І. Курчатов разом з іншими вченими теж працював над створенням атомної зброї. Епохальні наукові відкриття в ядерній фізиці не тільки зробили переворот у науці й техніці, але спричинилися до створення страхітливої ядерної зброї, яка вперше була застосована при бомбардуванні японських міст Хіросіма і Нагасакі 6-9 серпня 1945 р. американськими військово-повітряними силами.

У20-30-х роках розгорнулися дослідження і в галузі математики. Широко відомими стали математичні школи в Німеччині, США, Франції, Радянському Союзі. У Франції працювали видатні математики Ж. Адамар. Е. Борель, А. Леберг, А. Вейль та інші. В Німеччині математичну школу очолював видатний вчений Д. Гільберг, а в США – Дж. Біркгоф та Н. Вінер, пізніше до них приєдналися емігранти з Німеччини Р. Курант, Дж. Нейман, спеціалісти зі світовими іменами.

В Радянському Союзі діяла група талановитих вчених, серед яких були С. Бернштейн, І. Виноградов, М. Келдиш, А. Колмогоров, П. Новиков, I. Петровський та інші.

Успішно розвивалася астрономія. У США у 1915 р. у Маунт-Вільсоновській обсерваторії було встановлено телескоп з великим діаметром дзеркала, що дало змогу розширити коло астрономічних досліджень. Завдяки використанню нових технічних досягнень були відкриті нові зоряні системи. За допомогою фотографування у 1930 р. виявлено дев'яту

планету нашої Сонячної системи – Плутон. Вчені-астрономи встановили скупчення галактик, які творять Метагалактику.

Прискорено розвивалася хімія. Узагальнювалася теорія хімічних реакцій. З'явилася нова наука – хімічна фізика. Досягнення у хімії дали змогу створити штучні тверді речовини, зокрема різні пластичні матеріали та інші. Швидко почала розвиватися колоїдна хімія. Радянські вчені під керівництвом С. Лебедєва вперше у світовій науці створили штучний каучук, що дало змогу відмовитися щ відповідного природного матеріалу, який вироблявся в обмеженій кількості. Чимало вчених хіміків працювало в галузі медицини. Вони відкрили різні ферменти, а також інсулін та териксин. Відомі вчені Янсен, Донат, Вільямс, Клайн, Сцент-Дьєрді синтезували хімічним шляхом вітаміни В, С, D, а пізніше, у 1931 p., і вітамін А. Такі хіміки, як С. Ваксман, А. Флемінг, X. Флорі і Е. Чейн винайшли стрептоміцин і пеніцилін – антибіотики. У Росії продовжував вивчення вищої нервової діяльності людини академік І. Павлов.

Вчені-дослідники вивчали Антарктиду, Арктику, морські глибини, при цьому широко застосовувалася батисфера, творцями якої були американські дослідники У. Бібі та У. Бартоном.

Отже, у 20-30-х роках ряд галузей науки, особливо атомна фізика, хімія зробили гігантський стрибок у своєму розвитку. В той же час швидко розвивалася автомобільна, авіаційна, хімічна, радіотехнічна промисловість, що базувалася на нових відкриттях видатних учених.

У Радянському Союзі чимало вчених і визначних спеціалістів було репресовано сталінським режимом, а цілі галузі науки заборонені. Подібну політику на засадах расизму провадила нацистська Німеччина. Сотні видатних учених, особливо євреїв за походженням, змушені були покинути Європу і емігрувати до США, де для них створювалися усі умови для наукової діяльності. їхній переїзд до США, а також значні фінансування наукових досліджень, перетворили цю країну у форпост світової науки XX ст.

20.Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни.

Посилення гітлерівської Німеччини західні країни (передусім Англіяй Франція) сподівалися використати для противаги СРСР і протидії поширенню впливу комуністів у Європі. У Гітлера ж були свої плани — він прагнув світового панування. Для цього Німеччині необхідно було створити потужну військову промисловість і армію з наступальними типами озброєнь — тобто порушити умови Версальського договору.

