3.2. Шляхи оптимізації структури джерел фінансування

В умовах економічної нестабільності дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовим забезпеченням діяльності підприємства, оскільки джерела фінансування є базисом, без якого неможливе функціонування й подальший розвиток підприємства. Від повноти та структури джерел фінансування безпосередньо залежить діяльність підприємства в умовах ринкової економіки.

Отже, на сьогоднішній день, проблема визначення оптимального співвідношення власних та позикових джерел постає перед багатьма українськими підприємствами.

Проблемі оптимізації джерел фінансування присвячено роботи багатьох вчених-економістів, таких як: Білика М. Д., Бланка І. А., Терещенко О. О., Семенова Г. А. та ін. Більшість з них акцентує увагу на оптимальному співвідношенні власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства. Але на сьогодні не визначено універсального методу до оптимізації структури джерел фінансування, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом [2, c. 208] .

Важливим завданням інвестиційного менеджменту є визначення найкращого співвідношення між обсягами різних джерел фінансування проектів підприємств.

На сьогодні існує декілька методичних підходів до визначення раціональної структури джерел фінансування капіталу підприємства, які залучають для встановлення оптимізації структури інвестиційних ресурсів.

Достатньо пріоритетним вважається метод нормування показників структури джерел формування інвестиційних ресурсів проекту. Це, насамперед, стосується такого показника структури джерел формування інвестиційних ресурсів як співвідношення власних та запозичених коштів. Якщо ситуація розглядається з позиції фінансування загальної діяльності підприємства, то рекомендоване значення показника приймається на рівні одиниці, що і використовують для оцінки інвестиційних ресурсів проекту.

Інвестиційна практика показує, якщо питома вага власних інвестиційних ресурсів становить 50% і більше у структурі джерел фінансування проекту, то вважається, що усі позичені ресурси у будь-який момент можуть бути повністю компенсовані власними ресурсами. Проте, величина власних інвестиційних ресурсів не є постійною у часі, вона може змінюватися залежно від результативності діяльності інвестора. Крім того, відкриття нового підприємства супроводжується доволі значною часткою акціонерного капіталу у складі власного інвестиційного ресурсу. У зв’язку з цим, інвестору слід пам’ятати, що акціонерний капітал ринкова вартість якого може постійно змінюватися у часі залежно від зміни величини отриманого чистого прибутку може мати сумарні зміни. Тому той факт, що у деякий момент часу величина власних інвестиційних ресурсів за проектом дорівнюватиме розміру позиченого ресурсу інвестором, не означає, що таке співвідношення збережеться і у майбутньому, навіть у разі незмінності величини позичкового інвестиційного ресурсу.

Враховуючи зазначений факт, у більшості випадків інвестор звертається до методу прогнозної оцінки величини наміченого інвестиційного прибутку, за період визначеної життєдіяльності проекту. Такий підхід необхідний так, як нормативне значення показника структури джерел фінансових ресурсів для проекту не може бути однаковим для різних за змістом і метою проектів.

Науковці доводять, що істотним недоліком методу нормування структури джерел формування інвестиційного ресурсу для проекту є те, що цей метод недостатньо враховує вплив показників структури джерел формування фінансових ресурсів на результативність, тобто ефективність діяльності за проектом.

Більшість фахівців інвестиційної діяльності звертаються до зарубіжної практики, яка пропонує метод раціоналізації структури джерел формування інвестиційного ресурсу (капіталу), що базується на так званому «принципі фінансового важеля». Згідно з цим принципом, зростання питомої ваги позикових інвестиційних ресурсів у структурі джерел фінансування проекту призводить до збільшення вартості залучення позикового інвестиційного ресурсу. Така теза ґрунтується на тому, що надання позикового інвестиційного ресурсу у цьому випадку стає більш ризиковим. Проте, здійснити специфікацію та параметризацію залежності між показником структури джерел фінансування проекту та ціною кредитного інвестиційного ресурсу дуже важко. Тому використання принципу « фінансового важеля» не дає змоги побудувати узагальненого алгоритму знаходження оптимальної структури джерел фінансування проекту, оскільки формалізація критерію такої оптимізації є практично неможливою.

Існує наукова позиція, що методологія оптимізації структури інвестиційних ресурсів, для фінансування проекту, на сьогоднішній день ґрунтується на теоріях управління капіталом підприємства. Проте в даному випадку практично не враховують ті види інвестиційних ресурсів, які не відносяться до фінансових. Також чітко не визначено методи оптимізації співвідношення між внутрішніми та зовнішніми інвестиційними ресурсами проекту.

