Shpori_ECO

парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями - городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садовопаркові комплекси, фонова забудова. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: - зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів - полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об’єктів - окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. До земель водного фонду належать землі, зайняті: - морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами - прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм - гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них - береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту. До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефоннотелеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру, сонця та інших джерел), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

41. Право власності на землі в Україні.

Право земельної власності – це можливість використання корисних властивостей та привласнення природних багатств землі як систем аправових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на земельні ділянки та регулюють відносини володіння, користування і розпорядження земельними ділянками на свій розсуд для задоволення матеріальних потреб і реалізації інших інтересів.

Право приватної власності на землю

Відповідно до ЗК суб’єктами права власності на землю є громадяни та ЮО на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності.

Підстави набуття приватної власності на землю:

Ст. 81 ЗК громадяни України набувають право приватної власності на земельні ділянки на таких підставах:

Придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Безоплатна передача земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.

Приватизація земельних ділянок, що були раніше їм надані у користування.

Прийняття спадщини.

Виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки або паю. Сертифікат обмінюється на державний акт на право власності на землю.

Земельне законодавство дозволяє і іноземним громадянам, і особам без громадянства набувати земельні ділянки у приватну власність. Але якщо стосовно громадян України таке право, фактично, не обмежене, то що стосується іноземців та осіб без громадянства, то ЗК містить певні обмеження на набуття права власності на землю.

ЮО, засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть набувати земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у таких випадках:

Придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільноправовими угодами;

Внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду;

Прийняття спадщини;

Виникнення інших підстав, передбачених законом (на сьогоднішній день законом не передбачені інші підстави для набуття ЮО права приватної власності на землю).

Іноземні ЮО можуть набувати право власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення. В межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням

підприємницької діяльності в Україні, за межами населених пунктів, у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Землі несільськогосподарського призначення, отримані іноземними ЮО у спадщину, підлягають відчуженню іншим суб’єктам протягом 1 року.

Право комунальної власності на землю

До комунальної власності належать усі землі в межах населених пунктів та за межами населених пунктів.

Підстави набуття права комунальної власності:

Передача їм земель державної власності;

Примусове відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб ЗУ від 17.11.2009 р. «Про вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб»;

Прийняття спадщини;

Придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільноправовими угодами;

Виникнення інших підстав, передбачених законом (на сьогоднішній день інших підстав не передбачено).

Не можуть передаватися у приватну власність такі землі комунальної власності:

Землі загального користування населених пунктів;

Землі, які знаходяться під залізницями. Автодорогами і та ін.

Землі природо заповідного фонду, які мають історико-культурну цінність;

Землі лісового і водного фонду;

Землі, які забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування ті інші. Відповідно до ЗК України, ст. 84, у державній власності перебувають усі землі

України, окрім земель, які знаходяться у комунальній та приватній власності. Це означає, що без господарських земель не може бути.

Право державної власності набувається і реалізується в особі КМУ, РМ АРК, райдержадміністрацій та облдержадміністрацій.

Держава набуває права власності на землю у таких випадках:

Відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

У разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільноправовими угодами;

Прийняття спадщини;

У разі передачі у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

У разі конфіскації земельної ділянки.

42. Право користування землями України.

Поряд із правом власності на землю повноваження щодо володіння і користування земельними ділянками можуть базуватися і на інших правових титулах. До них належать і право користування землею.

Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбувається перехід частини правомочносте»'! власника ділянки до землекористувача.

Право користування може бути постійним (без заздалегідь встановленого строку) і тимчасовим (строкове).

Земельний кодекс України передбачає право постійного користування земельною ділянкою і право оренди земельної ділянки як заснованого на договорі платного строкового користування.

Відповідно до СТ.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Попередній Земельний кодекс України (в редакції від 13 березня 1992 року) передбачав і право тимчасового користування земельною ділянкою. І хоч діючий Земельний кодекс не передбачає такої правової форми землекористування, багато громадян та юридичних осіб, до закінчення передбаченого строку тимчасового користування землею, продовжують використовувати земельні ділянки в цьому титулі.

Земельне законодавство України допускає і право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою - право земельного сервітуту. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Вони встановлюються за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі за наявним шляхом: право прогону худоби за наявним шляхом; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій і т.п.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.

43. Набуття та припинення права на землю.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян

провадиться в разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та посвідчуються нотаріально.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

конфіскація за рішенням суду;

не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у визначених Земельним кодексом випадках.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

вилучення земельної ділянки в певних випадках;

припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Припинення права власності на земельну ділянку в разі добровільної відмови

власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

44. Правова охорона земель.

