Конспект лекцій (ЗМ І)

Виховна функція полягає у формуванні економічної культури і поведінки людей в сучасній ринковій економіці. Змістом виховної функції є формування логіки економічного мислення, економічної психології кожного члена суспільства, соціальної або професійної групи.

Ідеологічна функція реалізується за допомогою теоретичного обґрунтування і пояснення економічних процесів, критичного аналізу відповідних соціально-економічних проблем і шляхів їх розв’язання . Особливість даної функції економічної теорії зводиться до підвищення соціальної, економічної і політичної активності різних верств і груп населення в умовах трансформації суспільства.

Як складова системи економічних наук економічна теорія наряду з вищевказаними функціями виконує методологічну і практичну функції.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія як наука виступає теоретико-методологічною базою для власного подальшого розвитку і для всіх інших економічних наук: галузевих (економіка промисловості. економіка сільського господарства, економіка транспорту тощо), функціональних (економіка фінансів, економіка кредиту та ін..). Економічна теорія розробляє наукові підходи, методи і методологію дослідження, а також теоретичний інструментарій, який неминуче використовується в вирішенні проблем розвитку інших наук.

Практична функція полягає у використанні отриманих знань в господарській діяльності людей. Насамперед вона слугує основою наукової політики держави (див. рис. 1.5), розробки рекомендацій щодо застосування принципів і раціональних методів господарювання. В Україні практична функція спрямована на формування нової економічної системи, пошук шляхів удосконалення виробничих відносин, вирішення конкретних завдань тактики і стратегії економічної політики.

Практична функція виявляється опосередковано,через її світоглядну і методологічну функції. Економічна теорія,як і політекономія формує основу економічного мислення,найважливішу складову загальноосвітнього рівня людини,її економічний світогляд.

Отже,економічна теорія виконуючи багатоваріантні функції прямо чи опосередковано,на думку більшості течій та наукових шкіл,не може слугувати ні партіям,ні класам,а тільки істині.

21

ТЕМА 2. ВИРОБНИЦТВО МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ І ПОСЛУГ. ПРОДУКТ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

Основні проблеми теми:

1.Суспільне виробництво як матеріальна основа життя людини.

2.Фактори виробництва. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3.Науково-технічний прогрес та його роль в розвитку виробництва.

4.Ефективність суспільного виробництва і його показники.

1. Суспільне виробництво як матеріальна основа життя людини

Поняття ―економіка‖ вживається в двох значеннях : як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.

Економічна наука – це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Економіка як сфера господарського життя полягає у виробництві благ та послуг, що розподіляються, обмінюються і спрямовуються на задоволення людських і виробничих потреб. Без виробництва зазначені потреби не можуть бути реалізовані.

Виробництво завжди, незалежно від суспільно-економічної формації, характеризується наявністю взаємодії суб’єкта і об’єкта. Суб’єктом виробництва виступають люди, а об’єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовини природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, який включає три складові: а) працю людини; б) предмети праці; в) засоби праці

(див. рис. 2.1).

Праця – свідома, доцільна діяльність людини з приводу використання своїх розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ. Це найважливіший елемент процесу виробництва, без якого предмети праці і засоби праці є мертвими речами.

Предмети праці – усе те, на що спрямована праця людини. Вони бувають двох видів:

-предмети, які дані самою природою;

-ті, що підлягають попередній обробці. Такі предмети праці називаються сировиною.

Засоби праці – це речі або комплекс речей, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, перетворюють їх і пристосовують їх для своїх потреб. До них належать, наприклад, інструменти, машини і обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби тощо. Загальним засобом праці є земля. Залежно від функцій , які виконуються у процесі праці, та чи інша річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той що перебуває в ремонті – до предметів праці.

22

Предмети праці і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва.

Проте, виробництво – це не просто сума складових елементів, це складна система взаємодії суб’єкта і об’єкта через технологію та організацію виробництва.

Технологія виробництва – спосіб дії праці і знарядь праці на предмети праці.

