Shpori_ECO
.pdf77. Державне управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря та радіаційної безпеки.
Під управлінням у галузі охорони атмосферного повітря розуміють діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямовану на збереження, поліпшення та відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження рівня забруднення атмосферного повітря, дотримання вимог атмосфероохоронного законодавства, запобігання правопорушенням у цій сфері та захист екологічних прав громадян.
Однією з найважливіших функцій управління у галузі охорони атмосферного повітря є
нормування у цій сфері.
Зокрема, у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:
нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин (ст. 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Порядок розроблення та затвердження
цих нормативів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря запобігають виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до них належать:
нормативи якості атмосферного повітря;
гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених
пунктів.
Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.
Державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза проводяться у порядку,
визначеному Законом України «Про екологічну експертизу». Метою здійснення експертизи є визначення безпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів.
Державному обліку підлягають:
а) об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; б) види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря;
в) види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.
Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою:забезпечення державного контролю в галузі охорони атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров'я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.
Державний облік -- це:
взяття на облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив;
ведення на об'єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив;
складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив.
Контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється з метою забезпечення
дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря. Виділяються такі його види: державний, виробничий, громадський.
78. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
Підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності у цій сфері є порушення законодавства про охорону атмосферного повітря (правопорушення). Залежно від його виду застосовуються адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність. Конкретні склади порушень законодавства про охорону атмосферного повітря передбачені відповідними кодексами.
Адміністративна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ним передбачені
такі види адміністративних правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря: самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків; порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів; порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ; недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд; недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд; випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах; експлуатація автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах; порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації.Кримінальна відповідальність передбачена ст. 241 Кримінального кодексу України за забруднення атмосферного повітря. Об'єктом злочинного посягання є суспільні відносини щодо раціонального використання, відновлення, поліпшення і охорони атмосферного повітря як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу.
Цивільно-правова відповідальність за порушення атмосфероохоронного законодавства настає за певних умов і підстав. До умов такої відповідальності належать: наявність шкоди; протиправна поведінка особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи і шкодою, що настала; винна поведінка особи, що заподіяла шкоду.
Особи, винні в порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду незалежно від притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.
79.Поняття і основні складові національної екологічної мережі України.
Екологічна мережа (екомережа) України - це єдина територіальна система, яка
створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природнозаповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
Відносини, пов'язані з формуванням в Україні екомережі, регулюються законами України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000), «Про Генеральну схему планування території України» (2002), Земельним кодексом України, а також законами України про окремі типи територій та об'єктів, що підлягають особливій державній охороні, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.
Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Це насамперед території та об'єкти природно-заповідного фонду; водноболотні угіддя міжнародного значення; водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші.
Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу.
Буферні території - це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.
До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це передусім законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі.
80. Природні території та об’єкти особливої державної охорони як ключові території екомережі.
Природні території особливої охорони
Категорії природних територій особливої охорони Організаційні форми (типи) природних територій особливої охорони
Природно-заповідні території та об'єкти
а) природного типу б)колекційно-паркового типу Природні заповідники Біосферні заповідники, Національні природні парки,
Заказники, Пам'ятки природи, Заповідні урочища, Регіональні ландшафтні парки, Охоронні зони цих територій, Ботанічні сади, Дендрологічні парки, Зоологічні парки, Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Природні території, які пов'язані з пам'ятниками історії та культури:
Історико-архітектурні і природні музеї-заповідники, Природні історичні заповідники Природно-літературні заповідники Природно-археологічні заповідники Пам'ятні парки, в тому числі природно-історичні парки, історико-архітектурні парки, меморіальні парки
Зони відпочинку: Туристичні зони та місцевості, Зони стаціонарної і нестаціонарної рекреації національних природних та регіональних ландшафтних парків, Охоронні та захисні лісові території, Ліси першої групи, Ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, Ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, Ліси округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій, Полезахисні та ґрунтозахисні ліси, Захисні смуги вздовж залізниць та автомобільних доріг.
