Книга з радіожурналістики

ка виступів. Це дає можливість вводити у матеріал власний аналіз, додат­ кові факти, найповніше висловити особисті враження. Практикується розгляд кількох питань, пов'язаних між собою. Висвітлення перебігу події у тематичному радіозвіті може бути неповним і не відповідати дійсному її розвиткові у часі. Такий радіозвіт здебільшого суб'єктивний. Адже, почи­ наючи з теми і закінчуючи узагальненнями, — це результат журналіст­ ського бачення і розуміння суті події. Тематична спрямованість радіозвіту відповідає позиції радіоорганізації, необхідності акцентувати увагу на тому чи іншому питанні.

Тематичний радіозвіт

Кор.: "Наша Україна" встановила монумент жертвам Батуринської трагедії. Плющ:Иа кожному кроці можнавладці розповідають нам, як вони люблять Украї­

ну та українців. Де ж ці любителі сьогодні?

Кор.: Це запитання Івана Плюща відповіді не потребувало. Кучма, Медведчук та інші представники влади, що проігнорували вшанування пам'яті жертв однієї з найтрагічніших подій нашої історії— кровавої розправи московських військ Меншикова і князя Голіцина над українськими козаками та мешканцями Батурина — вкотре довели свою неукраїнську сутність. Хоча доводити це кучмівському режи­ мові, власне, вже давно не потрібно — народ і без того все чудово розуміє.

Суботнього ранку 10 квітня 2004 року мешканці Чернігова, Ніжина, Прилук і самі батуринці почали сходитися до того місця, де триста років тому безжально вбива­ ли тисячі їхніх прапрадідів. За радянських часів про криваву розправу над батуринцями, коли у 1708 році війська Петра І перетворили гетьманську столицю Івана Мазепи на згарище, а його мешканців (за одними джерелами 15 тисяч, за інши­ ми — 20 тисяч) просто порубали на шматки, історики воліли мовчати. Задля влас­ ної безпеки...

Перед Великоднем мешканці Батурина відклали святкові приготування й прий­ шли на місце, де колись височіла батуринська фортеця. На її схилах київські та чернігівські скульптори встановили високий 11-метровий хрест із бронзовим роз­ п'яттям Ісуса. Біля його підніжжя, поки підтягувався народ, кілька чоловіків викопа­ ли могилу. В ній після короткої панахиди і перепоховали прах козаків та мешканців, що стали жертвами Батуринської трагедії. Останки нещасних нещодавно знайшли місцеві археологи під час розкопок у центральній частині старого міста.

Розповідає автор монумента Анатолій Гайдамака.

Гайдамака: Раніше про Батуринську трагедію було відомо одиницям, треба щоб про це знала вся Україна. Хрест -— це наша плата за те, що ми так довго не знали власної історії. Він не даватиме забути про криваву розправу над батуринцями. У нас так прийнято, що на цвинтарі ми ставимо хрест, тому я зумисне не вига­ дував якогось помпезного монумента.

/Сод/Автори проекту сподіваються, що таким чином про Батурин знатимуть не тільки в Україні, а й за кордоном. До речі, гроші на спорудження пам'ятника, як і на розкопки, збирали з усієї України й діаспори. Ідея ж ушанувати пам'ять жертв Бату­ ринської трагедії належить блоку "Наша Україна" та громадській ініціативі

"Відродження Батурина". Саме представники "НашоїУкраїни" ще кілька років тому після зустрічі в Батурині пообіцяли увічнити пам'ять убитих армією Петра І українців.

На відкриття монумента приїхали лідер "НашоїУкраїни" Віктор Ющенко та його соратники: Іван Плющ, Юрій Костенко, В'ячеслав Кириленко, Павло Мовчан, Ігор Тарасюк, Іван Драч, а також народний артист України Дмитро Гнатюк. Згодом "нашоукраїнці" обіцяють зробити цілий меморіальний комплекс, присвячений жерт­ вам Батуринської трагедії. Виступаючи, Віктор Ющенко, зокрема, сказав.

Ющенко: Батурин і досі для мільйонів українців залишається порожнім звуком, але курган з хрестом — це не просто місце: на ньому стояли за волю, українську незалежність наші прадіди. Мої друзі і я далі робитимемо все для того, аби відродити історичну пам'ять українців, утвердити у свідомості державницькі праг­ нення.

