3. Відомості про регіональні особливості оздоблення виробів у українських народних традиціях.

В Україні умовно здійснено етнографічний поділ на такі регіони: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Поділля, Південь України, Карпати, Слобожанщина. Такий поділ регіонів не має чітких меж і в різних джерелах вони можуть мати різні назви. Своєрідність художнього вирішення одягових та інтер’єрних тканин у кожному регіоні виявилась у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі й специфічних техніках виконання.

Крім технік вишивання, поширених тільки у певному регіоні, існують такі, які використовуються по всій території України. Однак у кожній місцевості вони мають різну кольорову гаму. Так, на Полтавщині вишивки вирізуванням і виколюванням завжди білого кольору; на Київщині — червоного, іноді чорного; на Поділлі — багатоколірні (найчастіше поєднується червоний, чорний, білий та жовтий кольори).

До Середньої Наддніпрянщини (додаток 1) належать райони, розташовані середній течії Дніпра. Цей регіон є центром давньоруської народності, її культурного життя. Вишивкам цього регіону властиві пишні вишукані рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з квітками, листям, бутонами. Вироби, в основному, оздоблюють гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. Основні кольори вишивок — білий, коралово-червоний, відтінений чорним.

Для Київщини типові техніки «набирування», «хрестик», характерна двоколірна червоно-чорна вишивка іноді з додаванням тре­мо кольору — жовтого або зеленого.

На Середній Наддніпрянщині виділяються полтавські вишиванки. Вони відзначаються ніжною гамою, побудованою на вишука­ному поєднанні білого та м'яких пастельних кольорів. Використо­вуються всі відтінки блакитного, вохряно-золотистого, зеленого, сірого. Для цієї місцевості властиві такі техніки: «вирізування», «виколювання», «верхоплут», «насилування», «мережка», «стебнівка», «гладь», «солов’їні вічка», «зерновий вивід» та ін. Оригіналь­ними також є рушники, оздоблені композиціями вазонів тощо. Орнамент із симетрично розташованими квітками, листям, бутона­ми, пташками зорієнтований до центра рушника. Краї з усіх боків облямовані в’юнцем зі спорідненими мотивами.

Споконвічні ліси й болота українського Полісся (додаток 2), його ландшаф­ти та клімат, віддаленість від промислових і культурних центрів зумовили збереження найдавніших елементів у народному мистецтві. Вишивка цього регіону проста й чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (однотонний) геометричний орнамент. Переважає червоний або вишневий колір, який часом доповнюється синім або чорним. Поширені техніки поверхневого шва — «занизування», «насилування», «дрібний хрестик».

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі і прості за композицією. Чіткість ритму посилається одноколірністю    вишивок,    виконаних    червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині відзначаються вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви квіток, ягід, листя. Основний колір - червоний, який іноді доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. У вишиванні застосовують техніки «нанизування», «хрестик», «верхоплут», «насилування».

Для Чернігівщини характерні «білі вишивки». Геометричний або геометризований рослинний орнамент вишивають білими ціпками, часом із вкрапленням червоного та чорного. Найбільш класичною для оздоблення сорочок є техніка «набирування» дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами - квітками, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо. Улюбленими техніками вважаються: «гладь», «вирізування», «вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін.

Класичною технікою Поділля є «низь», яку виконували одним або двома кольорами (червоним і чорним). Стібки лягають густими, насиченими лініями геометричного орнаменту (додаток 3).

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: «низь», «хрестик», «стебнівка», «насилування», «верхопрут», «зерновий вивід», «вирізування», різноманітні види чорних, білих та   кольорових   «мережок».   Поряд  з  основними   швами   застосовуються й допоміжні – «штапівка», «стебнівка», контурні  шви, якими обрамляють та з'єднують окремі елементи композиції.

Слобожанщина охоплює  східну частину України.  Техніка вишивання цього регіону має багато спільного  з усталеними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком    своєрідні    поліхромні  (багатокольорові) орнаменти, що виконуються технікою дрібного «хрестика»,    «півхрестиком»    і «гладдю»  (додаток 4).   Колорит оздоблення яскравий, із перева­жанням     червоного     кольору. Орнаменти  здебільшого   виши­вають грубою ниткою,  завдяки чому узори справляють враження рельєфних. Рукави жіночих со­рочок   прикрашають   орнамен­тальними   мотивами,   розміще­ними  в  шаховому  порядку,   а також   з   акцентом   декору   на вузькій частині рукава.

У Карпатському етнографіч­ному регіоні виділяються три основні підгрупи: Прикарпаття, Карпати та Закарпаття.

