Shpori_ECO

47. Моніторинг земель та державний земельний кадастр.

Моніторинг земель — важлива функція управління у сфері використання та охорони земель. Його об’єктом є землі України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов’язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшенням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов’язаних з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об’єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об’єктами.

До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Моніторинг земель здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм.

Ведення моніторингу земель покладається на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомоства. Органи Держкомзему надають усім заінтересованим суб’єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики надає інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України — архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі.

Складовою моніторингу земель є моніторинг родючості грунтів, який проводиться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

48. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх із однієї категорії до іншої здійснюється органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

З усіх видів земель охороні підлягають насамперед землі сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення — найважливіша категорія земель. Саме вони забезпечують людину продуктами харчування, а промисловість — сировиною.

Визначення земель, придатних для потреб сільського гос¬подарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Згідно із земельним законодавством землями сільськогос¬подарського призначення визнаються землі, надані для по¬треб сільського господарство або призначені для цього.

Землі сільськогосподарського призначення характеризуються правовим режимом, який відрізняється від правового режиму інших категорій земель, зокрема земель населених пунктів, промисловості та транспорту. Характерною рисою цих земель є те, що вони використовуються головним чином як засіб виробництва, на відміну, наприклад, від земель промисловості та міських земель, що використовуються як просторово-операційний базис.

Землі сільськогосподарського призначення насамперед підлягають охороні від необґрунтованих відводів для потреб несільськогосподарського характеру. Як зазначено у ст. 21 Земельного кодексу України, для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за¬лізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Поряд із вжиттям заходів щодо збереження земель сільськогосподарського призначення від зменшення, водночас дуже важливо прагнути до їх збільшення за допомогою пра¬вових заходів. По-перше, слід переглянути та відмінити всі раніше прийняті постанови і рішення про переведення орних земель до інших, менш продуктивних видів угідь, по-друге, по¬вернути до посівного клину землі, що випали з сільськогоспо¬дарського обороту через безгосподарність або заросли чагар¬никами.

В умовах швидкого розвитку промисловості, всіх видів транспорту, зростання міст проблема вилучення земель для несільськогосподарських потреб набула особливого значення. Не випадково з цього питання було прийнято цілий ряд пра¬вових актів.

Землі треба охороняти не лише від необґрунтованого зменшення кількості, а й від зниження їхньої родючості. На велику увагу заслуговує охорона верхнього, найбільш родючого шару земної кори — ґрунту. Саме ґрунт забезпечує нормальний розвиток рослинного покриву, є живильним сере¬довищем для зернових та інших сільськогосподарських культур.

Негативні наслідки ерозії не обмежуються зниженням родючості ґрунтів. Ерозія згубна ще й тому, що продукти змиву замулюють річки, ставки, інші джерела. Замулювання річок, особливо судноплавних, обертається великими збитками, оскільки необхідно проводити розчистку їхніх русел. Крім того, водні потоки розмивають яри, завдаючи великої шкоди землеробству. В Україні від водної ерозії потерпають 29 відсотків ріллі.

Вітрова ерозія призводить до виснаження земель, заносу польових посівів, виноградників і лугів. У південних областях України під пилові бурі підпадають 10 млн. га сільськогоспо¬дарських угідь.

49. Правова охорона земель житлової та громадської забудови.

Землі житлової та громадської забудови займають всього 11,5% земельного фонду країни, але мають велике значення, оскільки на цій території проживає все населення, розміщені виробничі, адміністративні, культурно-побутові підприємства, організації й установи. Населений пункт s це первинна одиниця розселення людей в межах даної забудованої ділянки, яка постійно або сезонно використовується для проживання людей. Землі житлової і громадської забудови поділяються чинним законодавством на міста і селища.

У населених пунктах першочергове значення мають ті характеристики земель, які пов'язані з будівництвом і експлуатацією житлового та промислового фонду. Земельний фонд населених пунктів повинен відповідати дещо іншим вимогам, ніжу сільськогосподарському виробництві, хоча не виключена можливість використання земель за їх прямим призначенням (в окремих випадках).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування [ст. 38 Земельного Кодексу України (ЗКУ)].

