мыкроеконом

Земля (природні ресурси) – це предмети праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі.

Капітал – це фінансові ресурси та засоби виробництва, які є результатом людської діяльності у попередніх виробничих циклах і передбачені для тривалого використання.

Праця – фiзичнi та розумовi здiбностi людини, що застосовуються у виробництвi товарів та послуг.

Пiдприємницькі здібності – це особливі здібності окремих людей, що полягають у здатності свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів у виробництві та їх творче використання задля отримання прибутку.

Всі економічні ресурси мають такі спільні властивості: обмеженість, що означає не те, що певного ресурсу взагалі не існує, а те, що збільшення його залучення у виробництво обійдеться підприємству дорожче, ніж меншої кількості; взаємозаміщуваність (субституційність) означає, що одні види ресурсів можуть у певних межах бути заміщені іншими (зокрема, капітал може заміщуватися працею і навпаки); взаємодоповнюваність (комплементарність) означає, що ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншим.

Іншим об’єктом з приводу, якого складаються відносини між економічними суб’єктами, є результати виробництва – матеріальні, нематеріальні продукти та послуги. Вони характеризуються за допомогою натуральних та вартісних показників. Вартісні показники залежать від рівня цін, тому можуть бути поточними та зіставними. Перші складаються за цінами на момент розрахунку, другі – за цінами зафіксованими на певному рівні на певний момент часу. У мікроекономіці застосовують обидва варіанти розрахунку показників результатів виробництва.

Таким чином на основі викладеного вище можна також стверджувати, що об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема, яка складається з господарюючих суб'єктів, котрі вступають між собою в різноманітні економічні відносини. За своїм змістом ці відносини є ринковими і їм властиві такі відмінні риси: рівноправне та конкурентне становище учасників; використання принципу економічного зиску; повна економічна відповідальність учасників за свої дії; вільне ціноутворення тощо.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки як науки.

1.3. Основні поняття та припущення. Крива виробничих можливостей

Головною економічною проблемою, яка постає перед економічними суб’єктами є необхідність вибору певного варіанту використання наявних ресурсів для виготовлення необхідних благ. Зазначена проблема зумовлена, поперше, обмеженістю економічних ресурсів, по-друге, можливістю виробляти з одного виду ресурсу різні блага. Ці обставини породжують серед

12

товаровиробникiв конкуренцiю щодо використання та розподiлу ресурсів й обумовлюють вибiр оптимального варіанту їх застосування.

Економiчний вибiр – це вибiр найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімуму витрат.

Щоб отримати максимальну кiлькiсть товарів та послуг за обмеженої кількості pecypciв, товаровиробнику необхiдно не тiльки забезпечити всі придатні для цього pecypcи, але й застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога бiльший вклад у загальний обсяг виробленої продукцiї. Розв'язання проблеми економiчного вибору вимагає свiдомої, вiдповiдi на чотири основні питання економіки:

–Що виготовляти та в якій кількості?;

–Хто повинен приймати участь у пpoцeci виробництва продукцiї?;

–Як виробляти товари та послуги, за допомогою яких pecypciв i технологiй?;

–Для кого виготовляти товари та послуги, тобто хто отримає те, що вироблено?

Економічний вибір вважають оптимальним, якщо він зроблений на основі

раціональної поведінки економічного суб’єкта.

Раціональна поведінка економічного суб’єкта – це поведінка, яка спрямована на максимальне задоволення індивідуальних потреб при наявних у індивіда ресурсах.

Модель раціональної поведінки ґрунтується на таких припущеннях:

1)економічний суб’єкт має багато цілей, при цьому жодна не може бути досягнута в повному обсязі;

2)суб’єкт збільшує споживання одного блага, жертвуючи споживанням

іншого.

Згідно з теорією раціональної поведінки економічні агенти прагнуть до

максимізації корисності, яка для споживача полягає у задоволенні всіх своїх потреб; для підприємства – в отриманні прибутку; для держави – в рівні добробуту громадян.

Критерієм доцільності здійснення певних дій в умовах економічного вибору є зіставлення у грошовому вираженні затрат та вигод, що з нею пов’язані. Доцільним вважається та дія, вигоди від якої є більшими, ніж затрати.

Надзвичайно важливо під час визначення затрат та вигод враховувати не тільки явні, але й неявні (альтернативні) затрати.

