82 Характеристика субєктів зобовязальних відносин

Суб’єктами зобов’язання є юридичні і фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - пасивній учасник, на ньому лежить обов’язок здійснити на користь кредитора.

Найпростішою є модель зобов’язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Але досить часто у зобов’язанні на стороні боржника або на стороні кредитора приймають участь декілька осіб. Це називається множинністю осіб в зобов’язанні, яка може бути пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій , зобов’язаної чи на обох сторонах. Змішана множинність – коли в зобов’язанні беруть участь декілька осіб з кожної сторони. Згідно із законом у зобов’язанні з множинністю осіб кожній із кредиторів має право вимагати виконання , а кожний з боржників повинен виконувати зобов’язання в рівної частці, якщо із закону , інших нормативно – правових актів або договору не випливає іншого. У випадку неподільності предмету зобов’язання з множинністю осіб зобов’язання виконується солідарно. У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у певному обсязі. До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному з солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними.

У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників , так і від кожного з них як повністю так і в частині боргу.

У зобов’язанні можуть приймати участь 3 особи, які не є зобов’язаними. Зобов’язання не створює для 3 особи обов’язки і тільки у випадках, встановлених договором , зобов’язання можуть породжувати для 3 особи права щодо боржника або кредитора ( у випадку укладення договору на користь 3 особи , ст636 ЦК).

Кредитор або боржник в зобов’язанні можуть бути замінені іншою особою.

93 Поняття та види строків

поняття та значення строків у цивільному праві.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Строки дисциплінують учасників цивільних правовідносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів. Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах:

1) як момент виникнення ( початку) або припинення правовідносин;

2) як одна з умов , що визначає їх зміст;

1) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду й своєчасності тощо.

Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, зазначаючи закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їх скорочення за угодою сторін (зокрема строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк, передбачений нормативио-технічним документом).

У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця.

Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є дія або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків немає сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не мають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строк це певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка мас неминуче настане.

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настане

Види цивільно-правових строків.

Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна вирізнити строки (терміни), які визначаються:

— законом (наприклад, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом);

— адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника з пред'явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця);

— угодою (договором) ( наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);

рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача із житлової площі на три місяці).

2. Зa ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на : - імперативні що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не

допускається скорочення позовної давності); диспозитивні, то визначаються за угодою сторін (зокрема строки в

орендних відносинах).

3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні та окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.

Загальне значення для всіх інститутів цивільного права мас поділ строків (термінів) за способом їх встановлення. Строк визначається періодом часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами.

Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені

також вказівкою на подію, яка обов'язково мас настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну).

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практиці г встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами.

Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. Так, обов'язок щодо надолуження неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному транспорті обмежений рамками навігаційного періоду.

Термін виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. У ряді статей ЦК України оперує поняттям «розумний строк», що означає необхідність враховувати усі конкретні обставини, в яких діють учасники правовідносин.

Ще є строки 1) гарантійні; 2) оперативного захисту; 3) претензійні; 4) позовної давності; 5) процесуальні.

Для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку в певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присіяними (преклюзивними). Так, відповідно до п. 1 ст. 247 і п. 1 ст. 248 ЦК України строк дії довіреності встановлюється у самій довіреності.

Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у час і. Закінчення присічного строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку.