Менеджмент

У працях М. Хаммера стверджується, що реінжиніринг передбачає фун­ даментальне перетворення трудової діяльності, менеджменту, підприємства. Всі працівники повинні перетворитися на самокерованих професіоналів, а менеджери мають стати господарями процесів, наставниками і лідерами. Таким чином організації перетворяться на гнучкі утворення, які не відчувають обмежень і повністю орієнтовані на постачання цінностей споживачам.

Фахівці менеджменту, критики концепції реінжинірингу, яку активно пропагував М. Хаммер, зазначають її негативні сторони:

•необхідність жорсткого придушення опору змінам з боку персоналу;

•грубий економізм (М. Хаммер стверджує, що матеріальна винагорода — це єдиний реальний стимул), який формує вузьке, агресивне і націлене на жорстоку конкуренцію бачення проблем організації та суспільства;

•виникнення стресів і особистих проблем у персоналу в процесі реінжинірингу організації;

•недостатнє урахування людського фактора у процесі реінжинірингу.

Хаммурапі

Хаммурапі — правитель Вавилону (1792–1750 до н. е.) з Аморейської династії. Один із найвеличніших володарів Давнього Сходу, за царювання якого давньовавилонське царство досягло розквіту і який об’єднав під своєю владою практично все Межиріччя. Продовжуючи завойовницьку політику свого батька Синмубаліта, який прагнув встановити контроль над іригаційною системою та землями, розташованими південніше Вавилону, Хаммурапі успішно воював з правителем Ларси Риле-Сіном, захопив міста Урук, Іссин, але змушений був укласти мир. Він переміг еламітів, підкоривши північніше від Вавилонії царство Марі, та завоював місто Ашшур — центр могутньої в майбутньому держави. Створена ним імперія, проіснувала майже два століття.

Хаммурапі був не лише великим полководцем, а й енергійним політичним діячем. Енергія і політична мудрість царя сприяли зміцненню центральної влади: було встановлено жорсткий державний контроль над торгівлею, упорядковано збирання податків, здійснено судову реформу. Цар підпорядкував своїй владі храмові господарства і жерців. Приділяв велику увагу будівництву нових храмів і відновленню старих, спорудженню зрошувальних каналів. За часів його царювання багато було зроблено у сфері астрономії та календаря, математики і писемності. Його ім’я збереглось у віках передусім завдяки викарбуваному на базальтовому стовпі кодексу законів із 282 статей, що зберігся до наших днів. Правові норми, що ґрунтувалися на звичаєвому праві, застосовували і до царювання Хаммурапі, але у систематизованому вигляді, доповнені законодавчою практикою самого правителя, вони з’явилися лише наприкінці правління Хаммурапі. Норми права його кодексу були практично вільні від релігійного впливу. За своїм змістом і рівнем розвитку тогочасної юридичної думки ці закони були значним кроком уперед порівняно з давнішими шумерськими та аркадськими правовими пам’ятками.

Хікс Джон Річард

Джон Річард Хікс (1904–1989) — відомий англійський економіст, лауреат Нобелівської премії (1972).

Народився у м. Воріка, навчався у Кліфтон-коледжі, згодом — у Бейліолколеджі (Оксфорд). Спершу спеціалізувався з курсу математики, а відтак за-

791

цікавився економікою. У 1926–1935 рр. викладав у Лондонській школі економіки; у 1928–1931 опублікував у журналі “Економіка” кілька статей, присвячених умовам формування заробітної плати у будівництві, теоретичним концепціям, в яких існування прибутку виводиться з невизначеності, що характеризує операції підприємця та ін. У 1932 р. йому було присвоєно вчений ступінь доктора природничих наук.

Перша його праця “Теорія заробітної плати” (1932) засвідчила інтерес ученого до загальних теоретичних проблем, передусім до теорії вартості. Автор вважав, що теорія визначення заробітної плати за вільного ринку є окремим випадком загальної теорії вартості. Єдиний фактор, який порушує вільну взаємодію ринкових сил, — діяльність професійних спілок робітників і службовців. Розроблена ним модель визначення заробітної плати, в якій ставки оплати праці визначаються перетином “кривої поступок” підприємців і “кривої опору” профспілок, широко використовується у західних навчальних посібниках. У цій праці застосовано низку аналітичних прийомів, які згодом стали загальноприйнятими в економічній літературі Заходу. Зокрема, розглядаючи зміни в розподілі доходів, Хікс пов’язує їх з процесами заміщення між працею і капіталом і висловлює міркування щодо можливості еластичності такого заміщення. Характеристики еластичності цього заміщення тепер використовують у теорії виробничих функцій; вони відіграють істотну роль у сучасних західних теоріях розподілу доходів.

