1974 Р

Прийнята нова Конституція. У відповідності до неї розвивається самоврядування, розширені права союзних республік і автономних країв.

Посилюються національні суперечності (особливо між сербами і хорватами).

1975 І наступні роки

Слабшають центральні органи федерації, державний устрій Югославії набуває рис конфедерації. Югославія підписала Заключний акт Наради по безпеці і співробітництву в Європі. Назріває глибока соціально-економічна криза. Після смерті Й. Броз Тіто (1980 р.) криза почала стрімко поглиблюватись, охоплюючи всі сфери суспільного життя. Але особливо гостро і трагічно вона проявилась в національних відносинах. Албанці, що мешкали в Косово, висували вимогу створити суто албанський край із статусом республіки. Серби і чорногорці, що мешкали у Косово, не підтримували ідеї перетворення Косово у республіку з домінуванням албанців і були піддані насиллю з боку албанців. Введення воєнного стану у Ко¬сово не вирішило проблему. Економічна криза викликала хвилю страйків. У і 990 р. розпався СКЮ (з нього вийшли комуністи Словенії і Хорватії), були проведені парламентські вибори на багатопартійних засадах.

10.2. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.

Після Другої світової війни Югославія будувалася як федеративна держава, що складається з шести республік: Боснії і Герцеговини; Сербії; Македонії; Хорватії; Чорногорії; Сло­венії. Особливе місце займав автономний край Косово. Після смерті в 1980 р. Й. Броз Тіто, якому вдавалося стримувати національні чвари, Югославію струснув сильний сплеск націоналізму на тлі непросто­го релігійного складу населення (католики, православні, мусульмани). З 1981 р. почалася криза югославської державності, викликана прорахунками в національній політиці: кордони між республіками були вста­новлені бюрократичним шляхом, думка народу до уваги не бралася; не витримувався принцип рівності національних меншин, ігнорувалися права турків, албанців, угорців. Основну частину уряду і верхівку парти складали серби, тоді як найбільші прибутки в федеральний бюджет приносили Хорватія і Словенія. Ці республіки почували себе скривдже­ними, вважали, що вони утримують усю країну.

Перебудова в СРСР і «оксамитові революції» в Європі прискорили процес розпаду. У 1989—1990 рр. були утворені нові, переважно на на­ціональній основі, політичні партії. Навесні-восени 1990 р. пройшли ви­бори в усіх республіках і було прийнято республіканські конституції. У червні 1991 р. Словенія і Хорватія заявили про незалежність. Якщо Словенії після нетривалої війни з югославською армією вдалося відстояти свою незалежність, то Хорватія була втягнута у військовий конфлікт, у якому загинуло 30 тис. чоловік.

У 1992 р. відбувається остаточний розпад Югославії, замість якої виникають нові держави: Союзна республіка Югославія (Сербія і Чорно­горія) ; Хорватія; Македонія; Словенія; Боснія і Герцеговина. Становище нових держав погіршується такими факторами, як еконо­мічна нестабільність, неоднорідність розвитку, міжрегіональні військові конфлікти, що вилилися в жорстоку громадянську війну. Втручання миротворчих сил ООН не привело до врегулювання конфлікту. У складі миротворчих сил були й українські підрозділи (наприкінці 90-х рр. ук­раїнських миротворців виводять з Боснії і Герцеговини). У листопаді 1995 р. у Дейтоні (США) було прийнято угоду, за якою Боснія і Герцеговина залишилися єдиною державою з двома автономіями — Мусульмано-Хорватською федерацією і Республікою Сербською.

Нерозв'язана проблема автономного краю Косово, населеного албан­цями, різко загострилася в січні 1999 р. і привела до збройних сутичок між албанськими сепаратистами і сербськими військами. США і НАТО спробували розплутати цей клубок загострених етнічних і релігійних конфліктів силою. Військове командування НАТО під керівництвом X. Солани почало бомбардування Союзної республіки Югославії влітку 1999 р. Більшість країн Європи схвалили цей крок. Уряд Російської Федерації різко засудив агресію і неодноразово порушив питання про її припинення. У ході війни застосовувалися нові види озброєння. У самій Югославії загинули сотні мирних громадян. Наслідками громадянської війни в Югославії також став розпад у лютому 2003 р. Союзної Респуб­ліки Югославії й утворення на її території нових держав — Сербії і Чорногорії. Напруженою залишається і внутрішньополітична обстанов­ка: посилення позицій прихильників колишнього президента С. Мілощевича і зростання розбіжностей всередині демократів. Ситуацію усклад­нило також убивство сербського прем'єра Зорана Джинджича.

Зростання албанського націоналізму в Македонії призвело до початку у 2001 р. македоно-албанської війни, що вдалося припинити в ході втру­чання сил НАТО.

Висновок. Розпад Югославії привернув до себе увагу світового співтова­риства і торкнувся інтересів сусідніх держав і країн Європи в цілому. Югославська криза стала інтернаціональною і перетворилася у крово­пролиття. Громадянська війна в колишній Югославії виявила не тільки політичні, але й національні проблеми Балканського півострова, що дов­гий час не вирішувалися. Недавня трагічна історія слов'янських народів демонструє, що Балкани наприкінці XX ст. перетворилися в геополітичну пастку.