Shpori_ECO
.pdf7. Обов’язки громадян у галузі екології.
1.Загальні обов'язки громадян передбачені Законом України про охорону навколишнього природного середовищі:
Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства,
Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки,
екологічних нормативів та лімітів природовикористання,
Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єкті,
Вносити плату за спеціальне природовикористання,
Сплачувати штрафи за екологічні правопорушення.
2.Спеціальні обов'язки громадян передбачені системою екологічного законодавства і та випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:
а. Обов'язки майнові
Своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів,
Ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення,
Проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження),
Запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.
б. Обов'язки немайнові
Одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей;
Передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;
Дотримуватись висновків державної екологічної експертизи;
Надавати органам екологічного контролю відомості про характер.
Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
Згідно Закону України “Про охорону тваринного світу” громадяни відповідно до закону зобов'язані: охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.
8. Поняття і форми права власності на природні ресурси.
Право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.
Розрізняють:
Об'єктивне право власності на природні ресурси - система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.
Суб'єктивне право власності на природні ресурси - сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):
виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;
посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);
носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень.
Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:
право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об'єктивними властивостями бути об'єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сонячна енергія тощо);
природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;
природні ресурси як об'єкт природного походження складають національне багатство України.
9. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси в Україні.
Форми права власності на природні ресурси - юридичне оформлені напрями суб'єктно-об'єктної належності природних ресурсів та їх організаційно-правове забезпечення.
В Україні юридичне виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41 Конституції України): державна,комунальна, приватна, загальнонародна.
Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.
Особливість - вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах).
Право комунальної власності-це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного володіння, користування та розпорядження природними об'єктами.
Особливість - окремий громадянин, який вступає в колективне підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на природний ресурс, але зберігає право зобов'язального характеру його повернення при визначених умовах.
Право приватної власності. Являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.
Особливість права приватної власності можуть виникнути тільки з участю громадян.
Формами забезпечення права власності на природні ресурси є юридично визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на природні ресурси.
Форми охорони права власності на природні ресурси:
нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);
управлінська (ресурсорозподільна, інформаційна, контрольно-наглядова тощо);
судова (районний суд. Арбітражний Суд, Верховний Суд, Конституційний Суд).
Методи забезпечення права власності на природні ресурси:
еколого-правовІ (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження діяльності тощо);
економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно-штрафний тощо);
цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);
адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);
кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).
10. Суб’єкти і об’єкти права власності на природні ресурси.
Об'єктами права власності на природні ресурси є природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліковокадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, «тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.
Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.
1)землі:• державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);• колективної власності • приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);
2)водні об'єкти:• державної власності (територіальні моря, підземні; води, внутрішні моря тощо);• колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);• приватної власності (копанки фермерів тощо);
3)лісові об'єкти:• державної власності (ліси загальнодержавного значення);• колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 г;• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5га);
4)надра як об'єкт:• державної власності (корисні копалини);• колективної власності (торф);• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);
5)тваринний світ як об'єкт:• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);• колективної власності (ферми тощо);,• приватної власності (ферми тощо);
6)природно-заповідний фонд як об'єкт:
•державної власності (заповідники, надра, парки тощо);
•колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи,);
•приватної власності (заказники, заповідні урочища пам'ятки природи,
Суб'єктом права власності на природні ресурси виступає народ України, який поклав здійснення правомочностей власника на Верховну Раду України, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).
Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:
•які будують житловий будинок і господарські споруди;
•які ведуть особисте підсобне господарство;
•власники дач; -власники гаражів;
11. Поняття та принципи права природокористування.
Природокористування — є сукупністю норм, закріплених в нормативноправових актах, з приводу регулювання відносин, що виникають при використанні природних ресурсів.
Залежно від класифікаційних критеріїв існують різні види права природокористування.
Право спеціального природокористування — це таке право, яке набувається з використанням дозвільної системи і потребує виділення окремих природних об'єктів чи їх частин у відокремлене користування.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та інших видів діяльності, а
увипадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах. Наприклад, ст. 49 Лісового кодексу України встановлено право загального користування лісовими ресурсами для громадян України: вільно перебувати у лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. При цьому вони повинні дотримуватись вимог пожежної безпеки і користуватися зазначеними ресурсами способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, та
устроки, встановлені державними лісогосподарськими органами.
