4. Залежно від форми оподаткування:

а) прямі (прибутково–майнові) – податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачується виробником або власником.

Прямі поділяються на :

а) особисті – сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) з урахуванням його платоспроможності.

б) реальні – податки, що сплачуються з майна в основі лежить не реальний , а передбачуваний середній дохід.

Б) Непрямі ( на споживання ) – податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем.

5. Залежно від способу стягнення:

а) часткові (кількісні) – розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати;

б) розкладкові (репартіаційні) – податок нараховується на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання:

а) загального призначення – на загальні цілі, без конкретизації використання.

б) цільові податки (збори) – зараховуються до позабюджетних цільових фондів.

7. Залежно від періодичності стягнення:

а) разові ( власники земельних ділянок);

б) систематичні ( регулярні ) – щомісячно, поквартально.

8. Залежно від обліку податкового платежу:

а) податки, що фінансуються споживачем (акциз, ПДВ);

б) податки, що включаються у собівартість ( земельний податок);

в) податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку (податок на майно);

г) податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі).

Правове регулювання податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх встановлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням всіх елементів, що характеризують податок (збір) як цілісний досконалий механізм.

Регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст й особливості реалізації податкового обов’язку.

Система елементів правового механізму податку являє собою певним способом супідрядну систему і включає обов’язкові і факультативні елементи:

Податок вважається встановленим лише в тому випадку, коли визначені платники податків і елементи оподаткування, а ст. 7 ПКУ зазначає, що під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування, а також факультативні елементи, які є не обов’язковими, можуть закріплюватись, а можуть бути і відсутніми (спеціальні кадастри).

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Елементи податку, визначені в пункті 7.1 статті 7, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно Податковим Кодексом.