Кор.:Подальша доля розкопок залежить від фінансування. "Якщо діаспора не перешле нам гроші, то продовжувати розкопки палацу Мазепи та місця трагедії у серпні цього року не буде за що", — розповіла директор заповідника "Батурин — гетьманська столиця" Наталія Реброва. Водночас оздоблювальні роботи біля хре­ ста поновляться вже за кілька місяців. Скульптори обіцяють оздобити розп'яття підсвіткою, так що хрест виднітиметься з батуринського пагорба на кілька кіло­ метрів, у тому числі з автошляху Київ — Москва. А на самих схилах протягом року посадять молодий бузок. Кажуть, романтик Мазепа, який стояв на чолі Батурина, з усіх рослин найбільше любив саме ці пахучі кущі.

Тетяна БО ГУН

Проблемний радіозвіт — важлива форма постановки актуальних пи­ тань з різних сфер життєдіяльності України. Повідомлення про подію, виступи на зборах є лише приводом для підготовки радіозвіту. Радіожурналіст бере до уваги тільки окремі думки, пропозиції, критичні зауважен­ ня промовців, звертає увагу на деякі поведінкові елементи — настрій, тон доповіді та виступів, використовує для підготовки радіозвіту також деякі додаткові, нові факти. Хоч аналіз у проблемному радіозвіті виходить за межі основної події, проте він пов'язаний з нею, розкриває ті чи інші її риси, характер, спрямованість. Зосереджуючи увагу на питаннях важли­ вого суспільного звучання, автор дає оцінку події, що послужила приво­ дом для підготовки проблемного радіозвіту. Робота над таким радіозвітом вимагає від журналіста ширшої ерудиції, здатності до аналітичного мис­ лення й відповідного авторитету.

Проблемний радіозвіт

Кор.: Перспективи створення суспільного телерадіомовлення в Україні обго­ ворювали на парламентських слуханнях 13 квітня 2005 року народні депутати, уря­ довці, журналісти. Ця проблема також хвилює громадськість. Ще 1997 року Вер­ ховна Рада України прийняла закон про створення суспільного мовлення. Однак дотепер навколо цієї теми точиться багато дискусій.

Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко висловився так. Томенко: Сьогодні треба закінчити всі дискусії і почати робити суспільне мов­ лення. Бо, попри те, що невелика група людей не підтримує його створення, го­ ловні гравці — Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів і громадськість — "за". Суспільне мовлення робиться не для партій і виборів, а для журналістів і суспіль­ ства. Це має бути якісний продукт, який посідатиме перші місця в рейтингах. Пер­ ший крок до його створення — наглядова рада, яка в перспективі призначатиме керівників. Другим кроком має стати визначення принципів редакційної політики.

Треба також визначити і статус цього каналу.

Кор.: На переконання Миколи Томенка, це мусить бути державне підприєм­ ство, і журналісти мають отримувати пристойну зарплату. Треба зберігати держав­ не фінансування в частині освітніх, культурологічних, дитячих програм.

Однак, щоб підійти до створення суспільного телебачення, потрібно розвіяти деякі міфи, переконаний голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.

Шевченко: Не завжди держава, маючи власні ЗМІ, захищала національні цінності. У певний період була щоденна політична фальш. Те, що державні ЗМІ виконують функцію суспільну, — теж хибна теза. А якщо суспільне мовлення існу­ ватиме поряд з державним, то українці двічі платитимуть за різну правду.

Кор.: Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Сергій Правденко переконаний, що суспільне мовлення по­ трібне, й це нікому не треба доводити.

Правденко: Закон треба доповнити статтями про принципи і способи форму­ вання наглядової ради суспільного телерадіомовлення, про те, хто призначатиме і відкликатиме їх, про кількість та права членів, можливості та обов'язки стосовно призначень і звільнень президентів телекомпаній, наявність юридичної служби та служби зв'язків з громадськістю. Варто передбачити і фінансування.

Наглядова рада має безперешкодно призначати та звільняти президентів су­ спільного телебачення та радіомовлення. Вона також може відстежувати напов­ нення, рівень програм, витрачання коштів. Відповідати за якість, духовність, до­ стовірність.