У1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй. Наступного року було прийнято рішення про створення військової авіації. У 1935 р. в Німеччині введено загальну військову повинність.

У1936 р. вермахт вступив у промисловий район — демілітаризовану Рейнську зону. Усі ці кроки Німеччини були прямими порушеннями умов Версальського договору. Однак ні Англія, ні Франція не вчинили опору, обмежившись осудом цих дій. Така позиція великих країн одержала згодом назву «політики умиротворення» З 1938 р. Гітлер, зміцнивши свої позиції, приступає до другого етапу своєї

зовнішньополітичної програми — перегляду (ревізії) кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів.

Керівництво Німеччини приймає рішення про аншлюс (приєднання) Австрії. Загарбницькій політиці агресора не чинили перешкод ні США, ні Англія. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію.Наступного дня канцлер, австрійський фашист Зейс-Інкварт, проголосив «возз'єднання Австрії з Німецькою імперією».

Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина. Після аншлюсу Австрії Німеччина зажадала від Чехословацького уряду передати їй Судетську область, де проживало чимало німців. 13 вересня судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина пригрозила Чехосло-ваччині розправою. Однак співвідношення сил було не на користь німців. Чехословаччина мала добре озброєну й підготовлену армію із 45 дивізій. До того ж радянський уряд запропонував їй (відповідно до договору 1935 р. про взаємодопомогу) всебічну підтримку. Але під час мюнхенської зустрічі Гітлера з главами урядів Англії (Н. Чемберленом), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) він заявив, шо Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословацькому урядові про негайне передання Німеччині ряду територій Чехословаччи-ни розчистили шлях до Мюнхенської угоди, укладеної за спиною Чехосло-ваччини главами урядів чотирьох держав 29-30 вересня 1938 р. Наслідком цієї угоди було рішення про відторгнення від Чехословаччини на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. У Чехословаччини забрали 20% території, де проживало 25% населення і було майже 50% потужностей важкої промисловості.

Таким чином, за рахунок Чехословаччини уряди Франції й Великої Британії прагнули задовольнити загарбницькі апетити Гітлера й «умиротворити» його. Це була недалекоглядна політика, яка привела до посилення економічних, військових і людських ресурсів агресора.

30 вересня Чемберлен і Гітлер підписали англо-німецьку декларацію про ненапад. Аналогічну німецько-французьку декларацію було підписано 6 грудня. Фактично це були пакти про ненапад між Англією і Францією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого. Але остання не збиралась їх виконувати.

Уберезні 1939 р. німецькі війська окупували всю Чехословаччину, а у квітні Італія захопила Албанію. Агресори не приховували своїх загарбницьких намірів і щодо Польщі, Румунії та Греції. Політика «умиротворення» й потурання агресорам зазнала краху.

21.Мюнхенська угода і загарбання Чехо-Словатччини.

Після загарбання Австрії (березень 1938 р.) німецькі апетити зросли. Своєю черговою жертвою Гітлер вибрав Чехословаччину. Німеччина вимагала від Праги передачу Судетської області, де більшість населення становили німці. У Німеччині була розгорнута широка пропагандистська акція, що показувала «нестерпне становище німецької національної меншини» у Чехословаччині. У відповідь Прага оголосила часткову мобілізацію. Міжнародну кризу, що склалася, мала розв'язати конференція за участю провідних країн Європи.

Напередодні конференції стало відомо, що Велика Британія і навіть Франція, з якою у Чехословаччини був підписаний союзний договір про взаємодопомогу (1935 р.) підуть на поступки Гітлеру і не будуть відстоювати інтереси Чехословаччини. СРСР, з яким у Чехословаччини також був підписаний військовий договір, поставив надання військової допомоги у пряму залежність від позиції Франції.

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю чотирьох держав — Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Великої Британії (Чемберлен) та Франції (Далад'є). Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вона вислухала рішення. В обстановці повної відсутності підтримки з боку західних країн Чехословаччина погодилася виконати рішення конфедерації— віддати Німеччині Судетську область.

