6.2.2. Спеціальні принципи управління

Другу групу принципів створюють спеціальні (або організаційно – технологічні) принципи, які, в свою чергу, поділяються ще на дві підгрупи: принципи побудови системи управління та принципи здійснення процесу управління або функціонування системи управління.

До першої підгрупи відносяться принципи: ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості та ін.

Принцип ієрархічності побудови систем управління міститься практично в усіх наявних переліках принципів управління, починаючи з Файоля. Він відображає багатоступінчастий розподіл обсягу повноважень між ланками (рівнями) структури, згідно з яким кожна вищестояща ланка керує нижчестоящою, і в той же час вона сама є об’єктом управління для органу вищестоящого рівня.

Функціональний принцип означає, що організаційна структура будь-якої системи будується насамперед виходячи із тих основних функцій, виконання яких покладається на неї. Він потребує створення такої структури, яка б виключала виникнення в ній підрозділів з дублюючими функціями.

Територіально-галузевий принцип також використовується в формуванні організаційних структур управління. Суть його полягає в сполученні галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним розподілом та економічним районуванням. Цей принцип закріплений в Конституції України.

Принцип норми керованості (або обсягу контролю) полягає в тому, що, виходячи із наявності у людини певної межі можливостей засвоєння інформації ("пропускної здатності") і засновуючись па даних емпіричного досвіду та спостережень багатьох видатних адміністраторів, це правило обмежує чисельність безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Щоб оцінити "суворість" обмежень, які передбачає цей принцип, необхідно враховувати, що між зростанням чисельності підлеглих та обсягів і складності завдань щодо управління та контролю за їх діяльністю існує аж ніяк не пряма пропорційна залежність, як це можна було б припустити. Французький фахівець В.А. Грекунас довів, якщо число підлеглих зростає в арифметичній прогресії, то в цьому разі кількість взаємозв’язків між працівниками, між ними та начальником, а отже, і складність управління зростають в геометричній прогресії. В службовій групі із 2 осіб теоретично можливі 6 таких зв’язків. Для 3 осіб їхня кількість зростає до 18, для 4–44, для 5–100, для 6–222, для 7–490, для групи із 8 осіб – 1080, із 9 осіб – 2376, а для групи із 10 осіб можливі 5210 організаційних зв’язків. Ми бачимо, що збільшення чисельності безпосередньо підпорядкованих на оди-

117

ницю дає нелінійне прирощення "складності" і, таким чином, стрибкоподібне розширення "обсягу контролю".

Вперше цей принцип фактично висунув ще А. Файоль, який емпірично визначив граничну чисельність безпосередньо підпорядкованих одному керівникові 6 осіб. Пізніше Л. Гулік, виділивши фактори, що впливають на чисельність робочої групи (обсяг роботи, ступінь спеціалізації функцій, ступінь рівномірності розподілу навантаження, необхідність резерву та ін.), та узагальнивши великий організаційний досвід, визначив "обсяг контролю" в 5–8 осіб при неоднорідності виконуваних робочою групою функцій та в 10–12 осіб – якщо функції однорідні.

У наш час цей погляд найбільш визнаний в зарубіжній управлінській літературі¹⁸.

Цей принцип має велике значення при формуванні організаційної структури системи, її окремих ланок та визначенні їх штатної чисельності, при встановленні співвідношення керівників та виконавців, старших виконавців та виконавців.

Запропонований перелік принципів першої підгрупи, безумовно, не є вичерпним, його можна було б ще продовжувати, але обмежимося висловленим.

Друга підгрупа спеціальних принципів, які спрямовані на організацію процесу управління також є вельми важливою. До неї, на нашу думку, слід віднести принципи цілеспрямованості, головної (основної) ланки, відповідності, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездії, раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням та деякі інші.

Зміни, що постійно відбуваються в об’єктах управління та в середовищі їхнього функціонування, зумовлюють необхідність реалізації такого принципу, як цілеспрямованість. Під ним розуміється забезпечення чіткої спрямованості процесів відповідного регулювання для збереження або підтримки управлінських відносин в певному вигляді або надання їм нових якостей, переводу в інший стан. Цілеспрямованість як принцип діяльності потребує установлення її етапів і стадій від постановки цілей майбутньої діяльності до підбиття підсумків.

