Книга з радіожурналістики

сичні, народні та сучасні твори. Такі події у драматичних театрах нечасті: право голосу треба заслужити. Слухав свою колишню студентку і народний артист України Микола Момот.

Момот: Я чекав цього вечора з особливим хвилюванням. Адже минув рік, як Любов Доброноженко закінчила консерваторію. Радий, що моя уче­ ниця в хорошій формі. У неї красивий тембр і велике бажання оволодіти секретами вокалу. Гадаю, з часом Люба посяде гідне місце на сцені.

Уперше на сцену рідного театру Люба вийшла ще третьокурсницею. А вже на державних іспитах голова комісії схвально відгукнувся про "євро­ пейський рівень", який продемонструвала випускниця Любов Доброноженко.

Готувати коментовані радіоповідомлення нелегко. Це — своєрідне журналістське мистецтво, воно досить складне, точне. Щоб його осягнути, треба підвищувати фаховий рівень, шанувати гідність радіослухачів, обо­ в'язково втілювати в життя основне право на свободу слова та засобів масової інформації, що закріплене в Конституції України. "Головною пе­ редумовою й тут залишається коректність і чистота журналістського ре­ месла" [2, с 22].

Полемічне радіоповідомлення. Якщо коментоване радіоповідомлення роз'яснює, тлумачить, дещо оцінює факт, подію, то у полемічному радіо­ повідомленні наявні не лише оцінка факту, події, а й заперечення чиєїсь позиції, зіткнення поглядів, ідей, концепцій тощо. "Полеміка, — писав Іван Франко, — є безперемінна умова боротьби думок, інтересів, поступу громадського. Без неї не обходиться дневникарство, бо день за днем вияв­ ляє якусь громадську хибу, фальшиву думку, котру треба зараз же й по­ казати, не дожидаючи, поки таких проявів набереться на книгу наукової праці, в котрій можна тим спокійніше їх оглядати, що деякі з них "віді­ йдуть в минуле", іноді навіть з тими громадами, в котрих вони творились"

[39, с 126].

Полеміка, дискусія, еклектика і софістика, — це чотири різновиди суперечки. Суперечка — це зіткнення думок, позицій, під час якої кожна із сторін аргументовано відстоює своє розуміння проблеми, що обговорюєть­ ся, і намагається відкинути доводи іншої сторони [12, с 181].

Отже, дискусія — суперечка, що спрямована на досягнення істини, під час якої використовують тільки коректні прийоми суперечки; поле­ міка — суперечка, що спрямована на перемогу над опонентом, під час якої використовують тільки коректні прийоми; еклектика — суперечка, мета якої досягнення істини, але для цього використовують і некоректні прийо­ ми; софістика — суперечка, метою якої є досягнення перемоги над опо­ нентом. Для цього використовують як коректні, так і некоректні прийоми.

252 Розділ 8

Полемічне радіоповідомлення

Тремтить кожна моя жилочка від обурення і горя!

Ну, що ж це за союзник з нами стояв на Майдані, оцей (Олександр Мороз?.. Господи! Усе починається знову... У 1994 році після перших виборів Президента України Л. Кучми, який тільки пообіцяв був поставити перед парламентом питання про надання російській мові статусу офіційної, усе, що ще живе було тоді в Україні, що ще дихало українством, повстало, криком шевченківського болю закричало проти цього геростратівського, "п'ятиколонного" наміру Президента — не бути цьому, бо офіційна мова юридично означає — державна. А надання цього статусу ще одній мові, крім мови корінної української нації, призведе до остаточного знищення укра­ їнської мови, ослабленої 350-річним національним гнобленням України Російською імперією.

І ось через 10 років по тому знову за рибу гроші! Знову ставить питання про надання російській мові статусу офіційної не хто інший, як наш союзник у боротьбі за перемогу Віктора Ющенка Олександр Мороз. Та що ж це за союзник, який закла­ дає під українську справу, під майбутнє України, під духовне буття українського народу не просто міну уповільненої дії, а цинічну, нахабну, невідворотну, миттєво вибухову торпеду навідної дії, від якої ніяк уже не ухилитися Україні.

