План лекції:

1. Релігія як чинник суспільних відносин.

2. Сучасні моделі державно-церковних відносин.

Семінар: Релігія та її роль в суспільстві

1. Основні сфери суспільного вияву релігії.

2. Свобода совісті: її сутність, філософський та морально-правовий зміст.

3. Законодавче забезпечення принципу свободи совісті в Україні.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідь на перше питання передбачає констатацію тісного зв’язку релігії з різними сферами суспільного життя: політикою, мораллю, правом, економікою, наукою та мистецтвом. Духовні засади мають бути провідними в усіх сферах діяльності. Сфера політики пов’язана, перш за все, з боротьбою за державну владу та її використанням. І хоча релігія, будучи духовним процесом, до того не повинна б мати відношення, все ж в реальності не так. Релігійні об’єднання живуть у суспільствах - певних державах, країнах, тому, щоб відстояти свій інтерес, вони змушені вступати в політичні стосунки. Наш час характеризується певним піднесенням суспільної активності. Певні релігійні догмати стають засадами політичної діяльності (наприклад, ісламський фундаменталізм, релігійні протистояння в колишній Югославії, між Англією та Ірландією, Індією та Пакистаном). Релігійні організації також висловлюють своє відношення до певних політичних подій та процесів, беруть участь у політичних заходах. Релігія має зберігати свій нейтралітет, тобто оцінка політичних подій має даватись з критеріями духовності.

В суспільного процесах існує два основних розряди норм, що визначають поведінку людини: моральні та юридичні. Моральні норми тримаються на силі та авторитеті громадської думки, традиціях, вихованні та людському сумлінні. Вони визначають людські дії згідно духовного та душевного станів. Релігія з давніх часів претендувала на роль моральної наставниці. Юридичні норми запроваджуються відповідними владними органами, так само ними ж і контролюються. У сучасних розвинених суспільствах юридичні норми пронизують усі сфери людської життєдіяльності.

Особливими є стосунки релігії з економічною діяльністю. І хоча догматично переважна більшість релігійних культів негативно ставиться до питання матеріального збагачення людини, все ж сьогодення вносить істотні корективи. Оскільки економічні стосунки є основою суспільного розвитку, то економічні процеси мають відбуватися за певних умов.

Ставлення релігії до науки історично змінювалось. У наш час у різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення до науки виглядає по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину «симфонії розуму та віри», розроблену Т. Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення та підтримує прагнення людини до пізнання. Православна церква намагається зберігати нейтралітет. Протестантизм залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців, іслам зберігає інтерес до співпраці з передовими загонами науки. Традиційні східні релігії (брахманізм, буддизм, даосизм, синтоїзм, зороастризм) вважають поступ науки відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Загалам же сучасні науковці і теологи доходять висновку, що сучасна наука значною мірою деталізує, прояснює та конкретизує ті істини, які були дані людям через О б’явлення.

Релігія завжди була пов’язана з культурою та мистецтвом, починаючи з первісного суспільства, коли певні зображення тварин (рослин) зумовлювались магічними діями. Відправлення релігійного культу теж тісно переплетено з мистецтвом. Наприклад, християнський храм є синтезом мистецтв, а сама Літургія включає різні види та жанри мистецтва. У світовому ж мистецтві дуже часто відображуються релігійні мотиви.

2. Підговка до даного питання потребує наступних знань. У філософській інтерпретації свобода совісті постає як специфічна узгоджена активність свідомості, совісті та волі індивідуума, спрямованих на його самовизначення в духовній реальності щодо граничних життєво смислових засад свого буття. Свобода совісті є цілковитою свободою світогляду. Її складовим елементом може бути свобода релігійних переконань. Визнання свободи совісті означає разом з тим визнання цінності вільної особистості, її духовного суверенітету, яка у своєму самовизначенні підзвітна лише своїй совісті, а для віруючої людини - Богу, зв’язок з яким є для неї сенсом та метою життя.

У релігієзнавстві свобода совісті розглядається як право, що гарантує недоторканність людини у питаннях ставлення до релігії. Свобода совісті базується на ряді важливих принципів: відокремлення церкви від держави, школи від церкви. Оскільки релігійні відносини − складовий елемент суспільних відносин, суб’єктом яких є релігійне та нерелігійне населення, держава зобов’язана регулювати їх за допомогою законодавства.

3. При підготовці до третього питання потрібно пригадати, що в Україні-Русі толерантно ставилися до релігійних вірувань інших народів. Але після втрати державної незалежності в Україні, особливо після підписання Люблінської унії 1569р., коли значна частина православної України ввійшла до складу католицької Польщі, почалася релігійна дискримінація. Не сталося особливих правових зрушень у релігійному статусі після приєднання України до складу Російської держави. Не реалізовувалися конституційні гарантії свободи совісті і за радянських часів. І лише після здобуття незалежності Українська держава заявила про свою прихильність до принципів демократії та правової держави, які ґрунтуються на демократичних принципах міжнародного права. Особливе значення в цьому плані має Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації», прийнятий 23 квітня 1991 р. Основа ж законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в статті 35 Конституції України.