Організація виробництва – певним чином упорядкована взаємодія узгоджених усіх складових виробництва. Завершенням процесу виробництва є виготовлення певного продукту.

За формою продукту (результатами виробництва) виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне (див. рис. 2.2).

Матеріальне виробництво – сукупність галузей економіки, в яких виробляють матеріально-речові продукти та надають матеріальні послуги.

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей економіки, в яких виробляють інтелектуальні і духовні продукти та нематеріальні послуги.

У динаміці, щодо співвідношення цих сфер, має місце тенденція до зростання сфери послуг і скорочення сфери матеріального виробництва. Цей процес проявляється у зменшенні питомої ваги зайнятих у матеріальному виробництві і відповідному зростанні питомої ваги зайнятих у галузях нематеріального виробництва, особливо в соціальній сфері. Схожа тенденція спостерігається і в розвинених країнах світу. Це пов’язано з тим, що продуктивність праці в матеріальному виробництві зростає під впливом реальних досягнень науково-технічного прогресу і це дає змогу спочатку при відносній, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві забезпечувати зростаючі потреби суспільства і переводити дедалі більшу кількість працівників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні й духовні потреби людей.

Проте, не зважаючи на значущість нематеріального виробництва і сфери послуг, виробництво матеріальних благ є і залишиться головною сферою людської діяльності оскільки воно є основою усього життя людського суспільства.

За галузевою структурою виробництво ділять на: промисловість;

сільське та лісове господарство; капітальне будівництво; громадське харчування; транспорт; торгівля.

За відтворювальною структурою суспільне виробництво ділиться на виробництво засобів виробництва (І-ий підрозділ) і виробництво предметів споживання (ІІ-ий підрозділ). Відносно промисловості виробництво включає групу «А» (виробництво засобів виробництва) і групу «Б» (виробництво споживчих товарів або життєвих благ) (рис.2.2).

Узагальнюючи викладене зауважимо, що будь-яке виробництво, незалежно від його соціально-економічної форми, галузевої і відтворювальної структури характеризується наступними ознаками:

- виробництво завжди виступає як суспільне виробництво;

23

-в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності;

-суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється, удосконалюється;

-виробництво є важливою складовою частиною тієї чи іншої економічної системи.

Результатом виробництва, тобто взаємодії людини і природи, з одного боку, та економічних відносин між людьми, з другого – є продукт, відповідне благо, або послуга.

За своєю формою й економічним призначенням блага та послуги, створені

усуспільному виробництві, використовуються як предмети споживання та засоби виробництва. Перші надаються для задоволення життєвих потреб населення та інших видів невиробничого призначення, а другі використовуються для продовження процесу виробництва і є предметами й засобами праці.

2. Фактори виробництва. Продуктивні сили і виробничі відносини

Для здійснення господарської діяльності використовуються всі необхідні елементи виробництва, які прийнято називати факторами виробництва. Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів:

1). особистого;

2). матеріально-речового.

Особистий фактор –люди, трудові колективи, які зайняті корисною працею результатом якої є продукт або послуга.

Матеріально-речовий фактор – засоби виробництва.

Головним визначальним фактором виробництва є людина, як носій робочої сили.

Робоча сила – сукупність розумових і фізичних здібностей, знань, навичок, таланту людини до праці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Пріоритет у функціональній взаємодії факторів виробництва, належить особистому фактору – людині за таких обставин (див. рис. 2.3):

-людина – суб’єкт економічних відносин;

-людина – носій робочої сили, системи інтересів і кінцевої мети виробництва;

-людина приводить у дію об’єктивні елементи, оживляє ресурси;

-людина створює знаряддя праці, виробляє матеріальні блага, використовуючи живу й уречевлену працю;

-вона організовує виробництво, поєднує в єдине ціле всі фактори і виробничі ресурси;

-людина пізнає закони природи і суспільства;

-розробляє нові технології, визначає розвиток науки і техніки, вдосконалює і підвищує ефективність виробництва;

24

- за допомогою праці людина змінює і власну природу, вона розвивається, накопичує знання, досвід (поза працею не може бути повноцінної людини як соціальної істоти).