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історикокультурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допустимого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводиться до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляється у встановленні санкцій за порушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства. Такі санкції застосовують суди, а також державні інспектори з контролю за використанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування у галузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, а також щодо допустимого сільськогосподарського освоєння земельного фонду країни. В Україні застосовуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношення земельних угідь; якісного стану грунтів; гранично допустимого забруднення грунтів; деградації земель та грунтів.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Згідно з Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару грунту, власники земельних ділянок і землекористувачі повинні забезпечувати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення Ті продуктивності та інших якостей. Нарешті деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають консервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених законодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.

45. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

Порушення земельного правопорядку, невиконання або неналежне виконання земельноправових вимог негативно позначаються на використанні та охороні земель. Найважливішим елементом правового забезпечення раціонального використання та охорони земель, захисту прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, Правовою підставою для застосування заходів впливу та притягнення до юридичної відповідальності є вчинення земельного правопорушення, яке становить винну протиправну дію або бездіяльність.

Суб'єктами земельних правопорушень можуть бути громадяни, юридичні і посадові особи незалежно від форми власності і підпорядкованості: як особи, які є суб'єктами земельних правовідносин (власники землі, землекористувачі, орендарі), так і особи, що, не будучи

До земельних правопорушень з екологічним забарвленням належать: псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами та стічними водами; використання земель способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів та погіршення екологічної обстановки; проектування, розміщення, будівництво і введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

Адміністративна відповідальність настає за такі протиправні порушення земельного законодавства, як винні недоліки і недбалість у використанні й охороні земель, що за ступенем небезпеки не потребують кримінального переслідування.

Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства настає у випадках вчинення дій, що зазіхають на встановлений земельний правопорядок і становлять суспільну небезпеку. До суспільно небезпечних дій, що тягнуть застосування заходів кримінальної відповідальності, КК України відносить: а) забруднення або псування земель (забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (ст. 239); б) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту (ст. 254); в) самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197і).Цивільна відповідальність настає за фактом порушення земельного законодавства, пов'язаного із заподіянням шкоди землям, що охороняються законом, правам і інтересам власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, незалежно від притягнення винних до інших видів правової відповідальності.

46. Контроль за використанням та охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель є однією з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не лише за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель незалежно від форм власності.

Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку і охорони навколишнього природного середовища.

Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: забезпечення екологічної безпеки людини.

Державний контроль за використанням і охороною земель являє собою діяльність компетентних органів держави, спрямовану на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та утвердження законності у земельних відносинах. Він дає можливість не лише виявляти й усувати наслідки земельних правопорушень, а й застосовувати у разі потреби до порушників земельного законодавства заходи відповідальності, Цей контроль охоплює усі категорії земель незалежно від форм власності та видів землекористування і поширюється на всіх суб'єктів земельних відносин.

Органами, що здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель, є Держкомзем, Мінекоресурсів, інші спеціально уповноважені державні органи. З метою підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами, вдосконалення контролю за використанням і охороною земель у складі Держкомзему України було створено Державну Інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, що діє на основі Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958.

Відповідно до цього Положення завданнями Держземінспекції є такі: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері земельних відносин; організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення. Відповідно до покладених на неї завдань Держземінспекція організує і здійснює контроль за додержанням органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами земельного законодавства; використанням земельних ділянок відповідно

до цільового призначення; додержання законодавства у процесі укладання цивільноправових угод, надання у користування, передачі у власність, вилучення земельних ділянок; виконанням комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, їх псування, забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, їх підтоплювання, заболочування, ущільнювання та інших процесів, що ведуть до погіршення стану земель. Крім того, Держземінспекція в межах своєї компетенції вживає заходів до усунення порушень земельного законодавства, видає спеціальні дозволи власникам землі та землекористувачам на зняття і перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок; подає пропозиції Держкомзему щодо анулювання ліцензій на проведення землевпорядних і землеоціночних робіт та ін.

З метою здійснення своїх завдань Держземінспекція має право відвідувати підприємства, установи, організації для перевірки стану земельних ділянок щодо їх використання і відповідних документів; давати у межах своєї компетенції обов'язкові для виконання власникам землі і землекористувачам вказівки (приписи) з питань використання і охорони земель; складати акти перевірок або протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення у сфері використання і охорони земель, а також подавати у встановленому порядку матеріали перевірок до відповідних органів для притягнення винних осіб до відповідальності; подавати до Держкомзему, його територіальних органів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо фінансування заходів з охорони земель та ряд інших. Держземінспекція видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Таким чином, органи Держкомзему здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплювання, заболочування, засолювання, висушування, ущільнювання та від інших процесів погіршення стану земель.

Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.

Мінекоресурсів України має право обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог щодо охорони земель.