Коефіцієнти рентабельності:
7. Рентабельність власного капіталу
Показник рентабельності власного капіталу розраховується як відношення прибутку підприємства до вартості величини власного капіталу і показує величину одержаного прибутку в розрахунку на одну гривню капіталу власників.
8. Період окупності власного капіталу
Коефіцієнт періоду окупності власного капіталу є оберненим до показника рентабельності власного капіталу і показує період, за який окупиться за рахунок прибутку власний капітал підприємства.
Методика аналізу названих вище коефіцієнтів полягає, головним чином, у порівнянні:
- фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів;
- фактичних коефіцієнтів з нормативними (щоправда, користувачі фінансових звітів рідко коли можуть це зробити);
- фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи);
- фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.
За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні й слабкі позиції підприємства.
Обґрунтування сутності і поняття капіталу має важливе значення, тому що при аналізі фінансового стану підприємства чітко визначається, що його успішна діяльність залежить від раціональної структури капіталу й ефективності його використання.
Насамперед слід врахувати особливості використання власного капіталу. Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:
1. Простою залучення, так як рішення пов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів.
2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні не потрібна оплата позичкового проценту у всіх його формах.
3. Забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниження ризику банкрутства.
Разом з тим, йому присутні наступні недоліки:
1. Обмеженість обсягу залучення, а відповідно і можливості суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.
2. Висока вартість в порівнянні з альтернативними джерелами формування капіталу.
3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучених позичкових фінансових засобів, так як без такого залучення неможливо забезпечити збільшення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.
Таким чином, підприємство, використовуючи лише власний капітал, має найбільшу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в період сприятливої кон’юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.
На противагу, підприємство, яке використовує позичковий капітал має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку ( за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик та загрозу банкрутства (яка збільшується по мірі збільшення поти мої ваги позичкових коштів в загальній сумі використовуваного капіталу).
Аналіз власного капіталу здійснюється на основі "Звіту про власний капітал", ф. 4. При цьому вивчаються причини зміни власного капіталу протягом звітного періоду
Для проведення аналізу необхідно передовсім ознайомитися зі змістом окремих складових власного капіталу і детально вивчити зміст кожної статті форми 4 "Звіт про власний капітал". Розглянувши зміст статей звіту про власний капітал, необхідно проаналізувати рух власного капіталу підприємства за звітний період, розрахувати та проаналізувати основні показники цього руху.
Аналізуючи власний капітал, необхідно звернути увагу на співвідношення коефіцієнтів надходження й використання капіталу. Коли значення коефіцієнтів надходження більші, ніж коефіцієнтів використання, то це означає, що на підприємстві відбувається процес нарощування власного капіталу, і навпаки.
Наступним етапом аналізу використання капіталу є аналіз ефективності його використання. Ефективність капіталу найліпше характеризується його рентабельністю. Як відомо, рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності власного капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.
Виходячи з розрахунку показника рентабельності власного капіталу, його збільшення перш за все пов’язане із зростанням прибутку – головного результату діяльності підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.
До таких чинників відносяться:
1) Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
2) Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.
3) Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4) Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5) Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6) Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
7) Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
8) Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.
Одна з головних задач капіталу – оптимізація його структури із врахуванням заданого рівня його доходності та ризику – реалізується різними методами. Одним із основних механізмів реалізації цієї задачі являється фінансовий леверидж.
Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позичкових коштів які впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об’єктивний фактор, який виникає з появою позичкових коштів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, який дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку на власний капітал при різній частці використання позичкових коштів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, який полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;
СПП – ставка податку на прибуток яка виражається десятковим дробом;
КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ПЗК – середній розмір процентів за кредит, які сплачує підприємство за використання позичкового капіталу, %;
ПК – середня сума використовуваного підприємством позичкового капіталу;
ВК – середня сума власного капіталу підприємства.
Розглядаючи
раніше приведену формулу розрахунку
ефекту фінансового левериджу, можна
виділити вній
три основні складові:
1) податковий коректор фінансового лівериджу (1-СПП), який показує в якій степені проявляється ефект фінансового левериджу в зв’язку з різними рівнями оподаткування прибутку.
2) диференціал фінансового левериджу (КВРА-ПЗК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит.
3) коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК), який характеризує суму позичкового капіталу, використовуваного підприємством, в розрахунку на одиницю власного капіталу.
Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, бо ставка податку на прибуток встановлюється законодавством.
При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде зумовлювати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при від’ємному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріс коефіцієнта фінансового левереджу мультиплікує ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціалу фінансового лі вереджу). Аналогічно зниження коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшій степені його позитивний чи негативний ефект.
Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик його втрата.
Значення механізму дії фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє ціле напрямлено управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.