2.3 Організація валютного регулювання

Економічна система України є економічною системою перехідного періоду. Але вже тепер можна констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання і контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України [10].

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб’єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, “адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб’єктів господарської діяльності”[21, с.9]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об’єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв’язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб’єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об’єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим – використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб’єктів.

В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику “Валютне регулювання” визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок .

Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.

Таким чином, “мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти”[22, с.56].

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише “забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб’єктів”. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон’юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.

Під валютними обмеженнями маємо на увазі “сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями..

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року [10]. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов’язків суб’єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.

Декретом встановлено, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [10]. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Крім вище зазначеного існують проблеми відносно застосування українських правил валютного регулювання на практиці. Це ті проблеми на які треба направити зусилля та вирішити їх на законодавчому рівні, а також в тому, щоб взяти участь у створенні надійної системи регулювання валютних операцій в Україні.

Ліцензування операцій з іноземною валютою. Декретом встановлюється виключний список операцій, які вимагають чи не вимагають індивідуальної ліцензії НБУ для їх виконання. Однак, такий простий список операцій не передбачає кожну можливу ситуацію, і дуже часто операції, які точно не визначені у Декреті, неможливо впровадити в Україні з такої достатньо простої причини, що ні НБУ, ні комерційні банки не можуть бути достатньо впевненими щодо можливості виконання операції з іноземною валютою, якщо ця операція точно не визначена у Декреті. З процедурної точки зору процес отримання ліцензії НБУ є дуже складним та включає збір чисельних документів, включаючи деякі малозрозумілі документи, такі як підтвердження грошових джерел, яке вимагається для будь-якого інвестування за межами України, навіть якщо йдеться про дуже незначні суми.

Обмежувальні правила для деяких виплат по дивідендах. Правила щодо іноземної валюти унеможливлюють переказ дивідендів із України до власників депозитарних розписок (таких як American Depositary Receipt (ADR) – американське депозитне свідоцтво та GDR), що представляють акції українських емітентів на міжнародних та закордонних ринках, з тієї простої причини, що Правила щодо іноземної валюти були створені для спрощеної процедури виплатаи дивідендів іноземним інвесторам, які придбали українські акції у українського продавця. Спроби змінити цю ситуацію, які намагалися робити Європейська Бізнес Асоціація та інші групи лобіювання в НБУ, не мали ніякого впливу на НБУ. В цілому виявляється, що найбільш вдалим рішенням є внесення змін до Правил щодо іноземної валюти, які би не містили таких жорстких обмежень як чинні, за якими дозволено здійснювати лише обмежені види операції, а всі інші – недозволені, або жорстко обмежені. У нових Правилах обмеження могли б стосуватися лише окремих операцій (або встановлюються чіткі критерії для таких обмежень), а всі інші операції – вільно дозволені.

Ліцензування операцій з перевищенням терміну 90 (180) днів.  Українське законодавство визначає правило 90-денного терміну для отримання доходів у іноземній валюті чи імпортування відповідних товарів (робіт, послуг) в Україну. З 1 січня 2008 року почалось подовження терміну до 180 днів, завдяки значним зусиллям з боку бізнесових кіл протягом останніх кількох років.

Подальше подовження цього терміну буде вимагати отримання українським резидентом індивідуальної ліцензії НБУ. Однак, існує проблема, що індивідуальна ліцензія на подовження 90-денного терміну видається тільки у деяких виняткових випадках та отримати її взагалі дуже важко, тому що потрібно доказати НБУ, що міжнародні технологічні процеси неможливо буде провести у межах визначеного часу.

Іншими словами, виявляється, що НБУ використовує наступний підхід у питанні надання таких ліцензій: НБУ треба переконати, що це дійсно взагалі неможливо провести певну операцію в межах 90-денного терміну; у іншому випадку, немає ніяких підстав для надання відповідної ліцензії.

Деривативи (похідні цінні папери). Ані Декретом, ані відповідним застосовним положенням НБУ не передбачено можливості для українського бізнесу укладати будь-який похідний контракт, який включає валютні цінності, за виключенням обмеженого укладання ф’ючерсних контрактів. Така ситуація не сприяє зменшенню чи усуненню риску, пов’язаному з інвалютними операціями в гривнях та призводить до прямих збитків для українських бізнесових структур, які не можуть хеджувати ризики зміни валютних курсів різних валют, таких як євро чи російські рублі.

Валютні правила для нерезидентів. Положення Декрету та, відповідно, правил, а також інші нормативні акти НБУ містять правило, згідно з яким нерезидент фізична особа має право придбати іноземну валюту за гривню лише у межах суми куплених раніше але невикористаних гривень. Відповідно до цього правила іноземці можуть використовувати кошти в гривнях, легально отримані в Україні (такі як, заробітна платня, прибуток тощо), тільки для реінвестування чи поточних витрат в Україні, і не можуть купувати іноземну валюту для цілей репатріації. Це правило є дискримінаційним та заважає іноземним інвесторам вільно розпоряджатися своїми гривневими капіталами.