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану - земельногосподарського устрою з дотриманиям державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови [ст. 39.ЗКУ).

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених земельним кодексом України. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами [ст.40 ЗКУ].

50. Правова охорона земель промисловості та транспорту.

Стаття 65 ЗК України присвячена загальному визначенню земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення як самостійної категорії земель у складі земельного фонду України.

Такими землями згідно з законом вважаються землі, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної господарської діяльності. Від інших категорій земель вони відрізняються своїм основним цільовим призначенням, яке й

відображається в найменуванні видів цих земель.

Несільськогосподарське використання земель даної категорії — це одна із головних ознак, які характеризують їх правовий режим.

Для земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення характерним є також те, що в межах основного цільового призначення вони використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним.

ісце посідають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення фактично є частиною земель несільськогосподарського призначення у широкому розумінні, до яких належать, зокрема, землі лісового і водного фондів, житлової та громадської забудови та деякі інші. Ця обставина і єднає зазначені землі.

Специфічною загальною рисою зазначених земель є та обставина, що вони використовуються не як засіб виробництва в сільському чи лісовому господарстві, а головним чином як просторова база, місце розташування засобів певної діяльності.

Об'єднує ці землі також те, що всі вони використовуються для спеціальних цілей, як правило

— несільськогосподарського характеру.

Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення — це особлива, цілісна система правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері належності, управління, використання і охорони цих земель. Специфіка правового режиму даних земель обумовлена їх цільовим призначенням. У процесі здійснення земельної реформи даний режим спрямований на забезпечення екологічно збалансованого використання та охорони земель в інтересах розвитку всіх галузей народного господарства і з урахуванням пріоритету правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

51. Землі оборони, їх правова охорона.

Землі для потреб оборони – землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військ-навч закладів, п/в і орг-й Збр Сил Укр, інш військ формувань та внутр військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається зак-м Укр.

Землі надаються в користування військ частинам для спец цілей. Військова частина зобов”яз використовувати її за прямим призначенням, визначеним актом відведення. Мін оборони не має права змінювати цільове призначення наданої зе діл. Військовим частинам дозволено, за певних обставин, надавати с/г п-м землі полігонів, аеродромів, інш для сінокосіння, випасу худоби, посівів. Таке використан має тимчас хар-р. Відводити зі складу обор зем присадибні діл, городи не дозволяється.

Для землекористувачів військ частин встановлено на суміжних діл особл режими обмеж землекорист: а)заборонений р-н (до 5 км навколо огорожі) – землі в користуванні с/г п-в (але не ставити споруди);б)заборонна зона (може всередині і зовні).

52. Загальні положення надрового права. Право власності на надра в Україні.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ.Гірничі відносини в Україні регулюютьсяКонституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.Особливості користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції, у тому числі пов'язані з наданням, передачею, обмеженням, тимчасовою забороною (зупиненням) та припиненням правoа користування надрами, а також з правовим оформленням таких відносин, регулюютьсяЗаконом України "Про угоди про розподіл продукції".

Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Інститут права власності на природні ресурси є ключовим у системі екологічного права, оскільки правовідносини власності виступають передумовою виникнення будь-яких інших правовідносин щодо використання цих ресурсів.

53. Основні права і обов’язки користувачів надрами.

Надрокористувачі володіють широким колом прав і обов'язків, закріплених у Кодексі про надра та інших нормативних актах.

Надрокористувачам, що здійснюють головні види надрокористування, належать такі права: проводити на наданій їм ділянці геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи відповідно до умов спеціального дозволу (ліцензії); розпоряджатися видобутими корисними копалинами, коли інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцензії); здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини.

