Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpora_istoriya.docx
Скачиваний:
41
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
155.97 Кб
Скачать

65. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

Класична політична економія виникла в Британії наприкінці 18 століття. Її представники: А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Ж-Б Сей, дали аналіз виробництва, розподілу й обміну товарами в умовах ринку, заклавши основи для подальшого вивчення. Початком класичної політичної економії вважається книга Сміт розробив низку ідей, які продовжують асоціюватися з капіталізмом донині, зокрема ідею невидимої руки ринку, що змушує мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси. Він критикував монополії, тарифи, мито та інші накладені державою обмеження, вірячи, що ринок найсправедливіший і найефективніший суддя. Погляди Сміта розділяв Рікардо. У книзі «Принципи політичної економії та оподаткування» він сформулював закон порівняльної переваги, який пояснював чому вигідно торгувати навіть тоді, коли одна із сторін ефективніша щодо виробництва усіх типів товарів. Рікардо також підтримував закон Сея й вірив, що повна зайнятість є нормальним рівноважним станом у конкурентній економіці. На його думку інфляція сильно співвідноситься з кількістю грошей і кредитом, й був прихильником закону зменшення доходності, за яким додаткові затрати приносять дедалі менше результатів.

66. Фізіократи - представники класичної політичної економії у Франції.

Фізіократи – це французькі економісти ІІ половини XVIII ст., представники однієї з течій класичної політекономії. На відміну від меркантелізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

  1. здоровий (досконалий, нормальний)

  2. хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”. Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

67. У. Петті - основоположник класичної політичної економії в Англії.

він є економістом пере­хідного періоду від меркантилізму до класичної політичної еконо­мії. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золо­та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи­льник втручання держави в економічне життя. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрі­зняють його від меркантилістів. У меркантилістів економічне пізнання — лише засіб для вирі­шення конкретних питань, у Петті — розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці. Не випадково К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідни­ком, «батьком політичної економії». Недарма Петті називають ще й батьком економічної статистики. На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму ру­хомого й нерухомого майна. Петті вважають засновником трудової теорії вар­тості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропор­ційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво това­рів і залежить від її продуктивності в різних галузях! Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]