Сучасні підприємства, при визначенні співвідношення між внутрішніми та зовнішніми інвестиційними ресурсами спираються на внутрішня система управління проектом та ефективність прийняття інвестиційних рішень. Процес оптимізації структури інвестиційних ресурсів включає декілька етапів (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Ключові етапи процесу оптимізації структури джерел фінансування

1. Початкові умови визначення оптимальної структури інвестиційних ресурсів – встановлення цілей формування інвестиційних ресурсів; – визначення розмірів необхідних економічних ресурсів; – встановлення джерел інвестиційних ресурсів. 2. Пошук альтернативи з позиції різних видів інвестиційних ресурсів – пошук альтернативних джерел формування інвестиційнихресурсів; - визначення альтернативної вартості інвестиційного ресурсу. 3. Прийняття управлінського інвестиційного рішення – встановлення вимог щодо вартості інвестиційних ресурсів; - пошук та обґрунтування методів оптимізації структури інвестиційних ресурсів; – прийняття управлінських рішень щодо структури інвестиційних ресурсів. 4. Реалізація інвестиційного рішення – встановлення оптимального співвідношення між власним і позиковим інвестиційним ресурсом.

Більш чітко формалізованим є критерій оптимізації структури джерел фінансування інвестиційних проектів, який пропонує метод «доходу на одну акцію – доходу до вирахування процентів за позику та податки» (ДНА – ДВПП). Згідно з цим методом, дохід інвестора до врахування податків та відсотків за користування позикою (ДВПП) зменшується на суму останніх та ділиться на кількість акцій. Величина отриманого внаслідок цих розрахунків показника доходу на одну акцію (ДНА) виступає як критерій найкращої структури джерел формування інвестиційних ресурсів. Проте, за таким підходом до визначення структури джерел фінансування інвестиційних ресурсів підприємства відкидається можливість наявності деякої оптимальної комбінації даними джерелами інвестування, оскільки критерій ДНА як функція показника структури інвестиційних ресурсів не приймає екстремального значення в інтервалі .

ВИСНОВОК

Таким чином, фінансовий стан - Це сукупність показників, що відображають розміщення і використання фінансових ресурсів. Насамперед, слід зазначити, що з позицій фінансового менеджменту фінансовий капітал підприємства - це загальна вартість засобів у грошової, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих в формування його активів.

Від того, наскільки оптимально співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

Інвестиції відіграють центральну роль у забезпеченні ефективності функціонування економічної системи і всього суспільного відтворення, оскільки безпосередньо впливають на можливість економічного зростання в довгостроковій перспективі. Інвестиційна активність відноситься до числа найважливіших показників економічної динаміки. Їх інтенсивністю визначається стан економіки.

Інвестиційні ресурси представляють собою всі види фінансових активів, що залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Джерела формування інвестиційних ресурсів в ринковій економіці вельми різноманітні. Це обумовлює необхідність визначення змісту джерел інвестування та уточнення їх класифікації [13. 71].

В економічній літературі при аналізі джерел фінансування інвестицій виділяють внутрішні та зовнішні джерела інвестування. При цьому до внутрішніх джерел інвестування, як правило, відносять національні джерела, в тому числі власні кошти підприємств, ресурси фінансового ринку, заощадження населення, бюджетні інвестиційні асигнування; до зовнішніх джерел - іноземні інвестиції, кредити і позики.

У зарубіжній практиці фінансового аналізу співвідношення позикового і власного капіталу є одним з ключових і розглядається як спосіб оцінки ризику для кредитора.

Власний карітал – в його складі можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобтокапітал, вкладений власниками в підприємство, і накопичений капітал, тобто створений на підприємстві понад те, що було спочатку авансовано власниками.Позикові ресурси підприємства – це сукупність позикових коштів, які залучаються понад власні ресурси для фінансового забезпечення процесу його функціонування.

Для ефективного вкладення коштів інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок кожного виду ресурсів. Як правило, структура джерел фінансування інвестицій змінюється в залежності від фази ділового циклу: частка внутрішніх джерел знижується в періоди пожвавлення і підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і росте в періоди економічного спаду, що пов'язано зі скороченням масштабів інвестування, скороченням пропозиції грошей, подорожчанням кредиту .

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Підприємства, які знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позиченого капіталу. Проте, для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньоринкової, тому у них рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами.

Важливим завданням інвестиційного менеджменту є визначення найкращого співвідношення між обсягами різних джерел фінансування проектів підприємств.