Майже кожна хата у західних областях України нагадує своє­рідний музей народного мистецт­ва. Всі речі повсякденного вжитку прикрашені різноманіт­ними візерунками,  вишивками, художнім розписом, різьбою тощо. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю використання технік вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. Характерною особливістю вишивки Карпатського регіону є поєднання рослинного, зооморфного і геометричного орнаментів смислове значення яких сягає глибинних джерел. (додаток 5).  

Вишивки виконують нитками різного кольору: червоного, помаранчевого, зеленого, жовтого і чорного. Така колористична різноманітність у вишивці поєднується гармонійно. Типовою є вишивка вовняними нитками згущеними стібками: окремі елементи обводять кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують уздовж усього полотна повздовжніми або скісними смугами.

Карпатський регіон характеризується використанням таких технік вишивання, як: «кучерявий стіб», «насилування», «штапівка», «качалочка», «стебнівка», «гладь», «низь», «вирізування», «виколю­вання», «хрестик» та ін.

Південь – етнографічний   регіон   України,   заселений   в основному вихідцями з Середньої Наддніпрянщини та Поділля, тому тут збереглися особливості оздоблення виробів, характерні для цих регіонів.

Специфіка культур переселенців зумовили неоднорідний характер вишивок Півдня. Це пояснюється збереженням традицій рідного краю як українцями, так і переселенцями - росіянами, поляками, молдованами та ін. З часом традиційний декор втрачається, одяг шиють з яскравих, квітчастих фабричних тканин. Переважають такі техніки вишивання, як: «гладь», «стебловий шов», «ланцюжок». Їх використання дає великі можливості для вільного перенесення різноманітних орнаментальних мотивів на фабричні полотна.

 Нині   дослідженнями   з   етнографії   займаються    інститути  Академії наук України, етноцентри, музеї, навчальні заклади,які видають наукові записки, монографії, науково-популярні журнали, методичні посібники тощо. Народознавчі студії друкують журнали «Народна   творчість   та   етнографія»,   «Родовід»,  «Берегиня», «Український світ», «Пам’ятки України», «Українська культура» та інші видання, серед яких і регіональні.

4. Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, В. Стасов зазначав: «У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів».

Вишивка як вид мистецтва, безперечно, була відома в дохристиянський період. Саме тоді формувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків. У глибоку давнину основні орнаментальні мотиви зображали елементи символіки разноманітних культів; у архаїчних вишивках відображались вірування стародавніх слов’ян, поклоніння Божествам, прохання щастя, добра, достатку, врожаю, допомоги у складному житті.

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Захисні функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тка¬нини, дрібна пластика, писанки тощо. Вишивка також була своєрідним оберегом від злих сил.

В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які мали в давни¬ну магічний зміст. Протягом багатолітньої історії мистецтва вишивання безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, втратилось первісне значення вишивки. На перше місце вийшла її декоративна функція.

Наприкінці XIX — на початку XX століття в орнамен¬тації рушників давні образні структури зникають, поступаючись місцем більш зрозумілим. Однак традиції використання давньої символіки у вишивці не зникли. Незважаючи на те, що орнаментальні форми діїшли до нас дещо трансформованими, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

Берегиня – це важливий символ, що зустрічається в багатьох орнаментах вишивки. Її створив народ загадковою, багатоликою та могутньою квіткою, що символізує материнську силу жінки. Вона – Мати-природа, яка уособлює суть створення і захист світу, а також вічне оновлення та гармонію життя. Берегиня символізує Дерево життя (часом воно зображувалось у вигляді букета чи вазона), яке є поєднанням трьох світів і символом гармонії Всесвіту. Світове дерево означає також нескінченність життя, безперервність роду, кожна його нова гілка – це зародження нової сім’ї, тому воно є невід’ємним елементом весільного рушника. На середніх та верхніх гілках дерева могли зображуватися птахи – мешканці верхнього світу, символи вічності, безсмертної душі і божественної присутності.

Виноград. У народній культурі винограду притаманні ознаки святості: сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка повинна ростити і плекати дерево їхнього роду. Тому часто він в’ється на родинних рушниках. Виноград є символом родючості. З виноградної лози плели весільні вінки, нею прикрашали весільні караваї. Наречену засівали сушеним виноградом, горіхами та зерном, щоб у неї були діти. На Купала у вогонь кидали лозу: хто перескочить через неї, у того незабаром весілля. Віття винограду освячували у Вербну неділю; з них робили лозинки для ритуального биття, яке, за повір’ям, приносило щастя, вдачу і родючість худоби.

За легендою, людина врятувалася від потопу піднявшись по лозі, що виросла аж до неба. Існує й інша легенда: вона пов’язує виноград з іменем Ноя, який посадив першу лозу.

Голуб. У народній уяві голуб – свята, жертвенна, «божа пташка» (як ластівка, жайворонок, соловей), символ чистоти, очищення та весільно-ритуальних обрядів.

