23. Практичні рекомендації по застосуванню вогнепальної зброї

В “Законі про міліцію” ст. 12 “Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” сказано, що міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених « Законом про міліцію ». Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору. У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків, і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим у найкоротший термін. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника. Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї працівник міліції зобов’язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокуророві. Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеці-альних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У тексті “Кодексу поведінки…” вказано мету, задля досягнення якої може бути застосована сила: 1) попередження злочинів; 2) проведення правомірного затримання правопорушників або осіб, які запідозрені в скоєні правопорушення, або допомога в такому затримані. Підкреслюється, що не може бути застосована сила, що перевищує необхідні для цієї мети межі. силою, що перевищує необхідну для виконання завдань міліції межу, слід визнати таку, що завдала особі, яку затримують, шкоду, явно нерозмірну з небезпечністю посягання та обстановкою захисту. Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав застосування сили, взятих у їх сукупності. Правова підстава – це наявність складу правопорушення у діях особи, а фактична – необхідність негайного його припинення із застосуванням сили. Працівник міліції не буде нести відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством, за нанесення шкоди особі, якщо його дії по застосуванню сили відповідали вимогам законодавства, що регламентує дії в стані необхідної оборони (ст.15 КК України). Для цього необхідно: – щоб посягання було суспільно небезпечним, тобто таким, що стосується інтересів, які охороняються законом; – посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинене самою особою, яка посягає; – посягання має бути дійсним, тобто існуючим об’єктивно, а не тільки в уяві того, хто захищається; – шкода повинна задаватися тільки тому, хто посягає або затримується, а не стороннім особам; – оборона допускається тільки у випадках, коли треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави; – захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони. До необхідної оборони прирівнюються дії по затриманню особи, яка вчинила напад, і доставляння її відповідним органам влади. Співробітник міліції попереджує особу, проти якої має намір застосувати силу, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити без шкоди для досягнення мети застосування сили. Попередження про намір застосування сили подається голосом. Оголення вогнепальної зброї є попередженням про застосування її на ураження правопорушника (ст.151) і не вимагає будь-якого додаткового попередження (пострілом вгору, голосом). Попереджуючи про застосування сили, працівник міліції повинен, якщо дозволяють обставини, дати особі, яка посягає, час для виконання його вимог. У випадку безпосередньої загрози життю та здоров’ю громадян ( тобто такої, яка може перерости у посягання на їх життя та здоров’я) сила застосовується без попередження. Попередження не робиться і тоді, коли внаслідок невчасного застосування або незастосування сили можуть настати тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежа, катастрофа на залізничному транспорті). У таких випадках злочинець не може усвідомлювати, що його злочинні дії можуть бути припинені з нанесенням йому шкоди, аж до заподіяння йому смерті. Норма, що закріплена в ч. 3 ст. 12, забороняє працівникам міліції застосовувати силу проти окремих категорій осіб, крім випадків групового або озброєного нападу з їх боку. До таких осіб закон відносить: 1) жінок з явними ознаками вагітності; 2) осіб похилого віку 3) осіб з явними ознаками інвалідності; 4) малолітніх. До першої категорії слід відносити осіб жіночої статі, які за об’єктивними ознаками сприймаються працівником міліції як вагітні. До осіб похилого віку належать особи, які сприймаються працівником міліції такими, що внаслідок вікових змін неспроможні створювати небезпеку для життя та здоров’я громадян і працівників міліції. Особами з явними ознаками інвалідності є такі, які внаслідок відсутності або ушкодження будь-якого органа, втрати його функцій не можуть створювати небезпеку для життя і здоров’я громадян. Закон не роз’яснює, яких громадян слід вважати малолітніми. Враховуючи процеси, що прискорюють розвиток молоді, особами, що через малолітній вік не можуть створювати небезпеку для життя і здоров’я, вважаються такі, що сприймаються працівником міліції як особи, які не досягли 14-річного віку. Застосування сили до цих осіб може бути здійснено в таких випадках: 1) вчинення нападу із застосуванням зброї або групового нападу (тобто коли нападаючих не менш як двоє); 2) вчинення збройного опору. Виконання покладених на міліцію обов’язків із застосуванням сили допускається тільки в тих випадках, коли ненасильницькі заходи вичерпані і не принесли позитивного результату або коли обставини