Мюнхенська конференція показала неспроможність Великої Британії та Франції зупинити німецькій експансіонізм і коштом «малих держав» Центра-льно-Східної Європи заспокоїти зростаючі апетити гітлерівців. Мюнхенська угода стала наступним кроком політичного «умиротворення», яке врешті-решт і призвело до Другої світової війни.

Гітлер, який зрозумів, що Захід не готовий до війни і будь-що прагне її уникнути, висував усе нові вимоги. Наступним кроком Гітлера стало розчленування Чехословаччини. Унаслідок складної дипломатичної гри, ініційованої Гітлером, до якої була втягнута більшість країн Європи, йому вдалося без єдиного пострілу 15 березня 1939 р. окупувати Чехію. Словаччина отримала ілюзорну незалежність, підпорядкувавши Берліну свою внутрішню та зовнішню політику, а Закарпаття, що також належало до складу Чехословаччини було віддано на поталу Угорщині як винагороду за приєднання до «антикомінтернівського пакту».

22.Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 сепня 1939р. та таємний додатковий протокол до нього.Вплив угоди на подальший розвиток подій.

Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа (нім. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; рос. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом[1]) — розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня)[2] у Москвіміністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна.

Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з ним, і на Рапалльську угоду 1922 року. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу.

Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.

23.Причини й початок Другої світової війни

По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, що прагнули реваншу та нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. Вони і стали основними ініціаторами війни.

По-друге, економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Систему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано.

По-третє, розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також «ізоляція» США, які, оголосивши про нейтралітет, фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв’язанні війни відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Характер війни Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини – тобто досягнення світового панування. З боку цих країн війна мала загарбницький характер. Для країн, які зазнали агресії і були окуповані, війна була справедливою. Складніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, що на той час належали Польщі, Румунії, Фінляндії, а також країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва). Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. Її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.

1 вересня 1939 року Німеччина та Словаччина розпочали військову операцію проти Польщі. У відповідь Велика Британія і Франція (а слідом за ними й залежні від них країни), згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, з локального конфлікту між Німеччиною та Польщею війна переросла у світову.

24.Напад Німеччини на СРСР, початок Велекої Вітчизняної війної війни.

Радянсько-німецька угода про ненапад, укладена 23 серпня 1939 р. строком на десять років, як показали подальші події, не могла бути гарантом надійної безпеки для народів СРСР. 18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини.

У планах нацистських стратегів Україна мала стати аграрною колонією «третього рейху» і забезпечувати Німеччину і європейський континент продуктами харчування і сировиною. Реалізація нацистських планів світового панування почалася раптовим нападомна СРСР 22 червня 1941 p. В основу війни проти радянських народів була покладена стратегія блискавичної воєнної кампанії, розрахованої на кілька місяців.

Напад на Радянський Союз здійснювали три добре озброєні групи армій:

-група армій «Північ» здійснювала наступ на Ленінград та Прибалтику;

-група армій «Центр» - на Москву і центральні області Росії;

-група армій «Південь» на Україну і Кавказ.

25.Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.

12 липня 1941 р. в Москві відбулася конференція представників СРСР, Великої Британії та США, на якій обговорювалось питання про взаємні поставки зброї, військових і сировинних матеріалів. Конференція заклала основу для створення антигітлерівської коаліції.

Сталін звернувся до В. Черчілля у липні 1941 р. з вимогою про відкриття другого фронту. Та англійський уряд у відповідь лише пообіцяв воєнні поставки та кредит на суму 10 млн фунтів стерлінгів.

Тоді радянський уряд почав налагоджувати дипломатичні відносини з еміграційними урядами Польщі та Чехословаччини. У липні 1941 р. між цими країнами були підписані договори про взаємодопомогу у війні проти фашистської Німеччини. На території Радянського Союзу були сформовані іноземні військові частини: у 1941-42 рр. — польська армія під командуванням генерала Владислава Андерса, у 1941 р. — чехословацькі військові частини, у 1942 p. — французька військова ескадрилья, яка у 1943 р. переросла в авіаполк «Нормандія».