Уява про голуба як про святу пташку бере початок у християнській традиції: у вигляді голуба Святий Дух зійшов з небес під час хрещення Ісуса. Біблійний сюжет є джерелом легенди про голуба, який приніс Ною звістку про кінець потопу. З давніх колядок ми дізнаємось, як священні голуби допомагають Усевишньому творити світ.

Як символ добра та покірності, голуб є противагою хижим, чорним птахам і нечистим тваринам (змії, козі). Зрозумілою є заборона вбивати голуба, чинити йому шкоду, вживати в їжу.

Голуб часто виступає як втілення душі. Вважалося, що образ голубів, особливо білих, приймають добрі душі, а вигляд чорних воронів та ворон – злі.

Любовно-шлюбна символіка голуба представлена у повір’ях, магії, весільних обрядах і піснях. Фігурками голуба прикрашали коровай. Голуб з голубкою, що воркочуть, – символ закоханих. Широко розповсюджені вони і як поетичні образи нареченого та нареченої у весільних піснях. Вважалося, що в оселі, де є голуби, буде щастя та вдача і не буде пожежі. Два голуби – символ любові, творчості.

Дуб - це священне дерево, втілення Світового дерева-прадуба, що росте в раю чи поєднує світи. Він є світовою віссю, центром Усесвіту. Це дерево бога грому та блискавки Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Дуб шанують за могутність, красу та довговічність. У давнину його рубали тільки з дозволу волхвів.

Вважалося, що у дубі живуть душі хоробрих воїнів і у нього наймогутніша влада над злими силами. Він оберігає людину від усіляких негараздів, від злого чародійства. Мандрівники залишали біля дуба свої посохи, забезпечуючи собі спокійний шлях.

Існує багато згадок про поклоніння предків священним дубам. Саме дубові гаї вважалися улюбленими місцями богів, а під старими дубами здійснювали жертвоприношення.

Зозуля – один із «найміфічніших» птахів. Зозуля-ворожка сповіщає про весну і пророкує людині, як довго вона буде жити. Вважалося, коли навесні людина почує зозулю, маючи при собі гроші, вдача буде супроводжувати її цілий рік.

Символіка зозулі пов’язана насамперед зі смертю і потойбічним. Саме у зозулі знаходяться ключі від «вирію» – місця, куди на зиму відлітають птахи. Вона відчиняє його пташкам, коли вони навесні вилітають на землю, і зачиняє, коли ті на зиму повертаються до царства мертвих.

На рушниках зозулю найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Калина. Калина, як і дуб, є втіленням сили і краси, але сили незвичайної, а краси безсмертної.

Колись калина пов’язувалася з народженням Всесвіту та вогняної трійці: Сонця, Місяця і Зорі, а її назва походить від давньоукраїнської назви Сонця – «Коло». Червоні ягоди калини – це символ крові та безсмертного роду, вогню та сонця. Саме тому всі весільні рушники, дівочі і навіть чоловічі сорочки заповнені гронами калини. Можемо вибудувати семантичний ланцюжок: калина – кров – народження – безсмертя. Калина часто виконує роль світового дерева, на верхів’ях якого сидять птахи, що клюють ягоди. Вони приносять людям вісті. А саме дерево пов’язує світ живих та світ мертвих.

Калина – символ духовного життя жінки: її дівоцтво, любов та краса, заміжжя, радість і горе. Через калиновий міст, цю заповітну межу, має пройти кожна дівчина, бо по той бік живуть три нерозлучні сестри: Віра, Надія та Любов. Суцвіттям калини прикрашають одяг нареченої та коровай, а її червоні грона дівчата вплітають у вінки на святі обжинків.

Мак. З давніх-давен мак святили і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що він має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Мак, освячений на Маковея, має чарівну здатність оберігати від злих сил. Є й інше пояснення семантики цієї рослини: в ній закладена пам’ять роду. Вважалося, що червона квітка маку проростає на місці вбитої людини з краплі його крові. У давнину вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Тобто ніжна і тендітна квітка несе у собі незнищенну пам’ять роду, символізує зв’язок зі світом пращурів, безсмертя. Тому мак використовувався для вишивки покутних рушників.

Червоний мак означає красу, молодість та їхню минучість. Вінок із червоних маків – символ жіночої чистоти, його порівнюють з білим світлом.

Із квітучим маком порівнюють і молодця-парубка.

Хміль

Візерунки, які нагадують листя хмелю, відносяться до молодіжної символіки. «Хміль» дуже близький до символіки води та винограду, бо несе у собі знак розвитку, молодого буяння, родючості та любові. З давніх часів зберігся звичай: коли молоду ведуть під вінець, мати обсипає її хмелем. Тому візерунок хмелю зустрічається найчастіше на весільних рушниках та сорочках.