Альтернативнi затрати – це затрати, що визначають цiннiсть найкращого варіанту вiд якого вiдмовилися у процесi економічного вибору. Вони характеризуються цiннiстю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага, що вираженi через iнше, яким жертвують.

Наприклад, деякий випускник А після школи вступив до КНУТД, при цьому він відмовився від запропонованої йому роботи кур’єром у редакції журналу з річною заробітною платою 14000грн. на рік. Таким чином,

13

випускник обравши навчання у ВНЗ, втратив певний доход. У мікроекономіці цей втрачений доход називають неявними або альтернативними затратами.

Альтернативна вартість – теоретичний показник, який вказує на скільки одиниць треба зменшити виробництво одного товару, щоб за рахунок вилучених факторів виробити одиницю іншого подібного товару. Таким чином альтернативна вартiсть виробництва товарів та послуг вимiрюється втраченими можливостями займатися найкращим iз доступних альтернативних видiв дiяльностi, якi вимагають тих самих затрат та pecypcів.

Таким чином, в економічній діяльності як окремі особи та підприємства, так і суспільство в цілому, постійно здійснює оцінку альтернативних варіантів та вибір найкращого з них. Однак, цей вибір в цілому є обмеженим виробничими можливостями, які являють собою можливості суспільства (окремого суб’єкта) щодо виробництва економічних благ при повному використанні всіх ресурсів та незмінному рівні технології.

Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей. Важливими припущеннями в мікроекономічному аналізі щодо побудови кривої виробничих можливостей є такі:

–економіка функціонує в умовах повної занятості ресурсів та досягає повного обсягу виробництва;

–наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

–технологія виробництва не змінюється;

–виробляється лише два блага.

Крива виробничих можливостей – це крива, яка відображає альтернативні варіанти випуску благ при повному використанні ресурсів (рис.

1.2).

Предмети споживання

Рис. 1.2. Крива виробничих можливостей

Вона об’єднує точки максимально можливого виробництва двох благ за умови повного використання обмежених pecypciв. Рис. 1.2 представляє криву виробничих можливостей суспільства, в якому виробляються два товари – засоби виробництва (Y) та предмети споживання (X). Кутовий коефiцiєнт нахилу кривої виробничих можливостей показує альтернативну вартість виробництва двох благ.

14

У ситуацiї обмеженостi pecypciв нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва iншого. Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зi зростаючим донизу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартостi, який дiє внаслiдок недосконалої взаємозамiнюваностi pecypciв.

Bci точки на межi виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподiлу pecypciв. Bci точки над кривою (Н) є недосяжними за даного обсягу pecypcів i даної технологiї. Точки пiд кривою (К) вiдповiдають неповному використанню ресурсів й характеризують їх неефективний розподіл.

Розширення виробничих можливостей, потребує або збільшення обсягів наявних ресурсів у суспiльстві (відкриття нових родовищ корисних копалин та створення замінників), або пiдвищення ефективності використання ресурсів за рахунок технологічних інновацій. Зазначені події будуть сприяти зрушенню кривої виробничих можливостей далі вiд початку координат, що означатиме наявність економічного зростання у суспільстві.

1.4. Методи мікроекономічних досліджень

Вивчення проблем мікроекономіки потребує володіння певним науковим інструментарієм: методологією та методами дослідження економічних явищ на мікрорівні.

Сучасна методологічна база мікроекономіки включає такі наукові принципи: діалектики; пріоритетності споживача та його потреб; раціональності та особистої корисності.

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальнонаукових та спеціальних методів.

До загальнонаукових методів відносять: спостереження; аналіз та синтез; індукцію та дедукцію; наукову абстракцію; метод аналогій та порівнянь; логічний та історичний аналіз тощо.

Із спостереження та відбору фактів починається будь-яке дослідження. При цьому важливо відібрати ключові факти, які відображають найбільш характерні риси процесу, що вивчається. З метою впорядкування хаотичної фактичної iнформацiї використовують логічний аналіз, який дозволяє виявити динамку i тенденцiї розвитку дослiджуваного процесу. Eкономічний аналiз починається з абстрагування, тобто вiдкидання другорядних, випадкових елементiв i видiлення суттєвих. Метод аналізу дозволяє найбiльш повно дослідити вплив та значення складових певного явища чи процесу, а метод синтезу дозволяє дослідити взаємодії та взаємозалежності між цими складовими та чинниками.

