- •Конспект лекцій тема 1 Предмет, метод і завдання курсу «Регіональна економіка»
- •1. Об’єкт і предмет курсу «Регіональна економіка»
- •2. Основні поняття та наукові категорії регіональної економіки
- •3. Місце регіональної економіки в системі наук
- •4. Методологічні основи досліджень регіональної економіки. Значення наукових методів: їх сутність і види
- •Загальнонаукові підходи і міждисциплінарні методи
- •Специфічні методи наукових досліджень у сфері регіональної економіки
- •5. Основні завдання курсу
- •Тема 2 Наукові засади формування регіональних соціально-економічних систем
- •1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об’єктивний характер
- •2. Загальні закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів
- •Закономірність територіального поділу суспільної праці
- •Закономірність глобалізації і регіоналізації розвитку світового господарства та її вплив на розміщення виробництва й формування економічних регіонів
- •3. Принципи та фактори розвитку і розміщення продуктивних сил, їх сутність. Принципи розвитку і розміщення продуктивних сил
- •Фактори розвитку і розміщення продуктивних сил
- •4. Основні етапи розвитку теорій регіональної економіки.
- •5. Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура
- •Структура економічного простору
- •Тема 3 Економічне районування та територіальна організація господарства
- •1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства
- •2. Принципи, критерії та чинники економічного районування
- •Критерії економічного районування
- •Чинники економічного районування
- •3. Економічний район, його сутність та основні риси
- •4. Системи економічного районування України
- •Тема 4 Регіон у системі територіального поділу праці
- •Планлекції
- •1. Співвідношення понять «територія» і регіон та взаємозв’язок між ними
- •2. Взаємовідносини «регіон-столиця»
- •3. Поглиблення територіального поділу праці і оптимізація галузевої структури господарського комплексу регіону
- •Тема 5 Державна регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком
- •1. Суть, мета і концепція державної економічної політики
- •2. Основні напрями та завдання державної регіональної економічної політики
- •3. Сутність механізму реалізації державної економічної політики
- •Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики
- •4. Роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної регіональної економічної політики
- •5. Прогнозування і державні програми розвитку регіонів
- •Тема 6 Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах
- •1. Економіка України як єдиний господарський комплекс. Особливості та стан формування
- •2. Галузева структура економіки та тенденції її розвитку
- •3. Стратегія і тактика структурної перебудови економіки
- •4. Основні напрями удосконалення розміщення продуктивних сил
- •Тема 7 Природний трудоресурсний потенціал економіки України
- •План лекції
- •1. Сутність потенціалу розвитку регіону і його оцінка. Природно-ресурсний потенціал і природокористування
- •2. Демографічний, розселенський і працересурсний потенціал
- •3. Виробничий потенціал
- •4. Науково-технічний потенціал
- •5. Фінансовий потенціал
- •6. Інноваційно-інвестиційний потенціал
- •7. Бюджетний потенціал
Тема 3 Економічне районування та територіальна організація господарства
Мета:
подати теорії економічного районування;
обґрунтування сутності понять «економічний район» та «економічне районування»;
подати критерії, принципи та чинники економічного районування та районоформування;
розглянути сучасні мережі економічних районів та їх склад.
План
Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства.
Принципи, критерії та чинники економічного районування.
Економічний район, його сутність та основні риси.
Системи економічного районування України.
1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства
Перехід України до постіндустріального суспільства вимагає задіяння нової стратегії висхідного соціально-економічного розвитку країни на засадах інформатизації, інтелектуалізації та регіоналізації. Особливе значення для вирішення цієї основної для України проблеми має інформатизація. Вона вимагає систематизації значного обсягу масиву територіально конкретизованої інформатизації, її всебічна вивчення. Ефективним методом такої систематизації, широко апробованим протягом двох останніх століть практично у всіх країнах світу, є районування. Районування – це не тільки засіб обробки та узагальнення «точкової»« інформації про всі сторони життєдіяльності суспільства, але й результат такої систематизації, що виражається у системі виділених на основі членування країни за тими чи іншими ознаками, районів.
Учення про райони (чи регіони, до типу яких вони належать) набуває все більшого значення у процесі розвитку продуктивних сил, диверсифікації територіально-галузевої структури господарства, ускладнення господарського механізму більшості країн світової економічної системи в цілому. Саме вчення про райони стало ядром, навколо якого сформувалася нова, складна за змістом, система наукових і, відповідно, навчальних дисциплін –регіоналістика, про основні теоретико-методологічні засади якої йтиметься у даному параграфі.
Відповідно до багатогранності природи та суспільного життя існують численні види районування: кліматичне, історичне, ботанічне, демографічне тощо.
Для успішного задіяння територіального управління в державі, раціонального розміщення її продуктивних сил та регіоналізації суспільного розвитку провідне значення має економічне районування, зміст якого в останні десятиріччя значно розширився за рахунок соціальної складової. Таке районування проводиться на основі узагальнення територіальних відмінностей різних видів людської діяльності та умови життєдіяльності по території країни.
Усі країни світу характеризуються більш-менш суттєвими внутрішніми територіальними відмінностями, зокрема великою своєрідністю спеціалізації та структури виробництва. Це зумовлено диференціацією їх природних, економічних, соціальних, історичних умов. На такій об’єктивній основі розвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці та формуються своєрідні суспільно-природні утворення, які характеризуються певною виробничою спеціалізацією – економічні райони. Це особливо характерно для великих країн. Виділення, вивчення, прогнозування розвитку цих районів і лежить в основі економічного районування країни.
Як зазначалося вище, при найбільш узагальненому тлумаченні «районування» – це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. М. Пістун визначає районування як могутній метод аналізу і синтезу складних явищ і об’єктів, а їх прогнозування розвитку і управління ними – як процес просторового упорядкування інформатизації, що дозволяє глибше зрозуміти особливості розміщення продуктивних сил і територіальної організації господарства. Разом з тим, відповідно до змісту цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.
Кожен економічний район відзначається своїми суспільно-територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка має виходити із загальнодержавних цілей і можливостей та враховувати реальні ресурси відповідної території. Економічне районування виступає також як наука, що займається вивченням продуктивних сил економічних районів та обґрунтуванням стратегії їх соціально-економічного розвитку. Це важлива складова економічної науки.
Економічне районування необхідно розглядати і як найважливішу передумову дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики.
Методологічні основи економічного районування закладені у працях учених-районологів, зокрема: П. Алампієва, М. Баранського. К. Воблого, О. Діброва, Ф. Заставного, А. Колотієвського, М. Колосовського, Л. Корецького, М. Паламарчука, М. Пістуна, В. Поповкіна, Ю. Саушкіна, О. Шаблія та інших.