свідчать про те, що ненасильницькі методи не дадуть позитивного результату. Спричинення тілесних ушкоджень та заподіяння смерті не є метою застосування сили. Метою її застосування повинно бути припинення злочинного посягання, затримання особи, яка його вчинила або попередження шкідливих наслідків, що загрожують життю чи здоров’ю громадян. У випадках, коли ситуація все ж таки примушує працівника міліції діяти силовими методами, він повинен прагнути, в міру можливого, припинити посягання або провести затримання шляхом спричинення майнової, а не фізичної шкоди. Коли працівник міліції змушений стріляти по людині, він повинен прагнути зберегти їй життя. У той же час при наявності підстав застосування сили допускається спричиненням особі, яка затримується, будь-якої шкоди, аж до позбавлення її життя. Тому працівник міліції, який застосував, наприклад, вогнепальну зброю (з дотриманням усіх інших вимог закону) і прагнув, але не зміг уникнути смерті особи ( наприклад, стріляв по ногах, але попав у життєво важливий орган) не несе за це ніякої юридичної відповідальності. Мінімум можливості спричинення шкоди – це така мінімальна шкода, без якої виконання покладених на міліцію завдань є неможливим. У деяких випадках спричинення смерті і буде тією мінімальною шкодою, яка може запобігти більш серйозним наслідкам. Так, працівник міліції не буде нести відповідальність за вбивство з табельної зброї злочинця, який погрожує розправою заложнику або вибухом гранати, що знаходиться в його руці. Працівник податкової міліції зобов’язаний у випадках, коли він спричинив шкоду громадянину, подати йому необхідну допомогу. Мова йде, в першу чергу, про подання долікарської допомоги. Вона може бути виражена в зупинці кровотечі, виклику швидкої медичної допомоги або доставлянні особи, що постраждала, до медичної установи. Допомога повинна бути подана всім особам, які постраждали від застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила. Ненадання допомоги працівником міліції таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність відповідно до ст.112 КК України. Разом з тим, подаючи допомогу особам, що посягали або затримуються, працівник міліції повинен додержуватися заходів безпеки з тим, щоб він зміг попередити раптовий напад з їх боку. Необхідно оглянути їх одяг та речі, вилучити зброю та предмети, що можуть бути використані в якості зброї. У всіх випадках застосування спеціальних засобів та фізичної сили працівник міліції, що застосував їх, у рапорті доводить до відома безпосереднього начальника про обставини та наслідки їх застосування. Хоч у законі і не вказано протягом якого часу працівник міліції повинен повідомити начальника, зрозуміло, що він має подати рапорт після закінчення служби, якщо це не було зроблено під час служби. У рапорті повинні бути відображені: підстави застосування спецзасобів, фізичної сили, обставини їх застосування ( місце, час, наявність людей на місці події, кількість співробітників міліції, що застосовували силу), правопорушення, які вчинила особа, вид та інтенсивність спеціальних засобів, що використовувалися, відомості про осіб, проти яких була застосована сила, наслідки її застосування, дані про можливих свідків, допомога, надана потерпілим. Працівник податкової міліції своїм рапортом, спираючись на конкретні обставини справи, по суті, має довести, що обставини давали йому право застосувати фізичний вплив і спеціальні засоби. У випадках, коли внаслідок застосування фізичного впливу, спеціальних засобів було спричинено поранення або смерть, а також у всіх випадках застосування зброї, крім виконання вимог, викладених у п.5 цієї статті (письмове повідомлення безпосереднього начальника), негайно в найкоротші строки має бути повідомлено про подію прокурору. Якщо неможливо безпосередньо повідомити його через начальника, це має бути зроблено через чергового. Це обумовлено тим, що представники прокуратури, яким підслідні кримінальні справи про злочини, скоєні співробітниками податкової міліції, повинні мати можливість своєчасно прибути на місце події для його огляду. Повідомляють прокурора, як правило по телефону. Працівник податкової міліції, який застосував силу, не несе за свої дії відповідальності навіть при заподіянні громадянам шкоди, якщо він діяв відповідно до Закону. Кримінальна відповідальність співробітника податкової міліції настає у випадках, коли він: – використовував фізичний вплив, спеціальні засоби, вогнепальну зброю для скоєння злочину (за відповідними статтями КК України); – порушив вимоги Закону про необхідну оборону та крайню необхідність. Перевищення меж необхідної оборони вважається перевищенням повноважень по застосуванню сили. Якщо дії працівника податкової міліції не підпадають під жодну статтю КК України, але при застосуванні фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї він порушив вимоги ст. 12-15 закону України «Про міліцію», він має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Перевищення повноважень щодо застосування сили встановлюється під час службового розслідування. Заходи безпеки та особливості використання сигнальних та імітаційних засобів та засобів зв’язку.