Та подивіться, п. Морозе, на брежнєвську конституцію. Вона констатує, що державною мовою в Україні є українська мова. І ніякої іншої — ні державної, ні офіційної мови нам тоді не нав'язувалося. То що, ми 14-й оце рік боремося за Незалежність, щоб утратити навіть те, що нам гарантувала брежнєвська конститу­ ція?..

Я, український письменник, який живе на своїй багатостраждальній українській землі вже 70-й рік, запитую: чи є в нас здоровий глузд? Чи є він у Олександра Мороза? Є! Закладаюсь головою, у Мороза є глузд, є чітке розуміння того, що він чинить. Він розуміє, що наданням російській мові статусу офіційної підписує укра­ їнській мові, українському народові, Україні смертний вирок.

Василь ЗАХАРЧЕНКО,

лауреа т Національної премії України імені Тараса Шевченка

Я — українка. Шаную і люблю мову свого народу. Пишу через те, що по радіо почула вислови Миколи Жулинського про наш український правопис. Із ним доко­ рінно не згодна. Життя — не стояча гнила вода. Вже встановилися правила право­ пису. І здається мені, що нічого не треба повертати назад. Варто мислити поновому. Багато хто хоче вдягти нас у шаровари. А життя ж іде вперед, змінюється наше світосприймання, поновлюється мовний запас. Для молоді часом дивно зву­ чать так звані повернення до минулого. У мене онука в 10-му класі. І коли вона натрапила на назву географічної карти — мапа — це викликало в неї подив. Та нехай уже буде, як є. Аби утвердилася державна мова.

Наша, українська мова гарна, чарівна без отих теперішніх невідомо для чого взятих іноземних слів. То якийсь "піар", то "рейтинг", то "екзитпол". Маємо море словників, у тому числі слів іншомовного походження, але пояснення цих слів там немає. То для чого всі ці ігри навколо української мови?

Так, у нас багато росіян і зросійщених українців. Але ж у Росії та й в інших державах — багато українців. Але, даруйте... Хто це в Росії запровадить українську мову офіційно? Та ніколи. Отож тільки українська мова — і ніяких "піарів", "рей­ тингів" і т. ін., бо коли є таке, то чому ж не "прівєт", "здрасте"...

Відстоюймо українську мову, але не головою, повернутою назад. Дивімося впе­

ред!

Діана ЛЕВИЦЬКА,

пенсіонерка, м. Немирів

Я — учень 11 -го класу провінційної школи, маю 16 років і ті ж радощі та клопо­ ти, що й решта моїх однолітків. Для мене є дуже прикрим і нестерпно образливим те, що досі не покарано злочинців, які рознімали українців 70 років, що, вмикаючи ввечері телевізор, мушу слухати мову, якою лаяли мою прабабу, забираючи з хати останній окраєць хліба, що всілякі зайди й виродки наважуються називати нас "коз­ лами" та "хохлами", і що ми, нащадки Шевченка, дозволяємо це робити. Невже 350-річне рабство нас так і не навчило боронитися?! Якось потрапила мені до рук газета "Комуніст". З яким же цинізмом автори публікацій паплюжать усе вкраїн­ ське! На її першій сторінці вміщено результати соцопитувань, за якими буцімто 58,1 % громадян України хочуть до ЄЕП. Отакої! Ще й 14 років не сповнилося, як вирвалися з "братніх" обіймів. Далі — ще гірше. Газета безсоромно звинувачує нову владу, котра намагається "перетворити українців на покірних рабів, які без­ думно виконують усі вказівки заморських хазяїв". Так і хочеться запитати: а що робили ви з нашим народом майже століття? Чи, може, азійське ярмо "рідніше"?

Посеред мого обласного центру стоїть величезний, квітами обсаджений пам'ят­ ник Леніну. Так, тому самому, який залив Україну кров'ю і якого гарненько прилаш­ товано на покуті "Комуніста". Нехай численні прибічники "єдіной і нєдєлімой" роз­ кажуть мені, чому ніде у світі немає пам'ятника А. Гітлеру чи Б. Муссоліні. Адже у шкільній програмі курсу з історії в одному ряду стоять радянський більшовизм, італійський фашизм та німецький нацизм. Множиться вселенське зло. Та наше завдання — спинити його.

Андрій КЛИМЧУК,

с. Нова Борова, Володарсько-Волинський район, Житомирська обл.

