
- •1.Суть революції, умови її виникнення.
- •2. Періодизація нової історії
- •3. Економічний і політичний розвиток в Англії в першій пол. 17 ст.
- •4.Початок революції в Англії. Перша громадянська війна.
- •5. Левеллери і встановлення республіки в Англії
- •6. Протекторат о. Кромвеля
- •7. Реставрація Стюартів. Славна революція
- •8. Англія у 18 ст.: завершення аграрної революції, початок промислового перевороту
- •10 Політика мазаріні і фронда
- •12. Криза французького абсолютизму
- •13 Французьке просвітництво
- •14 Створення американських колоній Англії
- •15. Причини війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)
- •16. Війна за Іспанську спадщину
- •17. Іспанія і португалія
- •18. Північна Європа в XVII -XVIII ст.
- •19. Визвольна війна 1701-1711 рр. .
- •20. Війна за австрійську спадщину
- •21. Семирічна війна 1756—63
- •22. Політика «освіченого абсолютизму» в Австрійській монархії.
- •23. Війна за незалежність та утворення сша
- •24. Американська конституція 1787 року. Характер та особливості 1-ої американської революції.
- •25. Революція 1791-1804 рр. На о. Гаїті.
- •26. Перший період війни іспанських колоній за незалежність (1810-1815)
- •27. Перемога національно-визвольної війни у країнах Латинської Америки (1819-1826)
- •28. Назрівання революції та її початок у франції наприкінці 18 ст
- •29. Періодизація великої французькоїї революції
- •30. Якобінська диктатура.
- •31. Термідоріанський Конвент і Директорія.
- •32. Період Консульства у Франції
- •33. Революційні війни у Франції
- •34. Наполеонівські війни
- •35. Сто днів Наполеона
- •36. Віденський конгрес
- •37. Франція за Людовіка 18 і Карла х.
- •38. Липнева революція та Липнева монархія у Франції
- •39. Революція 1848 р. У Франії. Друга республіка
- •40. Парламентська реформа 1832 р .Чартизм
- •41) Початок вікторіанської епохи. Зовн. І колоніал . Політ Англ. У 30-60х рр 19 ст
- •43. Італія в перш . Пол 19 ст
- •44. Об*Єднання Італії. Створення іт. Королівс.
- •45. Екон і політ розвиток сша у перш пол 19 ст
- •46. Територіальна експансія сша у перш пол 19 ст
- •47. Громадянська війна у сша 1861-1865 р
- •48. Реконструкція півдня 1865-77.
- •49. Революція 1848-1849 рр. В Австрії і Угорщині
- •50. Австрійська імперія 1849-1867
- •51. Революція 1848-1849 рр. У Німеччині.
- •52. Наростання руху за об’єднання у німецьких землях у кінці 50-х рр. Хіх ст. О.Бісмарк.
- •53. Війна з Данією 1864 та австро-прусська війна 1866.
- •54. Війна за незалежність і перша революція в Іспанії (1808-1814)
- •55. Пята революція (1868-1873) і Перша республіка в Іспанії.
- •56. Зміна політичної карти Північної Європи наприкінці наполеонівських войн.
- •57. Північна Європа в 1815-1870 р. Утвердження капіталізму і початок встановлення демократії.
- •58. Режим Другої імперії у Франції.
- •59. Імперіалізм та його характеристика.
- •60. Фінляндія у хіх-на початку хх ст.
- •61. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта (1901-1909)
- •71. Причини франко-пруської війни 1870-1871 рр. Та її початок.
- •72. Реформи англійських кабінетів лібералів і консерваторів у 60-90 х рр. Хіх ст.
- •73. Діяльність уряду національної оборони в Франції в 1870- на початку 1871 рр.
- •74. Економічне і політичне становище країн Латинської Америки у кінці хіх – на початку хх ст.
- •75. Причини подій 18 березня 1871 р. Паризька комуна
- •76. Британський соціалізм
- •77. Зовнішня політика Італії в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •78. Франція в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •79. Винекнення ревізіонізму. Е. Бернштейн.
- •80. Іі Інтернаціонал, його роль, значення.
- •81. Міжнрд. Кризи і військ. Конфлікти в кін. Хіх на поч. Хх ст.
- •82.Утворення Австро-Угорщини.
- •83. Національні проблеми Австро-Угорщини у кін. Хіх ст.
- •84. Політичне життя Іспанії в ост. Трет. Хіх ст. «Пакт Ель-Пардо»
- •85. Утворення Антанти
- •86. Канада й Австралія у хіх – на поч. Хх ст.
- •87. Економіка Англії в ост. Трет. Хіх ст.
- •88. Мексиканська революція 1910-1917 рр.
- •89. Причини Першої світової війни.
- •90. Липнева криза 1914 р.
- •91. Початок і світової війни. Воєнні плани.
- •92. Воєнні дії на Зх. Фронті 1914 р.
- •93. Воєнні дії на Зх. Фронті 1915-1916 рр.