Кор.: Перші два-три роки, на думку парламентарія, суспільний канал треба фінансувати з держбюджету — до 100 млн грн щороку. Паралельно створювати накопичувальний фонд розвитку суспільного телерадіомовлення на основі спеці­ альних податків — з реклами тютюну, грального бізнесу, лотерей, спонсорських внесків.

Головний редактор газети "Голос України" Анатолій Горлов зазначив, що не­ обхідно окреслити пріоритети. Зокрема, визначити програмну політику суспільно­ го телерадіомовлення, джерела технічного і фінансового забезпечення, знайти виконавця, створити систему управління. І починати треба не з системного управ­ ління, а зі створення програмної політики. Суспільний канал, на його переконання, не повинен заробляти гроші й бути комерційним. Інакше це буде "чергова іграшка в руках групи політиків чи фінансових магнатів". А наглядову раду, підкреслив го­ ловний редактор "Голосу України", треба створити винятково на громадських за­ садах.

Президент національної телекомпанії України Тарас Стецьків висловився за створення суспільного мовлення на базі УТ-1, державний статус якого не повинен підлягати сумніву.

Стецьків: Першим кроком до цього має стати надання УТ-1 статусу державно­ го підприємства. Але головним тут повинно бути дотримання трьох принципів: власність — державна, зміст — суспільний, нагляд — громадський.

Кор.: Правда, промовці не були одностайні в тому, бути чи не бути суспільно­ му мовленню. Щоб розв'язати цю актуальну проблему, потрібно ще детально, все­ бічно її обговорити, чітко визначити засади функціонування суспільного мовлення, окреслити його програмну політику, джерела фінансування, кадрове забезпечення.

Сергій КОРОБКОВ, Наталя ЯРЕМЕНКО

Існує три типи радіозвіту. У першому — суть доповіді, промов, доку­ ментів передають без будь-яких цитат. Повідомляють про конференцію, коротко розповідають про зміст доповіді, виступів, документи, які ухва­ лила конференція. У другому типі радіозвіту зміст доповіді, виступів, до­ кументів не лише викладають, а й цитують. У третьому типі — найваж­ ливіші промови відтворюють повністю. У відтворенні цитат (авторське "ви­ конання") виявляється специфічність радіозвіту — слухач чує не тільки те, про що говорить виступаючий, але й як він говорить. Його голос пере­ дає його ставлення до того, що обговорюють на форумі. Якщо передається повністю доповідь, виступи, то разом з ними чути реакцію залу. Це вже такий елемент, який зближує відображення дійсності з природним пере­ бігом події, елемент, який можна назвати репортажним, але це не повинно вести до змішування цих двох жанрів. На практиці нерідко радіозвіт ого­ лошують як радіорепортаж на тій підставі, що він записується на місці події.

Методика підготовки радіозвіту. Готувати радіозвіт про важливі су­ спільно-політичні події, що виражені вербально, — завдання досить відпо­ відальне. Методика підготовки радіозвіту, як і матеріалів інших жанрів, включає задум, вибір теми, створення відповідної концепції, написання твору. Однак, робота над радіозвітом має ряд особливостей.

Радіоредакція визначає, про яку подію підготувати радіозвіт. Нерідко називаються головні питання, що повинні стати основою майбутнього матеріалу. Під час попередньої підготовки уточнюється тема радіозвіту. Остаточна кристалізація її відбувається на зборах. Тут головним чином здійснюється розробка теми. Зіставляючи виступи, оцінюючи їх, порівню­ ючи почуте на зборах з прочитаним і почутим до зборів, автор формулює думки, виробляє позицію. У процесі вибору і розробки теми також визна­ чають різновид радіозвіту, його композицію. Однак, є чимало прикладів, що остаточний варіант радіозвіту "народжується" в радіоредакції.

Найновіші технічні засоби дають можливість радіожурналістові запи­ сувати весь перебіг зборів і водночас осмислювати, занотовувати найціка­ віше, найважливіше, щоб звернути увагу на записане на магнітній стрічці під час монтажу матеріалу. Після зборів радіожурналіст обов'язково уточ­ нює порядок денний, прізвища і посади виступаючих, цифри, факти, на­ зви тощо. Не залишає поза увагою жодного нез'ясованого питання. Озна­ йомлюється з доповіддю, ухвалою зборів. Бере інтерв'ю в учасників події.