В. Здоровега, О. Івін, І. Хоменко детально проаналізували, описали мистецтво суперечки, полеміку в журналістиці [11; 12; 43], підкреслив­ ши, що передумовою успішного ведення полеміки і дискусії є політична можливість вільного обміну думками, ведення діалогу, тобто політичний плюралізм. Ми тут звертаємо увагу на те, що інформаційний жанр — по­ лемічне радіоповідомлення — "приписалося" на радіо в роки незалежної України. Складність його підготовки полягає в тому, що за 1,5—Зхв. потрібно аргументовано заперечити опонентові, утвердити у свідомості слухачів свою думку, свою позицію. Хоч полеміка спрямована на пошук істини, наближення до неї та утвердження своєї позиції, потрібно пам'ятати,

що перемога помилкової думки, яку здобуто завдяки різним маніпуляці­ ям, — недовговічна і не здатна принести моральне задоволення. Засоби полемічного радіоповідомлення повинні бути коректними. На жаль, бага­ тьом учасникам полеміки на радіо та в інших ЗМІ бракує досвіду та куль­ тури полеміки; вони забувають, що полемізувати варто з ідеями, погляда­ ми, а не з людьми, тому намагаються "дістати" опонента. "Полеміка, дис­ кусія, не просто гра, спектакль, а спроба розв'язати невирішені, не всім зрозумілі питання. Немає сенсу починати полеміку, коли автор не може сказати нічого нового і не готовий вислухати іншого" [11, с 140—141]. Корисність полеміки визначають логічні елементи будь-якого доказу. Це, по-перше, теза, яку берешся відстоювати. Вона повинна формуватись по можливості точно і чітко, інакше радіослухач не зрозуміє, проти чого виступає і що захищає автор. А це передбачає зрозумілий і повний виклад головної думки, проти якої виступає, яку намагається спростувати автор. По-друге, є аргумент, тобто істинне судження, яке не потребує додаткових доказів. У цьому контексті актуальними є слова І. Франка: "Коли... на аргументи противників відповідають тільки контраргументами, на цита­ ти — цитатами, на виводи історичні — виводами, значить звертаються тільки до розуму, до переконання, то Випіенський робить щось іншого, він порушує душу, апелює до чуття морального, старається усю істоту чоловіка подвигнути в напрямі своїх думок і ідеалів" [39, с 54]. По-третє, будь-яке полемічне радіоповідомлення — це, хоч невеликий, але ланцюг суджень, послідовно розвинута думка, система аргументів, щоб "мову чуття перекласти на мову розуму" [41, с 215].

Методика підготовки інформаційного радіоповідомлення. Процес підготовки радіоповідомлення починається з добору потрібного для ви­ світлення обраної теми фактичного матеріалу. З лавини фактів, подій, явищ, якими насичена наша дійсність, треба безпомилково вибрати лише ті, що дійсно нові, вагомі та цікаві. Важливо за частковим фактом побачи­ ти типове явище, його взаємозв'язки з іншими подіями, явищами. А для цього потрібні національно-політичні почуття, широта і глибина мислен­ ня. Вміння шукати інформацію, опрацьовувати її — важлива частина жур­ налістського професіоналізму. Прийнято вважати, що є три головні дже­ рела інформації: предметно-оречевлене середовище, документ, людина. Звідси випливають методи збирання інформації: метод спостереження (включене та невключене, відкрите та приховане, систематичне та неси­ стематичне (випадкове), польове та лабораторне; метод вивчення доку­ ментів (історичний, літературний, психологічний, юридичний, лінгвістич­ ний, логічний, текстологічний тощо); метод інтерв'ю (складається з трьох етапів підготовки: загального, конкретного, психологічного); соціологіч­ ний метод (контент-аналіз, експеримент тощо) [20, с 22—61].

Доречно тут назвати основні джерела радіоповідомлень, з яких жив­ ляться інформаційні служби радіоорганізацій. Це: 1) власні кореспонден­ ти, які акредитовані в областях України і за рубежем; редактори та корес­ понденти, які працюють у штаті інформаційних радіоредакцій; позаштатні кореспонденти; 2) інформаційні агентства (державні, громадські тощо); 3) прес-центри, прес-служби; 4) газети (всеукраїнські, обласні, міські, ра­ йонні); 5)Інтернет.

