28 Співвідношення цивільного права з іншими галузями

Основними галузями права, що стикаються з цивільним правом є адміністративне, трудове , фінансове, сімейне, цивільно – процесуальне , природно- ресурсне та кримінальне право.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що адміністративне належить до сфери зобов”язувального правового регулювання, а цивільному властивий дозвільно – диспозитивний характер.

Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони і порушення цих заборон тягне за собою кримінальну відповідальність.

Цивільне та трудове право межують між собою, мають багато рис , але є і відмінності. Майнові відносини , які регулює трудове право, позбавлені застосування методу рівності сторін. Предметом трудового права є відносини, що регулюють найману працю.

Цивільно – правові відносини близькі до сімейно – правових, проте відмежовуючою ознакою є відсутність у майнових сімейно – правових відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно – правовий характер визначення їх учасників.

Майнові відносини у фінансовому праві виникають у процесі діяльності органів державної влади, вони засновані на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються в податкових та інших фінансових і адміністративних відносинах.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання, тому що новий Господарський кодекс охопив і ту сферу відносин, що регулюються цивільним правом ( договір поставки, договір міни та інші). Провести розмежування тут можна, лише взявши за основу положення, що ЦК України регулює всі майнові відносини, тобто таки, які мають і повинні мати приватно – правовий характер, а особливості правового регулювання, зокрема особливості правового регулювання укладення та виконання певних договорів у сфері майнових відносин, мають регулюватися ГК України .

29 Види юридичних осіб

Види юридичних осіб, способи їх створення . Відповідальність юридичної особи.

Юридичні особи в залежності від порядку їх створення поділяються на :

- юридичні особи приватного права;

- юридичні особи публічного права.

Перші створюються на підставі установчих документів, другі – на розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування.

Способи створення юридичних осіб права:

· розпорядчий – тобто на підставі розпорядження державного органу

Якщо законом передбачено обов’язкове створення юридичної особи – шляхом волевиявлення виборців.

· дозвільний – таким способом створюються наприклад, об’єднання громадян.

· договірній – шляхом укладення договору ( це повне товариство. Командитне та інші.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб ( юридичних і фізичних). Вони можуть створюватися у формі товариств, які в свою чергу можуть бути підприємницькими і непідприємницькими. Перші мають за мету одержання прибутку, другі – не мають такої мети. Підприємницькі створюються у формі господарських товариств і виробничого кооперативу, непідприємницькі – релігійні громади, об’єднання громадян, благодійні організації, торгово – промислові палати, профспілки.

Юридична особа відповідає самостійно за своїми зобов’язаннями усім належним її майном. Учасник ( засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасників ( засновників), крім випадків встановлених законом (ст. 96 ЦК ). Особи, які створили юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов’язаннями її учасників ( засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

30 Характеристика Право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямків нормативної діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об’єктів власності певному суб’єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб’єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об’єктів; засоби правової охорони відносин власності. Сукупність даних правових норм, що регулюють відносини власності, визначають право власності у об’єктивному розумінні. Суб’єктивне право власності визначається законом України «Про власність» від 07.02.91 р. і Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання даних осіб. Користування – отримання з речей корисних властивостей, що дадуть можливість задовольнити відповідні потреби індивіда або колективу. Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, розпорядження і користування речами (матеріальними благами) у своїх інтересах незалежно від волі та бажань інших людей.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямків нормативної діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об’єктів власності певному суб’єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб’єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об’єктів; засоби правової охорони відносин власності. Сукупність даних правових норм, що регулюють відносини власності, визначають право власності у об’єктивному розумінні. Суб’єктивне право власності визначається законом України «Про власність» від 07.02.91 р. і Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання даних осіб. Користування – отримання з речей корисних властивостей, що дадуть можливість задовольнити відповідні потреби індивіда або колективу. Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, розпорядження і користування речами (матеріальними благами) у своїх інтересах незалежно від волі та бажань інших людей.