- •94. Воєнні дії на Зх. Фронті у 1917 р.
- •95. Внутр. Становище Англії та Німеччини в роки війни.
- •96. «14 Пунктів» в. Вільсона.
- •97. Поразка Німеччини. Комп'єнське перемир'я.
- •98. Наука країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
- •99. Техніка країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
31. Термідоріанський Конвент і Директорія.
Терор якобінців викликав дедалі більше невдоволення буржуазії. Проти Робесп’єра та його прибічників виникла змова. Активну роль серед змовників відігравали Фуше і Баррас. Вони залучили на свій бік багатьох депутатів Конвенту. 9 термідора ІІ року Республіки (27 липня 1794 р.) Робесп’єра під час виступу в Конвенті було заарештовано, а на другий день разом із Сен-Жюстом і Кутоном страчено. Якобінську диктатуру було повалено. Термідоріанський переворот не означав повернення до «старого порядку» – відновлення монархії й дворянських привілеїв. Його організатори були прихильниками республіки і кревно зацікавлені в зміцненні нового громадянського устрою та збереженні нажитих у роки революції багатств. Водночас Баррас і його спільники прагнули покласти край народному руху в містах і селах, викорінити в суспільстві саму думку про можливість поділу майна серед бідних. Нова влада продовжила практику терору проти своїх політичних супротивників. Сотні якобінців було гільйотиновано або жорстоко забито. Конвент зберігав усю повноту влади, проте служив винятково інтересам нової буржуазії. У грудні 1794 р. були скасовані тверді ціни на продовольство, і у Франції почалася нестримна інфляція. Дорожнеча і голод стали причинами повстань у Парижі навесні 1795 р., проте вони були придушені військами, а їх керівників – останніх якобінців – було засуджено до страти. Ствердивши свою владу, у серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв Конституцію. Згідно з новим Основним Законом для виборців знову запроваджувався майновий ценз, віковий зростав до 25 років, а вибори ставали двоступеневими. Вища влада надавалася Законодавчому корпусу, який складався з двох палат: Ради п’ятисот і Ради старійшин. Виконавча влада мала належати Директорії у складі 5 осіб, що обирались Законодавчим корпусом. Самоврядування в містах скасовувалось. Звикнувши за три роки до влади, депутати Конвенту не збиралися відмовлятися від неї. Вони закріпили за собою без усяких виборів дві третини місць у новому парламенті. Невдоволенням узурпацією влади скористалися монархісти. Озброївши понад 20 тис. чол., вони готувалися здійснити державний переворот. Директорію врятував рішучий генерал Наполеон Бонапарт. За його наказом на підступах до Конвенту було поставлено гармати, і заколотники були просто розігнані залпами картечі. Саме розгром роялістів поклав початок стрімкій військовій кар’єрі Бонапарта.Період Директорії став часом стрімкого збагачення нової французької буржуазії – багатих промисловців, купців і фінансистів, що наживалися на спекуляціях землею, цінними паперами і постачанні армії. Самі члени Директорії на чолі з Баррасом були типовими представниками нових багатіїв, тісно пов’язаними з підприємницькими колами Франції. Їх називали нуворишами, або «жирними котами». А тим часом в країні посилювалися злидні і нестатки народних мас. Дорожнеча, знецінення паперових грошей і спекуляція різко погіршили становище незаможних верств населення.У 1795 р. у Парижі виникло таємне «Товариство рівних» на чолі з Франсуа Бабефом, яке ставило за мету повалення режиму Директорії, запровадження Конституції 1793 р., обмеження великої власності та здійснення «фактичної рівності». Деякі із змовників, зокрема сам Бабеф, сподівалися після перевороту утворити «національну комуну», передати їй необроблювані землі й конфісковане у ворогів революції майно і встановити на них суспільну власність. Проте у травні 1796 р. їх було викрито, а Бабефа та інших керівників товариства страчено.Термідоріанський переворот зумовив істотні зміни і в зовнішній політиці Французької республіки. На відміну від якобінців, що виступали проти завойовницьких війн, лідери Термідоріанського режиму і Директорії прагнули до територіальних загарбань та панування над сусідніми державами. Справедливі війни, що вела з 1792 р. республіканська Франція проти європейських монархічних держав, почали поступово перетворюватися на загарбницькі. Французька буржуазія, слабша за англійську і північноіталійську, прагнула використати силу армії для нав’язування сусідам вигідних митних і торговельних угод та відвертого грабунку «визволених» народів. Після низки поразок у 1795 р. Пруссія й Іспанія уклали з Французькою республікою сепаратні (окремі) мирні угоди. За Францією визнавалися права на німецький лівий берег Рейну, частину Бельгії, а на території Голландії створювалася залежна від Франції Батавська республіка. Проте війна з Англією і Австрією тривала. Головні сили австрійців зосереджувалися в Західній Німеччині та Італії. Командувачем французької армії у Італії в квітні 1796 р. було призначено генерала Наполеона Бонапарта.