Підготовка радіоповідомлення включає старанну перевірку фактично­ го матеріалу. Щоб правдиво, точно інформувати населення, радіожурналіст повинен бути чесною, акуратною людиною. Необхідно чітко записувати прізвища, імена, по батькові людей, назви політичних партій, громадських організацій, машин, приладів, матеріалів, цифри, географічні назви тощо; не соромитись перепитати, детально з'ясувати, коли щось не зрозуміло. Уточнюють факт в офіційних органах, у кількох осіб (перехресний метод перевірки фактів). Від точності, достовірності фактів, об'єктивної їх оцін­ ки залежить не лише авторитет радіоредакції, сила пізнавально-виховно­ го впливу радіоповідомлень, а й моральний стан людини, колективу, про яких повідомляло радіо.

Нагадуємо, що важливою умовою, за якою варто будувати інформа­ ційне радіоповідомлення, є відповідь на відомі уже шість запитань: "Що? Хто? Де? Коли? Чому? Як?". Отже, "Що?" — це подія (наукове відкриття, пуск шахти, партійний з'їзд, повінь, пожежа тощо); "Хто?" — люди, які опинилися в центрі події; "Де?" — місце, де відбулася подія, на якій тери­ торії відчуваються або будуть відчуватися наслідки цієї події; "Коли?" — час і тривалість події, а також очікуваний ефект у часі; "Чому?" — пояс­ нення причин події; "Як?" — відповідь на це запитання може бути подана в описі фактів, які стали причиною або настали за подією (науковим від­ криттям, урядовою заявою, ухвалою нового закону).

Практична цінність того чи іншого радіоповідомлення по-різному ви­ значається радіослухачами. Вона залежить від того запасу знань, якими володіють радіослухачі про цю подію або явище. Якщо повідомлення знач­ но перевищують рівень знань аудиторії або, навпаки, нижче цього рівня, то ступінь його сприймання, ефективність його впливу буде рівна нулю [23, с 43]. Матеріал, призначений для масової аудиторії, повинен бути розрахований на людину, яка перебуває у звичайному повсякденному полі дії системи ЗМІ. Але навіть у цьому випадку потрібно враховувати, що по­ відомлення не може бути однаково сприйняте всіма. Можливий "конфлікт нерозуміння" між частиною аудиторії і редакції.

Д. Любосвєтов привертає увагу до двох основних причин такого кон­ флікту. По-перше, він виникає внаслідок низького рівня знань частини аудиторії з того чи іншого питання (історичний, політичний, соціальний,

економічний, мистецький та інші аспекти). По-друге, це може бути конфлікт протилежної властивості, викликаний надто високим ступенем поінформованості другої частини слухачів [23, с. 43—44]. Звідси ситуа­ ція, що не може бути інформаційних повідомлень, які розраховані на всю аудиторію. Проте, максимально — наскільки це можливо — універсалізоване, зрозуміле для всієї маси слухачів повідомлення є ідеалом для кож­ ної радіоорганізації. Хоча цього не можна досягнути до того часу, поки у суспільстві залишається відмінність у рівні освіти, культури, розумінні національної ідеї державного будівництва, поінформованості тощо, але до цього треба прагнути. Отже, масова, публічна інформація повинна бути розрахована на певний рівень уявлень громадськості про ту іншу тему, але не бути нижче цього рівня.

Для того, щоб переданий по радіо матеріал краще сприймався слуха­ чами, потрібно і саме радіоповідомлення будувати таким способом, який дає можливість легше засвоїти закладену в ньому інформацію. Теорія і практика журналістики виробили ряд таких способів, які застосовують­ ся також на радіо.

Один із них: побудова повідомлення відрізками або шарами, кожний з яких містить наполовину менше інформації, ніж закладено, у попередньо­ му. Вираженням цієї концепції є класичне правило "перевернутої пірамі­ ди", яке застосовується при підготовці новин і схематично може бути зоб­ ражено так (рис. 8.1):

N.Найважливіше (головний N. елемент повідомлення).

N.Розвиток теми (важливе, N. менш важливе).