Для роботи над радіозвітом вимагається оперативність, висока літера­ турна майстерність, морально-психологічна, інтелектуальна, професійна готовність радіожурналіста. Не кожен може бути спеціалістом у всіх жан­ рах, але підготувати добрий радіозвіт зобов'язаний уміти кожен радіожур­ наліст. Це вимагає ґрунтовного знання питання, про яке йшлося на збо­ рах, уміння виокремити головне та дохідливо про нього розповісти.

Немає єдиних вимог стосовно того, в якому обсязі варто викладати у радіозвіті зміст доповіді чи скільки хвилин давати у записі. Це залежить від політики радіоорганізації, різновиду звіту. Не применшуючи актуаль­ ності та вагомості доповіді, варто підкреслити, що нерідко саме у виступах є багато цікавих фактів, думок, корисних порад, пропозицій, критичних зауважень, спрямованих на поліпшення роботи. Підтримка радіоорганізацією виступаючого сприяє підвищенню його громадської активності.

Радіожурналіст приходить на збори (нараду, конференцію тощо) з кон­ кретною метою — підготувати позитивний радіозвіт. Але буває й так, що збори організовані погано. Що ж робити? "Підтягнути" їх у майбутньому радіозвіті чи взагалі нічого про цю подію не говорити по радіо? Обидві позиції неправильні. Треба розповісти про збори об'єктивно, щоб на цьому прикладі показати, як їх не варто проводити. Це може бути проблемний (критичний) радіозвіт. Безперечно, необхідно пам'ятати, будь-яке критичне зауваження на адресу зборів повинно бути доказовим і справедливим. Зро­ зуміло, що конкретність критики не зводиться лише до згадування тих чи інших прізвищ. Важливо зберегти, донести до радіослухача зміст, суть критичного виступу, домогтися, щоб критика була переконливою, давала привід для роздумів. Водночас радіожурналіст зобов'язаний відрізняти критику здорову, конструктивну від критиканства, замаскованої або від­ критої демагогії.

Осмислюючи побачене та почуте на зборах, радіожурналіст не має пра­ ва забувати про важливий обов'язок — підтримувати все цінне, позитивне, висловлене виступаючими, що стосується питання українського держав­ ного будівництва, функціонування органів влади, розвитку, утвердження національного життєвого середовища, української мови, культури, духов­ ності. Адже збори, конференція, сесія — це кваліфіковане обговорення

276 Розділ 8

соціально-економічних, наукових, виробничих, культурологічних, мораль­ но-духовних проблем, втілене у пункти і параграфи ділової ухвали, реко­ мендацій, програму завтрашніх дій. І від радіожурналіста вимагається у проблемному чи тематичному радіозвіті глибоко, всебічно проаналізува­ ти суть пропозицій, прийнятих рішень; відмежувати головне від друго­ рядного, підтримувати те, що спрямоване на поліпшення умов життя на­ селення, утвердження демократичних засад розвитку соборної України. Зробити це можна тоді, коли знаєш, про що пишеш.

На зборах (конференціях, симпозіумах тощо) виступають по-різному. Одні явища схвалюють, інші — гнівно критикують, треті — висміюють, четверті — не зауважують, залишають збоку, хоч інколи саме вони за­ слуговують на увагу. Щоб передати дух, настрій, цілеспрямованість роз­ мови (дискусії, полеміки) образно і цікаво, найчастіше використовують прямий інформаційний (загальний розгорнутий) звіт.

Радіозвіти зі судових засідань подаються так, щоб викликати у радіо­ слухачів огиду до злочинності, корупції, зловживань і вселити в них віру в те, що будь-який злочин, як би хитро він не був задуманий і здійснений, неминуче буде розкритий, а винних покарано. Не смакування сенсацій­ них подробиць, не мимовільне захоплення спритністю злочинця, не скру­ пульозний виклад його пригод, а соціально-психологічний аналіз причин спустошення душі, тягар наслідків злочину для суспільства, громади, ок­ ремих людей і особисто для злочинця, його беззастережна приреченість у всіх випадках і за будь-яких умов — ось що важливе і необхідне у судо­ вому радіозвіті. Судові повідомлення по радіо не повинні займати багато часу. Необхідно, щоб кожний радіозвіт із суду (найчастіше, короткий хроні­ кальний), окрім інформації про конкретну судову справу, злочин і покаран­ ня, пропагував основи права, виховував повагу до українського закону.

