7.3. Організаційно-регулюючі методи управління

Організаційно-регулюючі методи управління є способами безпосереднього впливу на функціонування та поведінку керованих об’єктів і осіб. Вони вельми різноманітні. До загальних методів впливу в сфері, що розглядається, належать переконання та примус. Метод переконання передбачає стимулювання свідомої, бажаної, відповідаючої інтересам працівника поведінки людини в процесі праці. Метод примусу, спрямований на спонукання працівника до належної поведінки всупереч його бажанню.

142

Рис.7.2. Проблеми підвищення ефективності управлінської діяльності органів внутрішніх справ на основі комплексного застосування методів дослідження операцій

143

Рис. 7.3. Блок-схема алгоритму процесу дослідження операцій в органах внутрішніх справ

До недавнього часу в теорії та практиці застосування методу переконання пов’язувалося лише з роз’ясненням, аргументаці-

144

єю та моральним стимулюванням бажаної поведінки. Також поширеною була ось яка думка: в процесі впливу повинні стимулюватися^ не особисті, а тільки суспільні інтереси, і досягненню цієї мети служать методи і переконання, і примусу. Подібна точка зору привела до серйозних витрат в управлінні.

Тепер відбувається усвідомлення того факту, що переконання "зверху" повинно збігатися з переконаністю "внизу". Для цього метод переконання із агітаційно-словесного необхідно перетворити в точно вивірений науковий метод, який дозволяє враховувати потреби, інтереси та прагнення різних соціальних груп і кожної людини окремо. Лише в даному разі можна буде стверджувати, що управлінню в демократичному суспільстві властиве поширення сфери дії методу переконання та звужування сфери дії методу примусу. Звичайно, доки в суспільстві існують соціальні суперечності, доти обидва методи необхідні, оскільки вони часто доповнюють один одного. Однак їх реальне співвідношення свідчить про ступінь демократичності управління.

Названі загальні методи впливу більшістю вчених підрозділяються на три основні групи: адміністративні (або організаційно-розпорядчі), економічні та психологічні (або соціально-психологічні).

7.3.1. Адміністративні методи

Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи управління характеризуються підпорядкуванням волі керованого об’єкта волі управляючого суб’єкта за схемою "влада – підпорядкування". Адміністративні методи переважно пов’язують з адміністративно-правовою формою діяльності, якою є, як відомо, юридичні акти управління, організаційно-правові структури, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання і правового примусу, узаконювання статусів шляхом правового регулювання тощо. При цьому суб’єкт управління в межах наданих йому повноважень розпорядництва дає обов’язкові для виконання приписи про те, які дії, якими способами і в які терміни належить зробити підлеглим або від здійснення яких дій їм слід утримуватися. Недодержання прямих приписів тягне за собою дисциплінарну або іншу відповідальність. Це, по суті, директивні методи управління. В них найбільш яскраво виявляється владна природа управлінської діяльності. Однак їх використання не виключає можливості урахування інтересів керованих. Так, застосування вказаних методів може бути пов’язане із попереднім обговоренням управлінських рішень, що приймаються на засіданнях колегій, рад, на нарадах, зібраннях трудових колективів.

Методи розглядуваної групи різноманітні. За формою вони підрозділяються на адміністративно-правові та адміністративно-організаційні.

Адміністративно-правові методи мають державно-владний, юридичний характер. Вказівки, розпорядження суб’єкта управлін-

145

ня, що виражені в правовій формі, обов’язкові для тих, кому вони адресовані, і їх виконання гарантується силою держави.

Адміністративно-організаційні методи ґрунтуються на авторитеті верховенства органу, керівника або іншої особи, яка є організатором діяльності керованих. Наприклад, проведення нарад з підлеглими, узагальнення та поширення позитивного досвіду не регламентуються державно-владними веліннями у формі юридичних приписів. Однак ці організаційні дії мають певну мсту в процесі управління.

З деякого часу адміністративні методи стали об’єктом серйозної критики. Насамперед тут слід відмітити, що негативне забарвлення вказаних методів пов’язане не стільки з їх природою, скільки з існуванням так званої адміністративної системи, аналіз якої міститься в багатьох наукових і публіцистичних працях. Мова йде про систему управління, котра абсолютизує та використовує переважно адміністративні методи. Владно-командна ж сутність останніх визначає їх більшу, ніж у всіх інших методів схильність до застосування заходів примусу. Ставши провідними, адміністративні методи визначають і підтримують бюрократичну за своєю суттю систему. Саме за їх допомогою забезпечуються безперечна підпорядкованість введення численних заборонних правил і т.д.

А проте можливість здійснення владних впливів з урахуванням інтересів керованих, з орієнтацією на їх потреби, цілі дозволяють підрозділити організаційно-розпорядчі методи на дві альтернативні групи – бюрократичні та демократичні адміністративні методи. Умовою переважання демократичних методів є зміна системи управління, звуження практики прямого адміністрування за рахунок розвитку економічних та соціально-нсихологічних стимулів.

Узагальнюючи вищенаведене, можна назвати такі основні ознаки адміністративних методів:

1) завдання органів управління необов’язково мають пов’язуватися безпосередньо з інтересами виконавців юридичних актів, а у своїй крайній формі можуть навіть протиставлятися таким. Між суб’єктом управління та його об’єктом існують відносини як нерівноправні, так і прямі. Прямий вплив на об’єкт управління виявляє себе в тому, що суб’єктом визначаються найближча та кінцева мета, завдання управлінського процесу, порядок, терміни їх виконання органом, ресурсне забезпечення, умови виконання завдань у найближчий час тощо;

2) адміністративні методи дають однозначне вирішення відповідної управлінської ситуації, мають обов’язкову силу для адресата й виключають альтернативу в обранні способів дні;

3) адміністративні акти – основний інструмент цього методу, вони мають обов’язковий характер для виконавців, а їх невиконання тягне за собою юридичну відповідальність, зокрема, дисциплінарну;

4) адміністративним методам притаманні певні ознаки, передусім, централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархі-

146

чність, імперативність тощо, які за певних умов та при відповідному ступені юридичного оформлення набувають значення самостійно діючих методів управління.