9-14 серпня 1941 р. була підписана англо-американська декларація «Атлантична хартія». 24 серпня до них приєднався СРСР. Це був наступний крок у співробітництві і спільній боротьбі проти Німеччини. США дали кредит СРСР на суму 1 млрд доларів. А на Московській конференції (29 вересня 1941 р.) Англія, США та СРСР підписали угоду про допомогу останньому.

У грудні 1941 р. США заявили про свій вступ у війну.

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Велика Британія, підписали Декларацію Об'єднаних Націй. Вони зобов'язувалися використати всі ресурси в боротьбі проти фашистів і не укладати сепаратного миру з агресором.

Наступний договір був підписаний між СРСР та Великою Британією у Лондоні у травні 1942 р. Обидві сторони зобов'язувались співробітничати в боротьбі проти гітлерівців. Умови договору поширювались і на післявоєнний час.

Незабаром відбулися переговори у Вашингтоні між радянськими та американськими урядами. Було досягнуто домовленості про взаємодопомогу у веденні війни проти Німеччини. Обидві країни зобов'язувалися постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, здійснювати економічне співробітництво. Переговори закінчились підписанням радянсько-американського договору. 11 червня 1942 р. Договори у Лондоні та Вашингтоні завершили формування антигітлерівської коаліції.

Але основне питання у боротьбі з фашизмом — відкриття Другого фронту в Європі — залишилося відкритим. Уряди Англії і США не хотіли ризикувати життям сотень тисяч своїх співвітчизників і накопичували матеріальні ресурси й військову техніку, щоб мати безперечну перевагу над вермахтом. Черчілль і Рузвельт нарешті пообіцяли відкрити другий фронт у серпні -вересні 1943 р., та це залишилось тільки обіцянкою.

Війна виявила збіг корінних національних інтересів держав, яким загрожував німецький фашизм та японський мілітаризм.

Велике значення у зміцненні антигітлерівської коаліції малаТегеранська конференція (28 листопада - 1 грудня 1943 p.).Керівники урядів США, Англії і СРСР домовились про відкриття другого фронту у травні 1944 р. про післявоєнний устрій Німеччини, польські кордони та ін.

Після введення об'єднаних англо-радянських збройних сил до Ірану (26 серпня 1943 р.) союзники здобули важливі комунікації від Перської затоки до Каспійського моря. Це дало змогу союзникам виконувати свої зобов'язання щодо СРСР.

26.Нациський порядок у Європі та рух Опору в окупованих країнах в роки Другої світової війни.

У загарбаних країнах Європи німецько-фашистське командування встановило так званий «новий порядок», який передбачав територіальний поділ світу, знищення суверенітету незалежних держав, встановлення світового панування.

Нацисти перекроювали карту Європи: одні держави включалися до складу фашистського рейху, інші ставали здобутком її союзників. Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.

З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спочатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки. У жахливих умовах перебували 5,5 млн радянських військовополонених, 3,5 млн з них загинуло. Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічувалося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Май-данек, Освенцим. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.

Польща була перетворена на німецьке «генерал-губернаторство», Чехія та Югославіярозчленовані: судетські землі приєднані до рейху, інші чеські землі під

назвами Богемія і Моравія перетворені на «протекторат», Словаччина проголошена «незалежною державою».Греція поділена на три зони окупації: німецьку, італійську і болгарську. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах окупанти поставили до влади маріонеткові уряди. Люксембург був включений до складу Німеччини.

В особливому становищі перебувала Франція. Окупанти зберегли у «вільній» зоні її уряд, який проводив політику колабораціонізму (співробітництва із загарбниками). Тут було ліквідовано демократичні свободи, заборонено політичні партії, розпущено профспілки. Після запровадження «нового порядку» поневолені народи Європи ставали на боротьбу проти ворога. У багатьох країнах виникав рух Опору, що об'єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну й середню буржуазію, інтелігенцію і діячів церкви. Частина великої буржуазії та поміщиків також брала участь у русі Опору. Інші йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.