Оперативність, сувора документальність, інформаційна насиченість звіту несумісні з неохайністю, розхристаністю викладу. Навпаки, вони пе­ редбачають точність у викладі думки, вимогливість до слова, тобто високу культуру в роботі. "Змішувати факти й коментарі в тексті неприпустимо!" [5, с 27]. Для того, щоб радіослухачі мали досить повне уявлення про зміст, розвиток події, щоб передати його найважливіші моменти, радіожурналіст записує перебіг події на магнітну стрічку (повністю або вибірково). Це залежить від актуальності того, що відбувається, від осіб, які беруть участь в обговоренні проблеми. Як уже зазначалося, основна робота журналіста над радіозвітом полягає в умінні оцінити виступи ораторів.

Потрібно враховувати й особливості запису при великому скупченні людей: вибір точки, місця для встановлення мікрофона, можливість опе­ ративної заміни касет. Досвідчені радіожурналісти не все підряд запису­ ють, а, орієнтуючись у ситуації, вмикають мікрофон у найвідповідальніші

моменти. Правда, це часто загрожує втратами: "з'їданням" початку фраз, уривками висловів...

Загалом, робота журналіста над радіозвітом продиктована особливо­ стями радіокомунікації: вміти робити багато тут, зараз же, під час запису учасників події. Із відібраних записів перевага надається найяскравішим виступам, при цьому враховується й якість запису. Потім журналіст ра­ зом з оператором монтує, збирає весь матеріал у радіостудії, записує свій текст, чергуючи його в хронологічному порядку з фрагментами докумен­ тальних записів учасників події. Варто мати на увазі, що під час такого монтажу спостерігається невідповідність фону запису в залі (шум, атмосфе­ ра) із записом у радіостудії (спеціальна акустика). Тому радіожурналісти вдаються до маленьких хитрощів: "підкладають" його під свій виступ у сту­ дії, створюючи вигляд прямої трансляції.

У сучасних умовах радіожурналіст може вільно викладати зміст події, збагачуючи її додатковими фактами та урізноманітнюючи форми подачі матеріалу. В одному випадку доцільно використати хронікальний радіозвіт, в іншому потрібно підготувати прямий інформаційний (загальний розгорнутий) радіозвіт, в якому охопити весь комплекс питань, поруше­ них на зборах, у третьому — тематичний або проблемний, у четвертому — обмежитись подачею якогось одного, особливо цікавого, виступу на збо­ рах, у п'ятому — дати репліку з приводу того чи іншого виступу або про­ коментувати його. Однак, свобода вибору зовсім не відкидає відповідаль­ ності за переданий по радіо матеріал. За всіх обставин радіожурналіст несе моральну відповідальність за сказане слово, він повинен володіти високи­ ми професійними якостями: політичною зрілістю, національною свідомі­ стю, патріотизмом, вдумливістю, моральністю, літературною майстерні­ стю тощо. Тільки за таких умов інтелектуальна, теоретична підготовка вказує правильний шлях у лабіринті фактів і творчому процесі. Адже "правда не проаналізованого і не осмисленого факту ще не здатна дати повного і глибокого уявлення про правду життєвого, суспільного явища, яке за цим фактом стоїть" [19, с 149].

8.3. Радіоінтерв'ю

Призначення і жанрові особливості радіоінтерв'ю. Інтерв'ю в пере­ кладі з англійської (interview) означає "зустріч", "бесіда". Треба розрізня­ ти інтерв'ю як метод одержання різноманітної інформації для написання журналістських творів [20; 48] та інтерв'ю як жанр. Специфіка інтерв'ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне

значення розкривається через повідомлення, оцінку компетентного співбе­ сідника, який володіє важливою, цікавою інформацією. Надання її "з пер­ ших рук", через пряму мову створює відчуття більшої достовірності.