Принцип головної (основної) ланки. Управління суспільством в цілому і окремими його елементами, будь-якими соціальними об’єктами являє собою систему, комплекс пов’язаних між собою завдань. Ці завдання неоднакові за своїм значенням,

¹⁸ Більш докладно з цим питанням можна ознайомитись: Зеленевский Я. Организация трудовмх коллективов. Введение в теорию организации й управлення. - М.: Прогресе, 1971. - С. 273–274;

КриеДж.Обзр. Управление предприятием. - М.: Прогресе, 1973. -С. 130–139; Мескон М.Х., Альберт М., Хедоири Ф. Основьі менедж-мента. - М.: Дело, 1994. - С. 323.

118

місцем в загальному ланцюгу подій, способом та часом їх вирішення. Необхідно відшукати в цьому ланцюгу подій головну ланку, основне завдання, рішення якого дозволить вирішити всю сукупність або значну частину проблем. Визначити головну ланку нелегко. Для цього потрібно досконало знати весь комплекс завдань, які стоять перед системою, тенденції її розвитку, володіти мистецтвом бачення майбутнього. Керувати – це означає передбачати, знати наперед, як обернеться перебіг подій, в якому напрямку буде розвиватися система, яке із завдань, котре, можливо, і не має тепер великої ваги, набуде вирішального значення або відіграватиме провідну роль. На розв’язанні цього головного завдання і повинні бути зосереджені основні зусилля системи.

Згідно з принципом відповідності керівництво повинно делегувати виконавцю стільки повноважень, скільки йому потрібно, щоб виконати ті завдання, за які несе відповідальність¹⁹.

Ефективне управління передбачає вміле поєднання єдиноначальності та колегіальності. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового вирішення питань, що входять до його компетенції. По суті, це надання керівникові органу широких повноважень, які необхідні йому для виконання покладених на нього функцій управління, реалізації персональної відповідальності. Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень. Дотримання правильного співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю складає одне із важливіших завдань управління, від вирішення якого багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездії пов’язаний з функціями органів управління, спрямованими на задоволення суспільних потреб. Діяльність вказаних суб’єктів управління являє собою насамперед виконання покладених на них обов’язків, для реалізації яких вони наділяються відповідними правами. Порушення балансу прав та обов’язків у бік пріоритету прав органів та посадових осіб призводить до деформації принципу відповідальності, до підміни волі та вимог суспільства інтересами апарату управління. Це зумовлює факти нереагування на гострі соціальні суперечності, перекладення відповідальності за низькі результати праці на керованих (підлеглих), завищення відомчих показників для створення видимості благополучного стану справ.

¹⁹ До речі, є варіанти і зовсім іншого трактування цього принципу. Наприклад, Словарь-справочник менеджера (М.: Инфра-М., 1996. – С. Зоб–367) трактує цей принцип як один із фундаментальних принципів управління, який відображає взаємозв’язок та взаємообумовленість управляючої підсистеми (суб’єкта управління) та керованого об’єкта, їх співвідносність.

119

Принцип раціонального співвідношення цілей та способів їхнього досягнення з ресурсним забезпеченням

містить вказівку на необхідність попереднього визначення "ціни" кожного рішення, що приймається, причому не тільки в економічному, але й в політичному, моральному та інших аспектах. Цілі управління обумовлюють вибір способів їх досягнення. Способи залежать від цілей, але не можуть бути ідеальними, оскільки кожна система має ресурсні обмеження. Ступінь співвіднесеності вказаних елементів визначає кінцеву ефективність управління. Так, якщо цілі не є чіткими або суперечать одна одній, то можуть бути вибрані і здійснені нераціональні витратні способи їхнього досягнення, може виникати дефіцит ресурсів, що розпорошуються через відсутність ясно сформульованих цілей та завдань.

Таким чином, усі розглянуті закони, закономірності та принципи являють систему, яка відображає сутність управління органами внутрішніх справ.