Коротка легенда про ромашку
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.
Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: "Зроби з них відвар і напої синочка”. "А як же звуться ці квіти?” - запитала жінка. "Як вилікується синок, то й назвеш їх ім'ям свого сина”.
Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: "Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!”.
Ромашка
(Ніна Воронюк)
На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.
В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.
Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.
Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.
Пісня про ромашку
У великому натхненні
побіжу до тебе в гості
понадкушувать цілунки,
попідслухувать торкання,
тихе-тихе шовковисте
шарудіння двох долонь.
У великому натхненні
танцюватиму, як дощ,
повитоптую зелені
паростки всіляких зваб.
Лиш одне туге стебельце
із розкішним білим цвітом
піднесу до вуст чудових
для палкого поцілунку!
Василь Симоненко
* * *
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п'яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
Ромашки
(Василь Дунець)
Був вечір холодний, хоч літо буяло,
А в серці нежданно весна розцвіла
Ти білі ромашки мені дарувала,
Три білі ромашки, навіщо слова.
Приспів:
Любить - не любить
і з жалем до болю,
немов у безодню летять пелюстки..
Любить - не любить,
та, що це зі мною,
навіщо марную чарівні квітки .
Три білі ромашки, збагнути не важко,
Які це жадані слова, чарівні.
Ти ніжно горнулась, а серце, як пташка,
З грудей виривалось на волю мені.
Приспів.
Отак ворожив я, а зорі сміялись
І раптом - нема вже ромашок в руці.
Пелюсточки білі траву прикрашали,
Мені ж залишились стеблинки одні.
Приспів:
Любить - не любить
і з жалем до болю,
немов у безодню летять пелюстки,
Любить - не любить,
та, що це зі мною,
я знову шукаю чарівні квітки.
Ромашки
(О. Синютін)
В осінньому полі леліють ромашки,
А вечір з-за гаю іде крадькома.
Затихла вже пісня останньої пташки,
І я серед поля сама.
Приспів:
Ромашки, ромашки на житній стерні.
Хоч літо минуло, цвітуть.
То що ж наворожать ромашки мені,
Коли на долоні впадуть? | (2)
І стеляться тіні на білі ромашки,
Ш сонце за обрій так швидко пливе.
А я все челаю щасливої казки,
Скажіть де та казка живе?
Приспів.
Ромашка і метелик (дитяча казка від МаріЇ Пономаренко)
More Sharing Services
Share
|
Ромашка стояла по коліна у густій траві та милувалася літнім ранком. Аж ось Ромашка побачила великого строкатого Метелика, який повільно летів до неї, натужно махаючи крильцями.
– Рятуй! – вигукнув Метелик. – Ось-ось упаду.
Квітка нахилилася і підхопила Метелика. Він притулився до її жовтого ока і завмер.
– Грійся на здоров’я. Що ж трапилося з тобою?
– Надумав біля дзвіночків політати, а вони саме у росі купалися. Стрепенулись і обілляли мене з голови до лапок. А з мокрими крильцями не політаєш.
Коли Метелик відчув, що крильця висохли, знявся і полетів.
– Ромашко, ти гарна й добра, і я хочу віддячити тобі за допомогу. Подарую тобі танок літа.
Метелик змахнув крильцями і почав танцювати. Метелик продовжував танок для Ромашки, а всі милувалися цим дивом.