Специфіка радіоінтерв'ю полягає в тому, що журналіст записує мате­ ріал на звуконосій або передає його одразу в ефір. Це — жива розмова, живий діалог. Якщо для газети журналіст заздалегідь пише текст, літера­ турно опрацьовує матеріал, може стискати фрази співбесідника, виража­ ти його думки чіткіше, може переписати, змінити форму своїх запитань, то радіоінтерв'ю народжується під час розмови. Технічний запис у такому випадку перетворюється у творчий процес з кінцевим результатом. Якщо радіоінтерв'ю йде в ефір не зразу, то журналіст зможе його змонтувати: дещо скоротити довгі шматки, викинути другорядне, зробити динамічним, але змінити сам процес розмови, її характер він не може.

Радіоінтерв'ю, що передає живі голоси учасників розмови, на відміну від газетного інтерв'ю, документальніше та емоційніше. Радіожурналіст у ньому — посередник між носієм інформації та аудиторією, при цьому посередник — активний, творчий. Робота над радіоінтерв'ю вимагає від журналіста великої підготовки і професійної майстерності, особливо коли передача йде наживо в прямому ефірі. Адже сучасному радіослухачеві за­ мало отримувати готові судження. Він хоче зрозуміти, відчути реальні обставини, сам думати над ними. Саме радіоінтерв'ю, в якому важлива і корисна для слухачів інформація викладається у формі запитань і відпо­ відей, створює ефект співучасті. У цьому якраз особлива принада радіоін­ терв'ю, оскільки воно сприймається на слух легше, з більшим інтересом, ніж суцільний текст. Таким чином досягається інформаційна, пізнаваль­ на, виховна мета.

Отже, характерною жанровою ознакою радіоінтерв'ю є його діало­ гічність. Активна участь журналіста у розмові дає йому в руки диригент­ ську паличку. Він конструктор розмови. Від нього залежить, чи з'явиться у співбесідника бажання відповідати, чи вийде цікава розмова перед мікро­ фоном. Радіожурналіст в інтерв'ю виступає у кількох ролях: він автор за­ питань, виконавець, організатор і значною мірою режисер передачі. На думку М. Мінкова, радіоінтерв'юєр повинен відповідати таким вимогам:

"а) бути гідним, рівним партнером у розмові;

б) добре знати інтерв'юйованого. Чим більше журналіст знає про сво­ го співбесідника, тим точнішими, змістовнішими будуть задані йо­ му запитання;

в) не забувати про мету інтерв'ю і про завдання редакції (інтерв'ю не тільки задовольняє допитливість, а й виконує роботу пропагандиста);

г) мати добре поставлений голос" [24, с. 29].

На відміну від закордонного досвіду, наприклад, французьких жур­ налістів, які не вважають радіоінтерв'ю ні дебатами, ні дискусією, а місію журналіста вбачають тільки в тому, щоб ставити запитання, в українській радіожурналістиці не тільки допускаються, а й бажані в радіоінтерв'ю еле­ менти дискусійності. Адже в такому випадку схрещуються різні думки — журналіста і співрозмовника. Від цього інтерв'ю стає експресивнішим та динамічнішим. "Думки, висловлені інтерв'юйованим і оприлюднені, вва­ жаються його інтелектуальною власністю. Нерідко вони виходять окре­ мим виданням за його авторством. Але перпіопоштовхом до висловлюван­ ня цих думок був журналіст і його запитання, — зазначає В. О. Карпенко. — Тому було б справедливіше авторами інтерв'ю вважати обох співроз­ мовників. Тим більше, коли інтерв'ю підготовлене за усною бесідою і коли журналіст займає активну позицію, схиляючи співрозмовника до дискусії" [13, с 209].

Тривалість радіоінтерв'ю залежить від багатьох обставин, але переваж­ но воно триває від 2 до 10 хв. Радіоінтерв'ю може бути самостійною пере­ дачею, складовою частиною радіогазети, радіожурналу, інформаційного випуску, елементом інших жанрів (радіорепортажу, радіонарису, радіо­ композиції, радіофільму).

Структура інтерв'ю містить два основних елементи: запитання, які задає журналіст конкретній особі, та її відповіді. Ролі цих двох учасників передачі зовсім різні: один (інтерв'юер) володіє інструментом для отриман­ ня інформації, яка цікавить радіослухачів, другий (інтерв'юйований) є но­ сієм, джерелом тієї інформації.

