ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика діяльності прокуратури України

1.1 Поняття правового статусу прокуратури України………………...…5

1.2 Система і структура прокуратури…………………………………..…8

1.3 Основні завдання та функції органів прокуратури…………………10

1.4 Характеристика актів, які видаються органами прокуратури……..11

РОЗДІЛ 2 Порядок діяльності Київської місцевої прокуратури №7 міста Києва

1.1 Організація та засади діяльності……………………………………..14

1.2 Структура……………………………………………………………...16

1.3 Шляхи удосконалення діяльності…………………………………....19

РОЗДІЛ 3 Обсяг виконаної роботи під час проходження практики

1.1 Робота виконана безпосередньо під час перебування в прокуратурі……………………………………………………………………....22

1.2 Інформація, отримана внаслідок перебування на судових засіданнях………………………………………………………………………...23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….……….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Навчальна практика є невід’ємною складовою навчального процесу і передбачає закріплення і поглиблення теоретичних знань.

Вона проводиться для студентів 3-го курсу юридичного факультету після вивчення предметів «Судові та правоохоронні органи», «Цивільне та сімейне право», «Кримінальне право», «Організація правового діловодства», «Адміністративне право».

Важливим для проходження навчальної практики є визначення її мети, встановлення напрямів роботи та завдань під час її проходження.

Мета навчальної практики ─ закріпити та поглибити теоретичні знання, сформувати професійні вміння і навички прийняття самостійних рішень. Вона сприяє розвитку систематично поповнювати свої знання та творчо застосовувати у практичній діяльності.

В процесі проходження практики були встановлені такі напрями роботи:

- поглиблення і закріплення теоретичних знань, отриманих в процесі вивчення навчальних дисциплін і курсів передбачених навчальним планом;

- ознайомлення з різними функціональними обов’язками, необхідними для майбутньої професійної і організаційно-управлінської діяльності;

- формування професійних умінь і навичок прийняття само­стійних рішень під час конкретної роботи; виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосову­вати в практичній діяльності;

- оволодіння сучасними формами, методами організації праці та управління в органах проходження практики.

Головні завдання практики:

- з’ясувати основні цілі і завдання органів, в яких проходитиме практика, їх правове становище;

- поглиблено вивчити їх структуру, організацію діяльності, форми і методи здійснення поставлених перед ними завдань;

- засвоїти практику застосування правових норм, що регулюють організацію і діяльність цих органів, а також норм, які вони застосовують у своїй діяльності;

- набути навички самостійного складання відповідних процесуальних документів, проведення аналізу і узагальнення практики застосування відповідних правових норм і розробки рекомендацій щодо вдосконалення.

Місцем проходження практики є Київська місцева прокуратура №7 міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Константинівська, 19Б.

Розділ 1 Загальна характеристика діяльності прокуратури України

1. Поняття правового статусу прокуратури України

Для правильного визначення правового статусу прокуратури України слід з’ясувати сутність поняття «правовий статус».

Аналізуючи різні погляди вчених з цього питання, можна дійти такого висновку. Правовий статус — становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою.

Д. Д. Цабрія вважає, що правовий статус характеризується такими ознаками:

а) офіційною назвою органу;

б) порядком та способом його утворення;

в) територією діяльності;

г) метою діяльності, завдань і функцій;

д) обсягом та характером владних повноважень;

є) порядком вирішення в органі підвідомчих питань;

ж) відповідальністю;

з) джерелами фінансування органу;

и) наявністю, або відсутністю прав юридичної особи;

і) правом і обов'язком мати певну внутрішню структуру;

ї) правом та обов'язком користуватися державними символами [8].

Важливим для визначення правового статусу того чи іншого державного органу є з’ясування гілки влади до якої відноситься даний орган.

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чинне законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі Міністерства юстиції, в інших - при судах, в третіх - виділена в окрему систему.

Аналізуючи функції прокуратури, що визначені Конституцією України і Законом України "Про прокуратуру", можна побачити що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші - до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вони за своєю державно - правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Суттєве значення для визначення правового статусу прокуратури України має з’ясування засад діяльності прокуратури.

Діяльність прокуратури ґрунтується на таких засадах:

1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;

3) територіальності;

4) презумпції невинуватості;

5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;

6) політичної нейтральності прокуратури;

7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;

9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;

10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки [4].

Оскільки правовий статус виражається у взаєминах з суспільством та державою, необхідним є визначення порядку інформування прокуратури про свою діяльність. Даний порядок зазначений в Законі України «Про прокуратуру».

Що стосується інформування суспільства, то органи прокуратури не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.

Якщо казати про взаємини з державою, то Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних. Керівники регіональних та місцевих прокуратур, у свою чергу, на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури. Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України у встановленому законом порядку.

Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, можна дійти до такого визначення правового статусу прокуратури України. Прокуратура України це єдина система, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

2. Система і структура прокуратури

Система органів прокуратури – це впорядкована побудова прокурорських органів різних рівнів і компетенції, об’єднаних спільністю цілей, шляхів її досягнення та єдиною підпорядкованістю Генеральному прокурору України.

Вона будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 7 Закону України «Про прокуратуру».

Систему прокуратури України становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура [4].

Структура прокуратури України це внутрішня будова її органів. Тобто утворення в їх складі управлінь, департаментів, відділів.

Генеральна прокуратура України, згідно з Законом України «Про прокуратуру», організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Її очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.

Повноваження Генерального прокурора України передбачені статтею 9 Закону України «Про прокуратуру».

У її структурі утворюються департаменти, управління та відділи. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор, та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції:

1) здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України;

2) підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;

3) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених цим Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями.

У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

Її очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі регіональної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи [4].

Повноваження керівника регіональної прокуратури передбачені статтею 11 Закону України «Про прокуратуру».

У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури. ЇЇ очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників.

У структурі місцевої прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи.

Повноваження керівника місцевої прокуратури передбачені статтею 13 Закону України «Про прокуратуру».

До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить 15000 осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 року до 10000 осіб.