Критерії економічного районування

Критерії економічного районування визначаються, виходячи з принципів, що є необхідними для вибору варіантів районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії:

• підвищення рівня сформованості території через розв’я­зан­ня вузлових проблем району;

• збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу;

• зростання ефективності економічного розвитку;

• підвищення ефективності соціального розвитку;

• поліпшення екологічної ситуації.

Критерії відображають динаміку соціальних, економічних процесів і явищ, що безпосередньо пов’язані з утворенням районів. Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а сьо­годні – соціальним і екологічним.

Чинники економічного районування

До основних чинників необхідно віднести:

• характер виробничих відносин, способів виробництва;

• геополітичне положення;

• територіальний поділ праці, зокрема спеціалізація господарської діяльності;

• природні умови і ресурси;

• населення з його трудовими навичками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;

• характер виробничо-технологічної взаємопов’язаності, інтегрованості виробництва;

• систему розселення населення територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

У науковій літературі вчені виділяють два основних види економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве. Інтегральне районування відображає просторову взаємодію населення, виробництва і природи на певній території. Сьогодні це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціоекономічного явища.

Інтегральне районування здійснюється в Україні на двох основних рівнях: макрорівень (в умовах України це виділення трьох економічних макрорайонів); мезорівень (виділення від 5 до 9 мезорайонів).

Інтегральне економічне районування відображає територіаль­ні відмінності в суспільно-господарській діяльності населення та закріплення певних її видів за окремими частинами території країни. В ідеалі саме інтегральне економічне районування повинно лежати в основі всіх інших видів організації суспільства за територіальним принципом, а саме: адміністративно-територіаль­ного поділу, територіального управління господарством, територіального планування. Однак до цієї виваженої думки вчені прийшли тоді, коли в Україні давно вже була запроваджена система адміністративно-територіального устрою і відповідна їй система територіального управління. Полеміка щодо доцільності запровадження у цій системі ще одного рівня управління економічних районів і досі триває в науковій літературі.

Галузеве економічне районування відображає поділ території на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – територіаль­ного зосередження певної галузі виробництва чи розміщення пев­них ресурсів. Отже, галузевий район – це територія із значним зо­середженням виробництва продукції чи послуг певної галузі абопевного виду природних ресурсів, яка характеризується специфіч­ними місцевими умовами, проблемами і перспективами розвитку. Це може бути промислове, лісовиробниче, водогосподарськерайонування та ін. Наприклад, при районуванні сільськогосподарсь­кого вироб­ництва враховується лише сільське господарство,структура сільськогосподарських угідь, спеціалізація, типи сільсь­когосподарськоговиробництва. Галузеве районування є важливою передумовою вста­новлення меж інтегральних районів.