Широко використовується у мікроекономіці також метод індукції, який дає можливість на основі пізнання окремих явищ зробити умовивід про загальне, маючи початкову інформацію про загальне на основі методу дедукції роблять висновки про окремі явища та процеси, що досліджуються.

15

До спеціальних методів мікроекономічних досліджень відносять такі: граничний аналiз; мiкроекономiчне моделювання.

Граничний аналiз – один з головних методiв мікроекономіки, який базується на аналізі прирiстних величин. Для його проведення всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як постійні, а вивчаються наслiдки нескiнченно малого приросту змiнного фактора.

Прикладом граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю), гранична корисність (корисність, що приносить споживання додаткової одиниці блага). Вважається, що суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому випадку він зможе досягти максимальної реалізації своєї мети (максимальної величини прибутку).

Граничний аналіз був розроблений такими вченими як А. Курно (Франція), В. Джевонс (Англія), Л. Вальрас (Франція), В. Парето (Італія), К. Менгер (Австрія), Ф. Візер (Австрія), Г.Госен.

Моделювання – це опосередкований метод наукового дослідження, коли оригінальний об’єкт аналізу замінюється ідеальним – моделлю, що існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, при цьому вона відображає реальні процеси матеріального світу.

Економiчна модель – це формалізований опис досліджуваного явища чи процесу, структура якого визначається як його об’єктивними властивостями, так і суб’єктивним (цільовим) характером дослідження.

Економiчна модель є умовним вiдображенням економiчних явищ, процесiв, об'єктiв. За способами виражения розрiзняють вербальнi (словесний опис), математичнi (вираженi за допомогою формул), графiчнi, табличнi, комп'ютернi, змiшанi моделi.

Модель конструюється за певними правилами i включає три елементи: мету, обмеження, вибiр рiшення. Основним завданням моделi є визначення точки рiвноваги мiкросистеми. У cтані рiвноваги суб'єкт цiлком реалiзує вci свої можливостi, як правило, досягає оптимального стану i не мaє жодних стимулiв змiнювати своє положения за незмiнностi iнших умов.

Моделювання економiчних явищ та процесів передбачає: визначення ключових змiнних, що характеризують сутність економiчного процесу, який дослiджується, а також висування припущень щодо умов iснування моделi та визначення передумов поведінки суб’єктів.

Модель завжди містить певні обмеження, які звучать: «за інших незмінних умов», тобто допускається, що змiннi, за винятком тих, якi в даний момент досліджуються, залишаються незмiнними. Саме тому економічна модель часто спрощує оригінал, проте, втрата певної інформації про оригінал дає можливість абстрагуватися від другорядних характеристик та сконцентруватися на головних взаємозв’язках.

У мiкроекономiцi найбільш часто використовують моделi таких типiв: оптимізаційні та рівноважні. Оптимiзацiйна модель ґрунтується на припущенні про оптимальну поведінку економічних суб’єктів. Найчастіше

16

оптимальній відповідає така поведінка, результатом якої є досягнення найвищого результату за заданого рівня витрат. Такі моделі часто застосовують при дослiдженнi поведiнки окремих економiчних суб'єктiв.

Рівноважна модель ґрунтується на припущенні, що ринковій системі та її складовим притаманна рівновага, яка може порушуватися та самовідновлюватися. Результат вирішення такої моделі – це визначення точки рівноваги мікросистеми, в якому суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану.

Питання для перевірки знань:

1.Чим відрізняється предмет мікроекономіки від предмету вивчення політичної економії та макроекономіки?

2.Що таке економічний вибір та чому він здійснюється економічними суб’єктами?

3.Які основні економічні суб’єкти вам відомі та які їх основні функції в економіці?

4.Що являє собою метод моделювання у мікроекономічній теорії?

5.Що таке мікросистема та які її основні складові?

6.Дайте характеристику методів, що використовуються у мікроекономічних дослідженнях.

7.Що таке крива виробничих можливостей та які її основні характеристики?

8.Які спеціальні методи аналізу мікроекономічних процесів ви знаєте?

9.Які фундаментальні припущення є вихідними у мікроекономічних дослідженнях?

Практичні завдання Тести

1.На якому етапі розвитку мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень:

1)перший етап;

2)другий етап;

3)третій етап;

4)четвертий етап.