Хоча радіоінтерв'ю і газетне інтерв'ю, можна сказати, близькі "родичі", між ними існує велика різниця. Як зазначалося вище, вона виявляється, наприклад, уже в тому, що у газетному інтерв'ю журналіст сам викладає відповіді на задані ним запитання. Навіть стенографічний запис чи запис на диктофон і після розшифрування спеціально опрацьовується для пре­ си. На радіо в ідеальному випадку інтерв'ю створюється у той самий мо­ мент, коли журналіст розмовляє з людиною. Записане на стрічку інтерв'ю зберігає риси справжнього документа, зберігає голос, стиль мови, інтонації співрозмовників. Зміст інтерв'ю в газеті відповідає на запитання: "Що сказав інтерв'юйований", а інтерв'ю на радіо, — "Що і як він сказав". І. Андроніков зазначив, що в усній мові те, як людина сказала, часто пе­ ретворюється у те, що вона сказала. Специфіка документальності тут по­ лягає у неповторності інтонації, своєрідності індивідуальної мовної мане­ ри людини.

Журналіст-газетяр опрацьовує і готує матеріал інтерв'ю після того, як відбулася його розмова з інтерв'юйованим; радіожурналіст, навпаки, скру­ пульозно готується до самого процесу, акту взяття інтерв'ю, тобто значна частина його зусиль пов'язана з підготовкою до інтерв'ю. Відповіді на

280 Розділ 8

запитання, поставлені радіожурналістом, одночасно з журналістом отри­ мують і слухачі, і таким чином вони ніби стають учасниками розмови з ком­ петентною особою, яка володіє важливою і цікавою інформацією. Газетяр може на свій розсуд змінити порядок запитань у матеріалі, який готує для преси, упустити одні запитання і відповіді, детальніше, ґрунтовніше викла­ сти інші. Радіожурналіст у випадку, коли інтерв'ю зразу передається в ефір, позбавлений такої можливості. Описовий текст, який широко застосовуєть­ ся у газетних інтерв'ю, на радіо використовується рідко, зазвичай, на по­ чатку інтерв'ю або у підсумковій частині, тобто за межами, за думками основного матеріалу.

Телевізійне інтерв'ю, на відміну від газетного і радіоінтерв'ю, дає мож­ ливість довідатися не тільки про те, що і як сказала людина, а й побачити процес народження думки, слова, фрази. Тільки по телевізору ми можемо побачити миттєві душевні вагання, ледве вловимі рухи очей, легку усміш­ ку тощо.

Об'єктивною передумовою виникнення радіоінтерв'ю є громадський інтерес до подій чи проблем, що в цей момент цікавлять аудиторію. Голов­ не призначення інтерв'ю — задовольнити цей інтерес: виявити авторитет­ ну думку про цю подію чи проблему, отримати інформацію, яка буде важ­ ливою і корисною для слухачів. "Інтерв'ю приваблює журналістів неви­ черпними можливостями для розкриття внутрішнього багатства людини — її думок, сподівань, передбачень, показу її політичних переконань, світо­ гляду, ставлення до тих чи інших подій, проблем тощо", — зазначив В. Миронченко [25, с. 6]. Оскільки діалог перед мікрофоном призначається для передачі по радіо, він помітно відрізняється від тих діалогів, які щоденно ведемо у побуті. У житті, як відомо, ми часто користуємося різного роду скороченнями, жаргонізмами, жестами, зрозумілими тільки для співроз­ мовників. Інтерв'ю ж для радіо вимагає граничної чіткості та зрозумілості у постановці запитань та викладі відповідей. Адже слухачі не мають змоги ставити запитання-уточнення. Ця обставина змушує репортера бути дуже уважним під час інтерв'ю, пильно стежити за тим, щоб зміст його постійно залишався зрозумілим для слухачів.

Підкреслюємо, що мета бесіди радіожурналіста з людиною, яка володіє необхідною суспільно значущою інформацією, — отримати і повідомити радіослухачеві:

а) нові, невідомі раніше факти про важливу, цікаву для багатьох подію;

б) проаналізувати, прокоментувати факти, події, явища, які виклика­ ли інтерес громадськості;

в) ознайомити населення з думкою офіційних осіб про ті чи інші суспіль­ но вагомі питання, проблеми, роз'яснити їх суть, порадити, як подо­ лати труднощі, досягти намічених цілей.