Особисті і матеріально речові фактори виробництва – це продуктивні

сили суспільства.

Розвиток продуктивних сил відображає якою мірою суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні (масштаби виробництва, обсяги засобів виробництва, кількісний склад робочої сили) та якісні параметри (прогресивність техніки та технології, якість створюваних благ, кваліфікація праці, продуктивність праці).

Продуктивні сили за їх складом поділяються на первинні і вторинні. Первинні продуктивні сили – засоби виробництва і люди з їх навичками і

досвідом. Склад первинних продуктивних сил визначається змістом процесу праці.

Вторинні продуктивні сили набувають розвитку на основі первинних і характеризуються формами організації процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво науки, освіти, культури тощо.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка охоплює матеріальні і духовні, об’єктивні і суб’єктивні, суспільні і природні елементи.

Не випадково у другій половині XX століття ряд західних економістів ввели в науковий оборот не два фактори виробництва, а три: працю, землю і капітал. На початку XX століття засновник неокласичної економічної теорії А. Маршал поряд з трьома названими факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності. Однак і ця чотирьохфакторна теорія не є завершеною. На кожному етапі науково-технічного прогресу з’являються нові технології, нові складові процеси виробництва, які перетворюються на самостійні фактори (інформація, екологія).

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою, проте воно також обов’язково передбачає взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Система відносин між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ називається виробничими або економічними відносинами (див. рис. 2.4).

Система економічних відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна виокремити два головні типи відносин:

а) організаційно-економічні відносини; б) соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини, є відносинами, які виникають у процесі організації виробництва. Вони зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технологією виробництва.

25

Організаційно-економічні відносини – це форми розвитку продуктивних сил, що виявляються у таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціалізація, кооперування, концентрація, комбінування, диверсифікація та інше.

Соціально-економічні відносини є тією складовою виробничих відносин, яка виражає зумовлені певним типом, видом та формою власності. Це відносини з приводу привласнення людьми засобів і

результатів виробництва.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини: соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовних відносин або окремих їх елементів, які в свою чергу впливають на економічні відносини.

Єдність та взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин утворює спосіб виробництва.

У його межах розрізняють технологічний спосіб виробництва і суспільний спосіб виробництва. Технологічний спосіб виробництва характеризується техніко-технологічним аспектом виробництва благ, а суспільний спосіб виробництва – виробничими відносинами.

Проте, оскільки техніко-технологічний спосіб виробництва постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил, то змінюються і виробничі відносини. Тому останні є суттєво різними на різних етапах розвитку суспільства.

Виходячи із цього економічна теорія вирізняє такі способи виробництва:

-первіснообщинний;

-рабовласницький;

-феодальний;

-капіталістичний;

-комуністичний.

Єдність економічного базису (продуктивних сил і виробничих відносин) і надбудовних відносин (політичних, ідеологічних, культурних, релігійних тощо) утворює суспільно-економічну формацію ( про це більш детально мова піде в наступній темі «Економічна система та її структура» ).

3. Науково-технічний прогрес та його роль в розвитку виробництва

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки. Такий процес нерідко називають економічним прогресом. Проте це не зовсім коректна точка зору.

26

Економічний прогрес – це складне і багатопланове явище. оцінка якого припускає використання різноманітних критеріїв і системи показників, за допомогою яких можна оцінити стан розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а в кінцевому рахунку – суспільного способу виробництва у цілому (див. рис. 2.5, 2.6).

Одним із таких критеріїв економічного прогресу виступає рівень розвитку науки і техніки. Він є концентрованим виразом лише організаційноекономічних відносин, які притаманні всім епохам розвитку людського суспільства.