2.Якою теорією поповнюється мікроекономіка на третьому етапі розвитку:

1)теорія граничної корисності;

2)теорія альтернативних витрат;

3)теорія ігор;

4)теорія загальної економічної рівноваги.

3.Мікроекономіка, як самостійний розділ економічної науки, сформувалась:

1)наприкінці 20 ст.;

2)наприкінці 19 ст.;

17

3)в 16 ст.;

4)в 17 ст..

4.Предметом вивчення мікроекономіки є:

1)інфляція;

2)поведінка окремих господарюючих суб’єктів;

3)національний дохід;

4)економічне зростання;

5.Об’єктом дослідження у мікроекономіці є:

1)поведінка окремих господарюючих суб’єктів;

2)організаційно-управлінський механізм прийняття рішень на підприємствах;

3)показники фінансового стану підприємства;

4)мікрорівень господарської системи;

6.Виробник – це:

1)економічний суб’єкт, який постачає ресурси та купує товари;

2)економічний суб’єкт, який регулює відносини між всіма суб’єктами економіки;

3)економічний суб’єкт, який купує ресурси та постачає товари;

4)економічний суб’єкт, який займається споживанням товарів на ринку.

7.Найпростiша модель економiчного кругообiгу передбачає, що економiка мiстить два сектори:

1)домогосподарства й підприємства;

2)ринок товарів та ринок ресурсів;

3)держава та сектор закордон;

4)фінансовий ринок та ринок капіталів.

8.Яке з проблемних питань не вирішує мікроекономіка:

1)що виробляти?

2)для кого виробляти?

3)чому необхідно виробляти ті чи інші блага або ресурси?

4)як виробляти?

9.Основною суперечністю в суспільстві є:

1)безмежність ресурсів та обмеженість потреб;

2)обмеженість ресурсів та обмеженість потреб;

3)безмежність потреб та обмеженість ресурсів;

4)безмежність потреб та безмежність ресурсів.

10.Що мають на увазі, стверджуючи, що кожна економічна система стикається з фактом обмеженості ресурсів:

1)деякі продукти можна купити тільки за дуже високими цінами;

2)бідні держави стикаються з нестачею певних продуктів, а багаті держави цієї проблеми не мають;

3)виробничі ресурси ніколи не бувають достатніми, щоб задовольнити всі людські потреби;

4)у будь-якій економіці бувають спади, коли існує нестача чого-небудь.

11.Який ресурс не є економічним?

1)прісна вода;

18

2)корисні копалини;

3)повітря;

4)ліса;

12.В економіці під вибором розуміють:

1)будь-який вибір із запропонованих варіантів;

2)такий вибір, який при обмежених можливостях задовольнить як можна більше потреб;

3)вибір найдешевшого блага;

4)вибір найдорожчого блага.

13.Альтернативні витрати - це:

1)ті витрати на виробництво товарів, якими необхідно пожертвувати заради виробництва інших товарів;

2)ті витрати, які можуть виникнути у будь-який момент;

3)витрати на виробництво аналогічного товару;

4)немає правильної відповіді.

14.Проблему економічного вибору відображає:

1)крива попиту;

2)крива пропозиції;

3)крива виробничих можливостей;

4)сукупність кривих попиту та пропозиції.

15.Повне використання всіх ресурсів показує будь-яка точка, що лежить:

1)над кривою виробничих можливостей;

2)на кривій виробничих можливостей;

3)під кривої виробничих можливостей;

4)на кривій пропозиції.

16.Крива виробничих можливостей – це:

1)крива, яка відображає залежність між кількість витрачених ресурсів та кількістю випущеної продукції;

2)крива, яка відображає залежність між ціною та обсягом випущеної продукції;

3)крива, яка відображає найкращі варіанти альтернативного використання ресурсів.

4)крива, яка відображає альтернативні варіанти випуску благ при повному використанні ресурсів;

17.Суспільство може вийти за межі своїх виробничих можливостей за рахунок:

1)знайдений нових корисних копалин;

2)НТП;

3)додаткового використання обладнання та робочої сили;

4)за рахунок знайдений нових корисних копалин та НТП;

Задачі для розв’язання

Задача №1. На підприємстві виробляється два товари: комп’ютери та принтери. В таблиці наведені ефективні варіанти виробництва цих товарів.

19