Особливо масштабним рух Опору був у Чехословаччині, Польщі, Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії та Франції. Уперту боротьбу проти фашизму вели народи Югославії й Албанії.

Рух Опору виявлявся не лише в активних військових діях підпільних груп і партизанських загонів, а й у саботажі, випускові неякісної і бракованої продукції, допомозі втікачам тощо. Він носив революційно-демократичний, інтернаціональний характер.

Рух Опору змінив характер Другої світової війни, спрямувавши її в русло всенародної, національно-визвольної боротьби.

Так, зокрема, у Франції з фашистськими окупантами і колабораціоністським урядом маршала Петена боролася «Вільна Франція» Шарля де Голля, а також партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами і соціалістами. У листопаді 1942 р. французька сторона уклала з де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року була створена Національна Рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролися з окупантами. А в червні був утворений Французький комітет національного визволення (ФКНВ). який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль. Весною і влітку 1944 р. об'єднані бойові організації Руху Опору у Франції становили біля 500 тис. чол. Патріоти визволили частину Франції ще до приходу союзних військ.

Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1942 р. тут вела активні бойові дії Народна визвольна армія Югославії (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії— Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто. Партизанські армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи. У Польщі емігрантський уряд та його представництво керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову, яка спиралась на підтримку Москви.

Від квітня до червня 1943 р. тривало повстання у Варшавському гетто. Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб.

У державах «осі» активно діяли підпільні антифашистські організації, які підривали могутність режимів та їх воєнних машин. Рух Опору мав інтер» національний характер. Особливо це виявилося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей.

Посилювались антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного перевороту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де перебував Гітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.

В Італії влітку 1944 р. була створена об'єднана партизанська армія, що нараховувала біля 100 тис. чоловік. Антифашисти визволили обширні райони на півночі Італії. Партизани захопили і стратили Б. Муссоліні.

Рух Опору у Європі відіграв суттєву роль у розгромі фашизму та нацизму.

27.Корінний перелом в ході Другої світової війни.

Початок корінного перелому в ході війни. Сталінградська битва. Другий період на радянсько-німецькому фронті охоплював дві кампанії: зимову 1942/43 р. і літньо-осінню 1943 Восени 1942 р. почався перелом у ході війни. До цього часу німецькі війська перейшли в наступ у напрямку Волги та Кавказу. 19 листопада 1942 почалася Сталінградська битва, в ході якої передбачалося розгромити німецькі війська на

південному напрямку і поліпшити становище під Москвою і Ленінградом. У наступі брали участь війська Південно-Західного (командуючий М. Ф. Ватутін), Донського (командувач К. К. Рокосовський) і Сталінградського (командуючий А. 1. Єременко) фронтів.

Убоях за Сталінград німецька армія втратила 700 тис. вбитими і пораненими, більше 1 тис. танків і 1,4 тис. літаків. Було взято в полон 91 тис. чоловік, у тому числі 24 генерали на чолі з генерал-фельдмаршалом Ф. Паулюсом.

Урезультаті Сталінградської битви стратегічна ініціатива остаточно перейшла в руки радянських Збройних Сил, ніж було покладено початок корінного перелому в ході другої світової війни.

В результаті загального наступу радянських військ у січні 1943 р. була прорвана блокада Ленінграда.

3. Завершення корінного перелому у війні. Курська битва. Влітку 1943 р. командування вермахту для заповнення втрат перекинуло на східний фронт понад дивізій 34, полегшивши дії англо-американських військ у Північній Африці та 1талії. Чергову стратегічну наступальну операцію (Цитадель) германське командування планувало провести в районі Курського виступу за участю 50 дивізій, з них 20 танкових і моторизованих чисельністю 900 тис. чоловік.

Активно готувалися до літньої кампанії та радянські війська. Ставка зосередила на Курській дузі потужну угруповання військ, перевершує по чисельності (1,3 млн. чоловік)