Науково-технічний прогрес за тисячоліття людської цивілізації пройшов складний і суперечливий шлях розвитку. Це було визвано тим, що саме технічний прогрес, який здійснювався на перших етапах розвитку суспільства здійснювався відокремлено від наукового прогресу аж до кінця XVIII – початку XIX століття. І лише в період промислової революції почалося швидке зближення наукового і технічного прогресу і виник цілісний науково-технічний прогрес (НТПР) (див. рис. 2.7). З цього часу почався процес перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, який тривав близько півтора століття і завершився в середині 50-х років ХХ ст. розгортанням науково-технічної революції.

Отже, науково технічних прогрес здійснюється в двох формах:

еволюційній та революційній (див. рис. 2.5).

Еволюційна форма НТП має місце, коли техніка і технологія, що застосовується в виробництві, удосконалюється на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТП є розвиток та вдосконалення енергії пара, електроенергії або атома…тощо

Революційна форма НТП означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну або атомну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо.

Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науковотехнічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково –технічну революцію (див. рис. 2.8).

Науково – технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно. Останній з них розпочався в середині 50-х років XX ст., коли було створено перший комп’ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися генною інженерією.

НТР розвинула всі елементи продуктивних сил. Наприклад зміни у предметах праці знаходять своє вираження у використанні нових синтетичних матеріалів з спеціальними властивостями (пластмаси, напівпровідники, штучні алмази тощо). Перетворення у засобах праці

27

пов’язані з появою автоматизованої та комп’ютерної техніки, яка суттєво розширює виробничі можливості промислово-виробничого персоналу, значно збільшує продуктивність їхньої праці, підвищує рентабельність виробництва. НТР зумовлює також зміни в характері праці, змінюються форми взаємозв’язків учасників виробництва, удосконалюються процеси обміну результатами праці. Науково-технічна революція відкрила нові способи і методи управління високопродуктивними багатогалузевими технологічними системами (телекомунікаційні мережі, швидкодіючі системи контролю і обробки інформації тощо), створила колосальні можливості для підвищення рівня ефективності виробництва.

Усі ці та інші процеси вимагають істотних змін в умовах життя і праці людини, освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей із достатнім освітнім, професійним (економічним) і культурним рівнем.

2.4. Ефективність суспільного виробництва та його показники Ефективність виробництва – це економічна категорія, яка характеризує відносини між суб’єктами господарської діяльності з приводу збільшення обсягів виробництва, мінімізації витрат і підвищення якості продукції.

В економічній теорії і практиці ефективність виробництва поєднує в собі

економічний і соціальний аспекти.

Економічний аспект ефективності – це досягнення найвищих результатів за найменших витрат факторів виробництва. Її визначають за допомогою порівняння ефекту господарської діяльності (кінцевого результату) і витрат на його досягнення.

У загальному вигляді цей показник виражається формулою:

Зауважимо, що у формулі наведені сукупні витрати, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективності використання кожного фактора виробництва окремо застосовується система конкретних показників, які охоплюють три блоки: ефективність праці; ефективність основних фондів; ефективність матеріальних ресурсів. Такий підхід вірний і для мікро-, і для макрорівня.

 Показниками ефективності використання праці персоналу

підприємства є продуктивність праці і трудомісткість.

Продуктивність праці на макрорівні визначається як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

На мікрорівні продуктивність праці визначається як відношення величини виробленого продукту до кількості працівників, зайнятих у її виробництві. Причому тут продуктивність праці обчислюється двояко: а) виробництво продукції на одного працівника; б) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину. При цьому використовуються як вартісні, так і натуральні показники.

Трудомісткість (трудоємність) продукції – зворотний показник продуктивності праці. Він відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

28

 Показниками ефективності використання основних фондів є

фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача – це відношення вартості виробленого продукту до вартості основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує скільки виробляється готової продукції з одиниці основних виробничих фондів.

Фондомісткість – це вілношення вартості основних виробничих фондів до вартості виробленого продукту. Отже, фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів у розрахунку на одиницю ( або одну гривню) виробленої продукції.

 Ефективність використання матеріальних ресурсів виражається

матеріаловіддачею і матеріаломісткістю.

Матеріаловіддача – це відношення вартості продукту до матеріальних витрат. Вона показує обсяг виробленої продукції, що припадає на одну гривню витрат ( або на одиницю), втілених у матеріальних ресурсах.