N. Подробиці (обставини, .

Рис. 8.1. Правило "перевернутої піраміди"

Згідно з правилами "перевернутої піраміди", головну ідею або виснов­ ки пишуть на початку радіоповідомлення. Ставка всього матеріалу робить­ ся на перше речення, або, як його ще називають, "лід". Якщо "лід" містить відповіді на кілька запитань, то його називають узагальнюючим. Перше речення повинно бути простим, не дуже довгим. Отже, радіослухачі з пер­ шої фрази чи двох-трьох можуть довідатися про суть радіоповідомлення.

Інформаційний привід, деталі і головний елемент повідомлення

розподіляються серед пояснюючого, коментуючого матеріалу

Рис. 8.3. Структурна модель побудови радіоповідомлення за схемою "прямо­ кутника"

Такий спосіб переважно застосовується під час підготовки радіопові­ домлення на неоперативну тему.

Для всіх трьох схем (способів) побудови інформаційного радіоповідом­ лення характерним є поділ на основні блоки: вступ (інколи його назива­ ють "вітриною"), головна частина (корпус), кінцівка. Надзвичайно важ­ ливим у радіоповідомленні є вступ тому, що саме він визначає, чи буде слухач сприймати радіоповідомлення взагалі. Радіожурналістська прак­ тика виробила різні види вступу. Найчастіше готують вступ, який інфор­ мує аудиторію про якусь подію, а у головній частині (корпусі) ця інформа­ ція логічно розвивається — від найважливіших фактів до менш важливих. Буває також підсумовуючий вступ, який узагальнює причини і результа­ ти події, а потім у хронологічному порядку розкривається зміст того, що відбулося. Нерідко вступ будується на цитаті, якщо мова йде про публічний виступ відомої особи (політичного, громадського діяча, вченого, письмен­ ника тощо).

Знання охарактеризованих моделей побудови інформаційних радіопо­ відомлень допомагає радіожурналістам, насамперед, молодим, швидше і ліпше писати свої матеріали. Зрозуміло, що формули в журналістиці — річ умовна і часто навіть безплідна, оскільки мова йде про творчість, а твор­ чість не завжди вкладається у прокрустове ложе формулювань. Ці схе­ ми — лише допоміжний засіб, і вони ще не дають можливості створити свій індивідуальний стиль. Такий стиль може виробитися лише на основі знань, досвіду, національно-моральних переконань, літературного та ху­ дожнього смаку — словом усього того, чого вимагається для підготовки глибокого то яскравого матеріалу, який не можна написати ні за якими стандартними навчальними формулами. Але не можна написати і без їх знання. Описані вище конструкції інформаційного радіоповідомлення виникли й утвердилися у практиці роботи телеграфних агентств, преси, радіомовлення і телебачення. Приклади можна знайти в інформаційних випусках Національної радіокомпанії України, обласних телерадіокомпаній, приватних радіоорганізацій.

Отже, а) радіоповідомлення завжди й за будь-яких умов повинні спи­ ратися на важливі, реальні, а не вигадані відомості (факти, дані, знання); б) радіоповідомлення мають бути цікавими, тобто задовольняти індивіду­ альні інтереси слухачів; в) радіожурналіст повинен знати аудиторію, якій він адресує повідомлення. Тобто, треба готувати радіоматеріал для кон­ кретної людини, яку репортер добре знає, й яка за рівнем освіти подібна до типового слухача його радіостанції. Такою людиною може бути: това­ риш, мама, сестра або навіть редактор. Оскільки радіожурналіст не може знати особисто всіх слухачів, то, звичайно, готує радіоповідомлення для абстрактних реципієнтів. Якщо ж уявити собі конкретну людину, чиї інте­ реси і рівень освіти відомий, то можна досить об'єктивно оцінити, чи зро­ зуміє вона підготовлене радіоповідомлення. Варто дотримуватися прави­ ла: "Не переоцінюйте ерудицію вашого слухача, не недооцінюйте його інтелект!" Завжди потрібно чітко уявляти собі, що хочу сказати радіослу­ хачам. Отже, щоб зрозуміло писати, говорити, то треба чітко мислити. Для того, щоб оцінити, наскільки вдало підготовлене радіоповідомлення, то треба собі відповісти на запитання:

•Яка головна думка цього радіоповідомлення?

•Що я повинен сказати радіослухачеві, щоб аргументувати або пояс­ нити свою думку?

•Чи є в цьому повідомленні зайве, що не стосується до головної дум­ ки?