Залежно від об'єкта природокористування розрізняють право землекористування, надрокористування, водокористування, лісокористування, право користування рослинним і тваринним світом, об'єктами природно-заповідного фонду і т.д.
Відповідно до цільової спрямованості природокористування окремими природними об'єктами можна говорити про більш детальну внутрішню класифікацію видів природокористування:
у водокористуванні — для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, енергетичних, рибогосподарських та інших потреб;
в користуванні тваринним світом — любительське, спортивне рибальство, мисливство, використання об'єктів тваринного світу в наукових цілях, для комерційного розведення і т. д.
Розрізняють постійне і тимчасове природокористування залежно від встановлених строків природокористування. Наприклад, постійним і тимчасовим може бути користування землею.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування землею, відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України, може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового чи довгострокового користування.
Строки природокористування іншими природними об'єктами визначаються відповідним законодавством, а в кожному конкретному випадку природокористування встановлюються органом, який видав дозвіл на користування природним об'єктом.
Крім того, класифікацію видів природокористування можна проводити за такими критеріями:
черговістю його виникнення: право первинного, право вторинного користування — природокористування через посередництво первинних природокористувачів;
суб'єктами природокористування — право колективного природокористування і право індивідуального природокористування та ін.
Правове регулювання відносин з приводу природокористування базується на правових ідеях, принципах, основне спрямування яких — раціональне та ефективне використання природних ресурсів, охорона та їх відновлення.
Оскільки право природокористування — це одна із складових екологічного права, то його принципи є частиною спеціально правових принципів екологічного права, докладно розглянутих в главі І. За деяким доповненням це такі:
екологічна безпека природокористування, обумовлена необхідністю максимального збереження екологічних зв'язків в екосистемі, забезпечення її цілісності, як природного середовища існування людства і забезпечення життя на планеті;
стабільність права природокористування, що забезпечує зацікавленість користувача у поєднанні права використання природних ресурсів з обов'язком щодо відтворення їх;
раціональність і цільовий характер природокористування, що обумовлює його ефективність і корисність;
нормування і лімітування в природокористуванні, мета якого економічність природокористування;
платність спеціального природокористування і компенсаційність негативного впливу від природокористування, наслідком якого стало погіршення стану природного середовища;
стимулювання ефективного природокористування для підвищення зацікавленості користувачів в правильному господарському розпорядженні природними ресурсами.
12. Види права природокористування.
Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законодавства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об'єкта, який використовується, право природокористування поділяється на:
право землекористування;
право водокористування;
право надрокористування;
право лісокористування;
право користування об'єктами тваринного світу;
право користування об'єктами рослинного світу (нелісовою рослинністю);
право користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду.
Слід зазначити, що в переважній більшості випадків право природокористування поширюється на конкретний природний об'єкт чи конкретний тип природного ресурсу. Лише право користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду має комплексний характер, тобто відповідне право поширюється на цілісний природний комплекс у межах території (акваторії) об'єкта природно-заповідного фонду, наданого в користування. Серед видів права природокористування, виділених нами за вказаною ознакою, ми не назвали право користування атмосферним повітрям. Справа в тому, що сучасне екологічне законодавство України, в першу чергу Закон «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції від 21 червня 2001 р.), регулює виключно відносини атмосфероохоронного спрямування. Мета регулювання використання атмосферного повітря як ресурсу ос¬новного виробничого призначення була визначена в преамбулі і тексті цього Закону від 16 жовтня 1992 р., але згодом виключена з нього як декларативна, оскільки жодних нормативів чи стандартів, які регулювали б відповідну сферу, так і не було встановлено.
За поширеністю і правовими підставами виникнення розрізняється право загального і право спеціального природокористування. За строками, на які надається право природокористування, виділяється право постійного і право тимчасового природокористування. Різний рівень охоронного режиму встановлений для користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значения. За спосо¬бами виникнення право природокористування поділяється на первинне і вторинне. За ознакою можливості доступу до відповідного природ-ного об'єкта інших користувачів законодавство виділяє відокремлене та невідокремлене природокористування. Існує поділ права природо¬користування на види і за іншими класифікаційними критеріями. Так, шодо деяких природних ресурсів (землі, води, лісів) виділяється первинне і вторинне природокористування.
13. Суб’єкти, об’єкти та зміст права природокористування.
Суб'єкти права природокористування - юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами і зобов'язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення й охорони і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки.
Суб'єкти природокористування поділяються на первинних та вторинних природокористувачів.
Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа,
юридична або фізична, правомочність якої по використанню природного об'єкта похідна безпосередньо від права суб'єкта власності на цей об'єкт.
Юридичні особи:
підприємства різних форм власності, організації та установи;
громадські об'єднання;
релігійні організації;
військові організації;
іноземні держави;
міжнародні організації;
кооперативні об'єднання.
Фізичні особи:
громадяни України;
іноземні громадяни;
особи без громадянства.
Об'єкти права природокористування - конкретні, індивідуально визначені і юридичне відособлені природні ресурси (об'єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними і юридичними особами.
Особливості об'єктів права природокористування: Загального природокористування:
не передаються і не закріплюються за конкретними суб'єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами;
не надаються дозволи на їх користування;
санкціоновано державою і закріплено правом їх загальнодоступного використання;
їх використання не фіксується і не підлягає юридичній фіксації;
безоплатність.
Спеціального природокористування:
підлягають передачі і закріпленню за конкретними суб'єктами;
обов'язкове надання дозволів;
платність користування;
юридичне фіксуються в природоресурсових кадастрах;
піддягають державно-правовій реєстрації.
Класифікація об'єктів права природокористування - поділ природних ресурсів на відповідні групи в залежності від характеру їх походження, місцезнаходження, складу, використання, відтворення, охорони, екологічної, економічної, соціальної значимості й особливостей правового режиму.
Загальні об'єкти - земля.
Спеціальні об'єкти - сільськогосподарські землі, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду,землі запасу.
Об'єкти права загального природокористування - майдани, шляхи, парки,
сінокоси тощо.
Об'єкти спеціального природокористування - землі сільськогосподарських підприємств, землі особистого підсобного господарства, садові земельні ділянки тощо.
Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, що наділений певними правомочностями й обов'язками.
14.Підстави виникнення та припинення права природокористування.
Право природокористування є похідним від права власності чи права володіння природними ресурсами — закріплення їх за конкретними власниками чи користувачами. Лише маючи у володінні природні ресурси на праві власності чи праві користування можна використовувати їх з метою вилучення з них їхніх корисних властивостей. Підстави виникнення права користування природними ресурсами на праві власності були докладно розглянуті в попередній главі.
Право ж володіння для суб'єктів природокористування тими природними ресурсами, які знаходяться у власності держави або інших осіб, виникає внаслідок укладення угоди між державою або іншими власниками і майбутніми природокористувачами (підприємствами, установами, організаціями чи громадянами) про передачу права власності на природні ресурси або про передачу їх у користування чи оренду.
Укладення такої угоди з дотриманням певного процедурного порядку є юридичним фактом, який слугує підставою виникнення права природокористування.
Загальний процедурний порядок надання природних ресурсів у користування передбачає:
1)подання зацікавленою особою чи установою, організацією, підприємством заявиклопотання власникові (постійному користувачу) природних ресурсів про виділення і надання їх у користування з обгрунтуванням потреби в цих ресурсах;
2)погодження клопотання з місцевими органами державної виконавчої влади, органами державного управління і контролю, іншими зацікавленими міністерствами і відомствами;
3)розгляд поданих матеріалів, підготовка проекту рішення, проведення екологічної експертизи щодо відповідності запланованої діяльності чи використання природних ресурсів нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;
4)прийняття (винесення) рішення щодо порушеного клопотання;
5)визначення правильності і встановлення меж природного ресурсу, виділеного в користування, в натурі (на місцевості);
6)видача уповноважуючого на природокористування документа: дозволу, державного
акта, реєстрація договору, інші документи — лісорубні і лісові квитки (ордери), риболовні квитки, членські мисливські квитки і т. ін.
Отже, підставою виникнення права природокористування є отриманий в результаті укладення угоди дозвіл, виданий і зареєстрований спеціально уповноваженим на те державним органом України з вказівкою видів, об'ємів, лімітів господарської діяльності щодо використання природних ресурсів, екологічних вимог,