Водозахисні природні території: Водно-болотні угіддя, Прибережні смуги вздовж річок та навколо водойм, Водоохоронні зони басейнів річок, Зони санітарної охорони водних джерел, Санітарно-захисні зони очисних споруд, Ресурсно-промислові території, Мисливські та лісомисливські господарства, Сільськогосподарські землі екстенсивного використання (пасовища, луки, сіножаті тощо)
Категорії природних територій особливої охорони Організаційні форми (типи) природних територій особливої охорони Території особливого природокористування Радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні
До водоохоронних територій належать:
водоохоронні зони уздовж водотоків та навколо водойм;
прибережні смуги уздовж водотоків та навколо водойм;
прибережні захисні смуги уздовж морів та навколо морських заток та лиманів;
зони санітарної охорони джерел водопостачання.
Водно-болотні угіддя - це цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, водних об'єктів, включаючи морські акваторії, які ма¬ють значну природоохоронну, рекреаційну, наукову та естетичну цінність. Водно-болотні угіддя можуть мати статус
міжнародного, національного та місцевого значення. Водночас вони можуть бути і природно-заповідними територіями та об'єктами.
Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визначаються тери¬торії, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування та оздо¬ровлення людей. Навколо курортних зон з метою охорони їх природ¬них якостей та лікувальних факторів встановлюються округи санітар¬ної охорони (ст.62 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення. На вказаних вище зонах забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на навколишнє середовище, або суперечить їх цільовому при¬значенню, забороняються зміни природного ландшафту та проведенняінших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.
За Лісовим кодексом України (1994р.) ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції та ліси, що знаходяться на територіях ПЗФ. До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають і експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування належать до таких категорій захисту:
водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного, та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту НПС). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні насадження на смугах відводу автомобільних доріг;
санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого та другого поясів зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій.
83. Курортні та лікувально-оздоровчі території.
Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони.
Риси і розмежувальні ознаки базових категорій «курорт» і «лікувально-оздоровча місцевість»:1) обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; 2) землі курортів, так само, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення; 3) розрізняються ці 2 типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів та їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) - в лікувально-оздоровчій місцевості.
Лікувально-оздоровча місцевість - це природна територія, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а також для рекреації.
До курортів державного значенняналежать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які рідко трапляються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
До курортів місцевого значенняналежать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які трапляються в різних регіонах України, мають значні запаси, придатні для використання) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
При цьому виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт.
Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України.
82. Рекреаційні зони.
Рекреаційні зони - це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Більш детально зміст понять «відпочинок», «туризм», «спорт» розкривається у спеціальних законодавчих актах України.
Туризм - це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Спорт - як органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.
До рекреаційних зон відносять ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, кемпінгів, яхт-клубів, туристичних баз, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів і зелених насаджень міст, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Рекреаційні зони можуть мати свого відокремленого землекористувача чи входити до складу інших категорій землекористувань: земель міст (парки), приміських земель (зелені зони навколо міст), земель лісового фонду (ліси населених пунктів) та природно-заповідного фонду. Землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають «подвійну прописку»: вони є одночасно землями природоохоронного та рекреаційного призначення. Це стосується:
біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких поряд з територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення включаються і рекреаційні зони;
національних природних парків, у межах яких виділяються зона регульованої рекреації, де організується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; однак забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони), і зона стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку);
регіональних ландшафтних парків, що поєднують статус природоохоронних і рекреаційних установ, і одним з основних завдань яких є створення умов для туризму, відпочинку та інших видів рекреаційноїдіяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;
дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для їх використання,
утому числі в рекреаційних цілях;
зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
парків- пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, які є і природоохоронними, і рекреаційними установами.
Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятись у складі земель лісового фонду. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватись на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 75 Кодексу користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.
Улісах, що використовуються в рекреаційних цілях, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
83. Водоохоронні зони.
Водоохоронна зона - це природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм (ст. 87 Водного кодексу України).
На їх території, зокрема, заборонено: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки.
Розміри та межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативнотехнічної документації. До складу водоохоронних зон входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.
Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони. Ці смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Так, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок - 25 метрів; для середніх річок - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель, садівництво і городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштуваннялітніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, гаражів та автостоянок; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування сміттєзвалищ, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Смуги відведення - це частина водоохоронних зон, що також є землями природоохоронного призначення і встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках.
Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.