Надрокористувачі мають право на першочергове подовження терміну тимчасового користування надрами. Вони також мають право на будівництво підземних і наземних споруд і об'єктів із дотриманням установлених правил. Права користувачів надр охороняються законом і можуть обмежуватися лише у випадках, передбачених чинним законодавством. Збитки, завдані порушенням прав надрокористувачів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

На надрокористувачів покладаються і відповідні обов'язки, а саме: використовувати надра за цільовим призначенням, для якого їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища, не допускати шкідливого впливу робіт, пов'язаних із користуванням надрами, збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд.

Надрокористувачі зобов'язані охороняти рідкісні геологічні відшарування, мінералогічні утворення, палеонтологічні об'єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність і оголошені в установленому порядку об'єктами природно-заповідного фонду.

Після закінчення робіт, пов'язаних із користуванням надрами, надрокористувачі зобов'язані приводити земельні ділянки, порушені при користуванні, в стан, придатний для подальшого їх використання в суспільному виробництві.

Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) здійснюється Державним комітетом природних ресурсів України та його органами на місцях.

Державний нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та його органами на місцях. Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють місцеві ради, органи державної влади на місцях, а також Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях.

54. Публічне управління і контроль у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр.

Управління в галузі вивчення, охорони та використання надр становить засновану на правових нормах діяльність відповідних органів Української держави з організації вивчення, раціонального використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб господарського комплексу, охорони надр в їх тісному взаємозв'язку з іншими природними об'єктами, забезпечення безпеки робіт при користуванні надрами, а також охорони прав підприємств, організацій, установ і громадян у цій сфері.

Розрізняють державне управління в галузі використання і охорони надр, яке здійснюється державними органами і від імені держави, і внутрігосподарське управління, що здійснюється користувачами надр.

Відповідно до ст. 11 Кодексу України про надра державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші державні органи, місцеві ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства України.

Органи державного управління в галузі використання і охорони надр прийнято класифікувати на органи загального і спеціального державного управління. Органи загального державного управління в галузі використання і охорони надр - це уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які поряд із загальними повноваженнями у сфері соціально-економічного розвитку держави покладені також функції щодо забезпечення вивчення, ефективного використання і охорони надр. Такими органами, зокрема, є: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Уряд Автономної Республіки Крим; обласні, районні та міські державні адміністрації.

Органи спеціального державного управління відносинами надрокористування -

спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі вивчення, використання і охорони надр, забезпечення безпеки робіт при користуванні надрами, охорони прав надрокористувачів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення, пов'язаного з надрокористуванням тощо.

55. Види користування надрами. Порядок надання надр у користування.

Класифікація права користування надрами здійснюється на основі цільового призначення та термінів користування.

За термінами право користування надрами може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь установленого терміну. Тимчасове користування поділяється на короткострокове — до п'яти років і довгострокове — до двадцяти років. У разі необхідності термін тимчасового користування може бути подовжено на той самий строк. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, коли в ньому не передбачається інше (ст. 15 КпН України).

Від неї залежить зміст прав та обов'язків надрокористувачів, суб'єктний склад та інші питання правового регулювання відповідних відносин. Згідно зі ст. 14 КпН України розрізняють такі види користування: геологічне вивчення, в тому числі досліднопромислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); задоволення інших потреб.

Для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються в користування без надання гірничого відводу на підставі спеціального дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення надр.

Найбільш поширений вид права користування надрами — добування корисних копалин. Особливістю зазначенного виду користування надрами є залежність від того, які корисні копалини видобуваються — загальнодержавного чи місцевого значення. Поділ корисних копалин на загальнодержавні та місцеві здійснює Кабінет Міністрів України. Так, до корисних копалин загальнодержавного значення належить природний газ, вугілля, метали, нафта та ін., а до корисних копалин місцевого значення — гіпс, гравій, пісок, черепашник, супісок тощо.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та державному балансі запасів корисних копалин.

Розробка родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин та переробка мінеральної сировини провадяться згідно з затвердженими проектами та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр, які погоджуються користувачами надр з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України стосовно дотримання вимог законодавства про надра.