Розділ і Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

1. Поняття та історичний розвиток договору факторингу

Сучасне визначення договору факторингу міститься в Цивільному кодексі України, зокрема, у статті 1077, яка має назву «Поняття договору факторингу». Так, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1, ст. 1077].

У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки ХХ ст. на основі запозиченого досвіду фінансової діяльності. Проте на даний момент факторинг не набув значного поширення в Україні.

Якщо розглядати факторинг з економічного погляду, то він передбачає придбання права грошової вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі, а тому законодавець відніс його до кредитних операцій (п.3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2]. Також дані правовідносини регулюються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [3].

Перше офіційне визначення поняття "факторинг" давав Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розумілась операція щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору [4]. Однак, на даний момент цей закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу від 02.12.2010.

Як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.

Важливо відрізняти договір факторингу від договору передання права вимоги, особливості укладення якого передбачені ст. 512-519 Цивільного кодексу України. Так, наприклад, у статті 512 зазначаються підстави заміни кредитора у зобов’язанні.

Дані договори, на перший погляд, є дуже схожими, однак для правильного розуміння сутності договору факторингу, їх необхідно розрізняти.

Аналізуючи положення Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що за договором факторингу клієнт передає фактору тільки грошову вимогу з метою отримання фінансування, а за договором відступлення вимоги первинний кредитор передає новому кредитору будь-яку вимогу, і це може бути необов’язково грошова вимога. Різниця між ними також полягає у тому, що фактор обов’язково має сплатити клієнту компенсацію за відступлення вимоги, а при укладанні договору передання права вимоги ця умова не є обов’язковою.

Отже, договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Він характеризується:

а) диспозитивним характером виникнення правовідносин;

б) спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору);

в) предметом зобов'язання (суто грошові вимоги).

Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 Цивільного кодексу).

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання [4].

Юридичні ознаки договору

1) взаємний;

2) консенсуальний;

3) відплатний.

Взаємний договір - це договір, в якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага. Консенсуальний договір – такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Види договорів факторингу:

- договір купівлі грошової вимоги;

- договір із метою забезпечення виконання зобов'язання [4].

Кредитний договір, так само, є двостороннім, оплатним та консенсуальним. Однак, між ними існує достатньо відмінностей. Зокрема, кредит надається на фіксований період, а факторингове фінансування виплачується на термін фактичного відтермінування платежу. До відмінностей слід також віднести те, що кредит, частіше за все, надається під забезпечення, а факторингове фінансування навпаки.

Окрім цих властивостей кожен з вказаних договорів має свої особливості. Так, до таких особливостей кредитного договору можна віднести можливість укладання комерційного договору, який передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. В ньому зазначено, що договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До особливостей договору факторингу відноситься порядок захисту прав боржника. Він передбачений статтею 1086 Цивільного кодексу України, яка поділяється на дві частини в залежності від того, хто саме порушує права боржника (клієнт або фактор).