4.2. Коментар до питань, які винесені на самостійне опрацювання

4.2.1 Проблеми захисту інтелектуальної власності.

Проблеми захисту інтелектуальної власності

(Одинцова, с.57)

Виробництво інформації вимагає великих витрат. Її передача здійснюється легко й не пов'язана з великитми витратами. Тому тим, хто виробив інформацію, надзвичайно важко привласнити її цінність за допомогою продажу. Адже особа, якій інформація продана, відразу ж стає потенційним конкурентом виробника внаслідок дуже низьких витрат передачі інформації. Покупці ж прагнуть стати «безбілетниками» і платити тільки за передачу інформації (прикладом може слугувати низька ціна піратських компакт-дисків). Тому можна говорити про те, що інформація має ознаки суспільного блага [1].

Споживання інформації має неконкурентний характер: якщо інформація створена, то будь-яка людина може «споживати» її, не знижуючи її доступності для інших осіб. Кожний, хто може одержати вигоду від використання інформації, повинен мати можливість користуватися нею вільно, у противному випадку інформація не буде використовуватися ефективно. Але якщо винахідник не зможе одержати всю економічну цінність інформації, то виникне нестаток інвестицій у винахідницьку діяльність [2].

З одного боку, небажано, щоб винахідник не міг привласнити результати своєї праці, оскільки це знижує стимули до інвестицій у виробництво інформації, але з іншого боку неконкурентний і кумулятивний характер інформації припускають, що вироблене знання має залишатися по можливості загальнодоступним. Із цієї дилеми випливає висновок, що для створення стимулів як до інвестування у виробництво інформації, так і до поширення нового знання в суспільстві повинні застосовуватися неринкові механізми.

Державне втручання, що може допомогти вирішити ці проблеми, набуває наступних основних форм:

- держава бере на себе виробництво інформації (наприклад, прогнози погоди);

- держава субсидіює приватне виробництво інформації (прямо або за рахунок податкових пільг), прикладами державного субсидування можуть служити різні фонди для стимулювання фундаментальних досліджень у науці, мистецтві й т.д.;

- держава надає монопольні права творцям інформації за допомогою патентів, торговельних марок і авторських прав.

Протягом усього часу існування законів, націлених на захист інтелектуальної власності, ведуться суперечки про те, що варто захищати, в якій мірі і на який строк.

У цілому в економічній теорії домінує точка зору, відповідно до якої захист інтелектуальної власності необхідний для створення стимулів до новаторської та творчої діяльності.

Однак є й інший похід, що скептично ставиться до необхідності захисту інтелектуальної власності. Супротивники правової охорони інтелектуальної власності вважають, що патенти й авторське право не потрібні, тому що в основному інноваційна діяльність відбувається не залежно від финасового винагороди, і крім того, є й інші кошти, крім правової системи, які дають можливість творцеві ідеї скористатися вигодами від своїх зусиль, перш ніж інші скопіюють його ідею. Якщо винахідникові вдалося випередити інші, то проміжок часу між використанням автором свого винаходу й імітацією винаходу іншими дасть можливість винахідникові дістати тимчасовий прибуток, який буде досить для того, щоб винагородити його за внесок у багатство суспільства [3].

У сучасних умовах для багатьох нововведень час став основним джерелом конкурентних переваг. До числа коштів, які дозволяють авторам скористатися плодами своїх винаходів, ставиться також продажне й сервісне обслуговування (це вірно для фірм у таких высокотехнологичных галузях як виробництво коштів обчислювальної техніки, напівпровідників і авіабудуванні). Широке поширення нової технологи може бать зв'язано зі своєю власною вигодою, включаючи можливість швидко зайняти домінуюче положення на ринку, затвердити свою власну технологію як стандарт і підвищити витрати покупців, що виникають при перемиканні на іншу продукцію.

Однак, незважаючи на возникющие заперечення, загальнопоширеної є точка зору, що підкреслює необхідність правової охорони інтелектуальної власності. Закон про інтелектуальну власність охоплює наступні основне сфери:

-патентна система встановлює виключні права на використання запатентованого винаходу;

-система товарних знаків установлює виключні права на певні комерційні знаки або символи;

- система авторських прав надає виключні права письменникам, художникам і композиторам.

Широта виключних прав і їхня терміновість розрізняються в цих сферах, і ці розходження визначаються міркуваннями ефективності.

Примітки

1. Суспільне благо - поняття в економічній теорії, що стосується благ або послуг, які, будучи надані одному індивідові, стають доступними й іншим без додаткових витрат.

Прикладом може слугувати національна оборона. Для суспільних благ характерно неконкурентне споживання, при якому споживання блага одним індивідом не знижує його корисності для інших, а також властивість невинятковості - якщо благо зроблене, то виробник не може перешкодити споживанню його будь-яким індивідом. Це приводить до того, що благо не може бути надано тільки тим, хто заплатив за нього. Тому ринковий механізм не здатний забезпечити виробництво цих благ у необхідній кількості. Люди, які користуються суспільним благом, але не платять за нього, називаються в економічній теорії «безбілетниками».

2. Дослідник Эрроу доходить висновку про існування протиріччя між оптимальним розподілом інформації в економіці й оптимальному рівні виробництва інформації. Эрроу, досліджуючи проблеми, пов'язані з інноваційною діяльністю, звернув увагу на те, що продукт інноваційної діяльності - це нове знання або інформація. Винахідникові складно одержати дохід на свої інвестиції в дослідницьку діяльність, який би дорівнюва економічній цінності винаходу, оскільки результат його діяльності - це інформація, а при її продажі виникають складності. Эрроу тим самим сформулював так звану «теорему про можливість присвоєння» для плодів дослідницької діяльності.(Одинцова, с. 57).

3. Цей аргумент назвали «теорією переваги на старті» (Махлуп і Пенроуз).

Проблемы защиты интеллектуальной собственности