88. “Золоте правило” моральності.

До найдавніших моральних уявлень людства належить золоте правило: «Якщо хочеш, щоб тобі не чинили зла, не роби і ти зла», «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе» (Конфуцій, Біблія, Кант).

Цей моральний принцип є актуальним і для нинішньої людської цивілізації.

Ідеї поступового еволюцыйного прогресу, розсудливості й моральності мають привести до розвитку позитивних можливостей людського роду.

Криза сучасної цивілізації початку третього тисячоліття викликана різними причинами. Це не лише економічні, екологічні, соціальні, про які йшлося. Це й демографічні, наукові, демократичні, і найбільшою мірою морально-етичні чинники. Це і протиріччя між технологічними досягненнями і моральною поведін¬кою, між силою розуму і безсиллям власних вчинків. Вивчаючи етику Канта, ми і сьогодні усвідомлюємо необхідність спрямування практичного морального розуму і моральної дії на здійснення природної і моральної досконалості людини. І хоч її ідеал весь час віддаляється, моральність, моральна культура є духовним життєдайним джерелом перетворення (розвитку), формування і Людини, і людської цивілізації.

Для втілення моральності, формування її засад у кожного народу є багато чинників. Найдостатніші й найпереконливіші з них — це система: сім'я, школа, вища школа, ланка постійної самоосвіти, морального самовдосконалення, наука, література, мистецтво.

90. Моральна культура особистості, від чого вона залежить.

Хоча людська діяльність, як ми бачили, далеко не завжди складається із вчинків, усе ж саме підхід до неї з точки зору вчинку дає змогу найчіткіше розкрити її власне моральний аспект. Однією з істотних проблем, які здавна постають у цьому зв'язку, є проблема співвід­ношення цілей і засобів людської діяльності:

Практична суть цієї проблеми доволі очевидна. Часто ж доводиться спостерігати, як зло постає не стільки з цілей людини самих по собі, скільки з природи засобів, ужитих для досягнення цих цілей. Загалом як у полі­тичних. соціальних відносинах, так і в повсякденному житті звичайно мало хто декларує відверто аморальні, зловмисні цілі, тож моральна увага до суб'єктів діяльності зосереджується здебільшого саме навколо того, до яких засобів удаються вони заради досягнення своєї, як уявляється, доброї й шляхетної мети.

Не менш очевидним е й те, що зазначена проблема має реальні підстави, закладеш в природі самої людсь­кої діяльності. Адже чим більше ми зосереджені на якійсь практичній меті, тим більшою мірою навко­лишні речі постають для нас під кутом зору того, чи здатні вони прислужитися в досягненні цієї мети, що приковує до себе нашу свідомість і енергію. Якщо ми в такій ситуації використовуємо той або інший предмет як засіб — цей предмет неминуче втрачає для нас якусь частку власної внутрішньої специфіки, починає уяв­лятися чимось «прозорим», що лише віддзеркалює світло цілі, якої ми прагнемо досягти, — своєрідним «чарівним ключиком» до неї.

Разом з тим на це реальне підґрунтя проблеми спів­відношення цілей і засобів нашаровуються різноманітні соціальні, культурні, духовні обставини, що й зумовлю­ють її практичну актуальність. Так, уже елементарної вихованості достатньо, щоб ми, навіть захоплені непе­редбаченою потребою зненацька, не стали все ж таки забивати гвіздки статуеткою античного мислителя. Тим більшої обачливості вимагає використання в ролі засо­бу реалій, що безпосередньо стосуються житія самої людини —як особистого, так і соціального. І. Кант, як пам'ятаємо, прямо забороняв ставитися до людини тільки як до засобу.