•Чи є логіка у послідовності речень, і чи допомагає така послідовність пояснити або аргументувати основну ідею?

Щоби радіослухач відчув подієвий, оперативний характер інформації, яка звучить в ефірі, застосовують спеціальні прийоми, акцентуючи її подіє­ вий характер. До них належить, наприклад, згадка в інформаційному по­ відомленні про час, коли відбулася подія, або час, коли отримано інформа­ цію. Чим швидше новину передають в ефір, тим гостріше і з більшою ува­ гою її сприймають слухачі.

Після того, як змістова підготовка матеріалу закінчена, радіожурналіст опрацьовує його стилістично. Це означає, що для радіоповідомлення треба знайти таку мовну форму, яка відповідає вимогам радіо. Будь-яку фразу слухач повинен зрозуміти; всі складні, незнайомі слухачам слова і висло­ ви потрібно усунути, а якщо їх використання обов'язкове — пояснити або розшифрувати. Фрази інформаційних повідомлень повинні бути, якщо це можливо, короткими, зазвичай, містити не більше 10—15 слів. Безпереч­ но, не всі фрази повинні бути однаково короткими, інакше вони прозву­ чать уривчасто і будуть погано сприйматися на слух. Колене слово кожно­ го радіоповідомлення повинно бути необхідним і виправданим.

Динаміка інформаційного радіоповідомлення досягається, насамперед, уживанням у ньому іменників і дієслів. Якщо під час редагування інфор­ мації треба вибрати або дієслово, або дієслівний іменник, перевагу варто надати дієслову. Наприклад, фразу "Своїм успішним виступом у Берліні капела бандуристів "Думка" завоювала у Німеччині багато шанувальників" варто подати так: "Капела бандуристів "Думка" успішно виступила в Бер­ ліні. Вона завоювала багато шанувальників у Німеччині".

Будь-яка фраза газетного повідомлення, зазвичай, перевищує 15—20 слів

іможе містити кілька думок. У газеті це закономірно і виправдано, оскіль­ ки читач може зупинитися і вникнути у зміст будь-якої фрази. Під час підготовки такої інформації для радіо із одного складного речення ліпше зробити кілька простих, уникаючи, якщо можливо, дієприкметникових

ідієприслівникових зворотів, розгорнутих підрядних речень. Кожна на­ ступна фраза радіоповідомлення повинна логічно продовжувати поперед­ ню. Тільки за такої умови інформація створить у слухача картину, яка логічно розвивається, залучить його до співучасті, співпереживання.

Радіо володіє такою специфічною і надзвичайно цінною властивістю, як здатність використовувати документальні записи. Висловлювання дер­ жавного, політичного, громадського діяча, героя події, записані на звуконосій і включені у радіоповідомлення, надають йому великої переконли­ вості. Найбільш вдалим вважається використання запису в інформаційно­ му повідомленні тоді, коли виступ є логічним продовженням попереднього тексту. Причому плівка із записом промовця повинна йти за текстом жур­ наліста (диктора) без паузи, через такий проміжок часу, якби журналіст продовжував читати текст далі. Подібний прийом називають звуковим документальним цитуванням.

Варто зазначити, що є різниця між інформаційними матеріалами, які радіо отримує від агентств, та радіоповідомленнями власних кореспон­ дентів. Інформаційне повідомлення агентства надходить до радіоредакції у письмовому вигляді з позначкою дати і має традиційний початок. На­ приклад: "Богота, 25 липня. Пренса Латина. У Боготі почався з'їзд..." або: "Київ, 20 серпня. УНІАН. У Києві відбулася..." тощо. Це ж повідомлення на радіо повинно починатися не із зазначення дати джерела інформації, а з викладу суті справи, головного факту. Наприклад: "Українські вчені продемонстрували сьогодні новий, перспективний метод зварювання ме­ талу...". Виклад суті справи на початку радіоповідомлення загострює ува­ гу слухача, і, перш ніж він вирішить, слухати далі інформацію чи ні, він уже схопив її суть.

Сприймання радіоматеріалів носить суб'єктивний характер. Кожна людина на основі почутого малює у своїй уяві картину події, спираючись на власний життєвий досвід. Але суб'єктивне забарвлення отриманої інфор-