2. Функції контролю зун.

Контроль – це компонент навчального процесу, який полягає в перевірці його результативності.

Всі процедури контролю мають бути зорієнтовані на втілення основних функцій перевірки і оцінки результатів навчання. Контроль виконує різні функції:

Освітня функція полягає у тому, що контроль, перевірка, облік як органічні елементи навчання мають на меті не стільки виявити, зафіксувати стан справ, рівень навченості, скільки сприяти навчанню, виправити помилки, проінструктувати тощо.

Навчальна функція реалізується на основі синтезу набутих умінь і навичок в оперуванні засвоєним матеріалом, які актуалізуються у процесі виконання контрольних завдань, та забезпечує фіксування рівня досягнень студентів, його відповідності нормам і стандартам, а також просування до більш високих рівнів оволодіння знаннями.

Стимулювальна функція як продовження освітньої повинна забезпечити умови, за яких контроль не дезорієнтував студента, а надихав його, викликав упевненість у досягненні нових цілей, більш високого рівня навченості й розвитку.

Виховна і розвивальна функції пов’язані з розвитком особистості студентів, формуванням у них адекватної самооцінки, відповідальності, цілеспрямованості, вольового саморегулювання та інших соціально цінних здібностей та рис характеру.

Аналітико-коректувальна функція пов’язана з педагогічною рефлексією викладача, його самоаналізом, удосконаленням планування і організації навчання. Стосовно студента ця функція полягає у корекції та самокорекції навчально-пізнавальної діяльності.

Крім того, контроль виконує також прогностично-методичну та корегувальну функції.

У ВНЗ для контролю навчальної діяльності студентів мають місце міжсесійний контроль, що включає:

- попередній (визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання та місця проведення контролю),

- поточний (у ході проведення всіх видів навчальних занять), що проводиться у формах усного опитування, письмового фронтального опитування, тестового контролю, практичної перевірки рівня сформованості умінь і навичок;

- тематичний (на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях);

та підсумковий у формі заліків, екзаменів, курсових і дипломних робіт.

3. Критерії оцінки знань, умінь та навичок студентів.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему певних показників, які відображають об’єктивні знання та вміння студентів. Слід розрізняти процес оцінювання і власне оцінку у бальному вираженні.

Оцінювання – формалізований або експертний процес визначення рівня навчальних досягнень студентів, який завершується виставленням балів. Результати оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів виражаються в оцінці, яку виставляють відповідно до розроблених критеріїв.

Оцінка – це встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик знань, умінь, навичок щодо певних вимог.

Види оцінки: моральна, педагогічна, практично-вибіркова.

У процесі оцінювання розрізняють суб’єкт оцінювання (той, хто оцінює), об’єкт оцінювання (той, кого оцінюють), предмет оцінки (те, що підлягає оцінюванню) і власне оцінка.

До основних критеріїв оцінки знань, умінь, навичок студентів відносяться:

1. Обсяг знань по предмету, тобто перелік основних понять, законів, теорій відповідно до програми навчальної дисципліни.

2. Рівні засвоєння знань студентами:

- репродуктивний: знання студентів виступають як усвідомлено сприйняті, зафіксовані в пам’яті;

- реконструктивний: знання студентів виявляються в готовності та вмінні застосовувати їх в подібних стандартних умовах або ситуаціях;

- творчий: знання студентів виявляються в готовності застосовувати їх в нестандартних, нетипових ситуаціях.

3. Різні рівні засвоєння знань визначаються якістю, тобто певними параметрами засвоєння знань, умінь, навичок. До показників якості знань відносяться:

- повнота знань, що визначається характером усіх елементів знань про вивчений об’єкт;

- глибина знань – характеризується числом істотних зв’язків та відношень між предметами;

- оперативність – вміння швидко знаходити відповідь на запитання;

- гнучкість – вміння знаходити варіативні способи застосування знань у змінних умовах;

- міцність знань – збереження в пам’яті вивченого матеріалу, що характеризується повнотою відтворення через певний проміжок часу;

- конкретність та узагальненість – уміння розкривати конкретні появи узагальненості знань та, навпаки, узагальнено виділяти головне;

- системність знань – усвідомлення об’єкта в цілому з усіма його елементами і взаємозв’язками.