4. Види конституцій та їх класифікація:

1) за формою правління:

а) республіканські;

б) монархічні.

2) за формою територіального устрою;

а) унітарні;

б) федеративні;

в) суб’єктів федерації.

3) за часом дії:

а) постійні – постійними є більшість конституцій;

б) тимчасові – вони за звичай діють до встановленого строку;

відомі у світі й такі, які встановлюють власну незмінюваність за будь-яких умов, як от Мексика та Греція

4) за політичним режимом в державі:

а) демократичні – гарантують визначене коло прав і свобод, дозволяють вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність органів влади;

б) недемократичні – обмежують права та свободи людини та громадянина, встановлюють панування однієї ідеології:

- авторитарні (закріплюють панування однієї партії, обмежують повноваження представницьких органів, містять широкі можливості для ліквідації чи обмеження проголошених прав і свобод);

- тоталітарні (висока ідеологічна насиченість та визнання єдиної ідеології, як при комунізмі (СРСР) чи ісламі (Іран)

5) за способом внесення змін:

а) гнучкі – у їх текст легко вносити доповнення;

б) жорсткі – таку конституцію важко змінити (США, Японія 1946 р.)

в) особливо жорсткі – такі конституції змінити фактично не можливо;

6) за способом прийняття:

а) народні (США, Італія, Індія, Болгарія);

б) договірні (ОАЕ проект якої підписаний усіма правителями еміратів);

в) даровані (Монако, Марокко, Кувейту;

5. Поняття конституційного контролю (нагляду):

Вперше конституційний контроль був запроваджений у Верховному Суді під головуванням Джорджа Маршалла в США у 1803 р., щоб перевірити відповідність нормативно-правового акту конституції.

За походженням та поширенням розрізняють два основних види контролю:

1. американський або децентралізований конституційний контроль є більш поширеним в світі та спостерігається в таких країнах ( США, Данія, Мексика), зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції.

2. європейський або централізований конституційний контроль є менш поширеним (Австрія, Італія), здійснюється спеціалізованими або спеціально уповноваженими на те органами, наприклад Конституційним судом.

Конституційний контроль – це форми та засоби, за допомогою яких уповноважені на те органи перевіряють відповідність конституції актів та дій органів публічної влади.

Об’єктом конституційного контролю є:

• конституційність законів та інших парламентських актів.

• перевірка на відповідність звичайних законів органічним.

• перевірка на відповідність конституції внутрішньодержавних договорів.

• перевірка конституційності та законності актів органів виконавчої влади.

• перевірка на відповідність національних законів міжнародним договорам.

• перевірка на конституційність дій посадових осіб.

Види конституційного контролю:

1) за часом реалізації:

а) попередній – перевірка здійснюється до вступу акта в силу;

б) наступний – контроль чинних, офіційно опублікованих актів;

2) за місцем здійснення:

а) внутрішній;

б) зовнішній;

3) з точки зору правових наслідків:

а) консультативний;

б) установчий;

4) за обов’язковістю проведення:

а) обов’язковий;

б) факультативний;

5) за змістом конституційний контроль може бути:

а) формальним (перевірка дотримання процедурних правил);

б) матеріальним (коли перевіряють зміст документу з точки зору відповідності);

6) за своєю формою:

а) абстрактний;

б) конкретний.

7) за суб’єктами здійснення (органи конституційного контролю)

а) несудові органи (Іран, Пакистан, Франція):

Президент;

Парламент;

Уряд;

б) судові органи:

Суди загальної юрисдикції (Аргентина, Данія);

Верховний суд (Австралія, Ірландія, Колумбія);

Спеціальні суди ( Іспанія, Єгипет, Польща).