Матеріаломісткість – характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Це зворотний показник матеріаловіддачі.

 Соціальний аспект ефективності пов’язаний зі ступенем відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, особистим інтересам працівників. Вона є критерієм оцінки не того що, як і скільки вироблено і надано послуг, а в якій мірі кінцеві результати виробництва створюють передумови для життєдіяльності людини. Це проявляється у скороченні тривалості робочого часу, створенні нових робочих місць, підвищенні рівня зайнятості, поліпшенні умов праці і відпочинку, охороні навколишнього середовища, підвищенні рівня кваліфікації тощо. Отже мова йдеться не тільки про рівень задоволення різноманітних потреб людини, а й створення умов для її всебічного розвитку.

ТЕМА № 3. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ

Основні проблеми теми:

1.Сутність та структура економічних потреб суспільства.

2.Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія;

1. Сутність та структура економічних потреб суспільства

Класифікація потреб Плюралізм потреб визначається багатогранністю людської природи, а також різноманіттям умов (природних і соціальних), в яких вони проявляються. Складність і невизначеність виділення стійких груп потреб не зупиняє численних дослідників шукати найбільш адекватну класифікацію потреб. Але мотиви і підстави, з якими підходять різні автори до класифікації, абсолютно різні. Одні підстави у економістів, інші - у психологів, треті - у соціологів. У підсумку виходить: кожна класифікація - оригінальна, але

29

вузькопрофільна, непридатна для спільного вживання. Так, наприклад польський психолог К. Обухівський нарахував 120 класифікацій. Скільки авторів, стільки і класифікацій. П. Єршов у своїй книзі «Потреби людини» вважає найбільш вдалими дві класифікації потреб: Ф. М. Достоєвського і Гегеля.

Розглянемо коротко зміст цих класифікацій як їх представив П. Єршов. Достоєвський ділив безліч інтересів і потреб людей по ускладнення їх змісту

Першу групу, за Достоєвським і за Гегелем, можна назвати потребами вітальними; третю, за Достоєвським, і другу, за Гегелем, - потребами соціальними; другу, за Достоєвським, четверту, за Гегелем, - ідеальними. Які ж особливості класифікації потреб? По-перше, ми вважаємо неприйнятними вузькопрофесійні підходи до класифікації потреб, тому що в силу великої рухливості і взаімопревращаемості жодна з приватних потреб не може бути закріплена за якоїсь однієї приватної групою, тобто має високий ступінь невизначеності. По-друге, методологічно вихідною посилкою нашої класифікації є концепція людини, зокрема, види буття людини: біологічне, соціальне, духовне. По-третє, в ієрархії потреб, висхідних за законом узвишшя від нижчої до вищої потреби в нашій класифікації представлена група потреб, що гальмують розвиток розумних потреб і розвиток особистості. Це - збочені потреби. Вони займають особливе місце в загальній класифікації потреб. Ні в одній з існуючих нині класифікацій, збочені потреби не позначені. Відповідно з цими політиками можна виділити наступні великі групи потреб: 1. Базові потреби: це загальні потреби, притаманні всім людям. До базових потреб відносяться: біологічні, матеріальні, соціальні, духовні потреби. Усередині базових потреб можна виявити багато їх модифікацій, додаткових характеристик. Такі потреби є конкретизацією базової потреби. Так, в біологічних потребах можна виділити антропологічні потреби, підставою для їх виділення є відмінності людей за статтю (сексуальні потреби), за віком, за належністю до раси, до етнічної спільності. Усередині матеріальних потреб можна виділити побутові потреби - потреби комфорту житла, транспортних засобів, безпеки. Серед соціальних потреб можна виділити потребу в самоідентифікації особистості, потреба в захисті прав і гідності особи. Наступною підставою для виділення великих груп потреб є поділ потреб щодо їх соціально-гуманістичної орієнтації (цінності). Це буде група ціннісно-орієнтованих потреб. У цій підставі можна виділити розумні й

30