Значного поширення набуло визначення вченим “нейтральності” технічних нововведень. Працюючи в Лондонській школі економіки, він надрукував у журналі “Економіка” статтю “Ще раз про теорію вартості” (1934), в якій зробив спробу переглянути попередні формулювання теорії корисності та системно викласти деякі співвідношення між доходом, попитом і цінами, що розглядалися в макроекономічній теорії.

На сучасну постановку питання про формування купівельної сили грошей істотний вплив мала його стаття “Пропозиція про спрощення теорії грошей” (1935), в якій констатується, що спроби застосування принципів граничного аналізу до грошей були безрезультатними і що в цій галузі, як і раніше, потрібна “маржинальна революція”. Ці невдачі пояснювалися, на думку Хікса, тим, що корисність грошей у працях його попередників пов’язувалася з попитом на товари, які купують за гроші, а не попитом на касові залишки. Він за­ пропонував застосувати до грошей загальну теорію вибору. В схемі Хікса гроші є одним із рядових елементів набору (чи портфеля) різних активів, якими оперують особи у процесі своєї господарської діяльності. Різні зовнішні зміни економічної ситуації призводять до порушень у структурі цього набору, зокрема досягнутого раніше “портфельного балансу”. Завдяки їм змінюється також попит на різні елементи портфеля: цінні папери, товари, касові залишки. Шкала граничних оцінок, що формується у процесі пошуку оптимальних комбінацій, визначає у підсумку відносну цінність кожного окремого активу,

втому числі й купівельну силу грошової одиниці.

У1935 р. Хікс перейшов на наукову роботу: три роки працював у Гонвіленд Кіз-коледжі в Кембриджі, а з 1938 — професором політичної економії Манчестерського університету. Цей період був плідним у його дослідницькій діяльності. Пильну увагу він приділяв теорії Дж. Кейнса. Праця Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” (1936) спричинила тривалу по-

792

леміку між ними. У 1936 р. було опубліковано статтю-рецензію Хікса “Теорія зайнятості Кейнса”, у 1937 — працю про співвідношення нової концепції Кейнса і класичної економічної теорії. Дж. Хікс одним із перших західних теоретиків висунув ідею “синтезу” кейнсіанської і неокласичної моделей. У статті “Кейнс і “класики”: пропонована інтерпретація” він уперше вжив термін “неокласичний синтез” на позначення об’єднання кейнсіанської та нео­ класичної теорій в одну теоретичну систему і піддав критиці претензії Кейнса на створення “загальної” моделі економічного зростання, зазначаючи, що загальна теорія — це дещо більш ортодоксальне з огляду на те, що істина — ближче до “класичної” моделі.

Дж. Хікс запропонував спрощену схему відтворювального процесу, що передбачає розгляд двох кривих, одна з яких характеризує рівноважні співвідношення між обсягом сукупного продукту (доходу) і позичковим відсотком у грошовій сфері, а друга — аналогічні співвідношення на ринку капіталу. Перетин цих кривих визначає рівноважні розміри доходу. Ця схема “добудо­ вувала” логічні зв’язки, які не розвинув Кейнс. Модель Хікса є суттєвим внеском в економічну теорію.

У 1939 він опублікував свою головну працю “Вартість і капітал”, що стала класичною, присвячену теорії вартості. У 1972 р. Хіксу і відомому економісту К. Ерроу за піонерний внесок у теорію загальної економічної рівноваги і в теорію добробуту було присуджено Нобелівську премію. У праці “Вартість і капітал” уперше після англійського економіста А. Маршалла Хікс зробив спробу системного аналізу основних засад неокласичної теорії. Однією з найважливіших його заслуг є розроблення основ сучасної теорії загальної рівноваги. Вивчаючи систему загальної рівноваги, він прагнув виділити передусім проблему стійкості аналізованої економічної структури. Зміни в системі цін, на його думку, мають визначатися умовами стабільної рівноваги всієї системи. Хікс показав, що припущення про незмінну граничну корисність грошей (ігнорування ефекту доходу) унеможливлює точне визначення справжніх розмірів споживчого надлишку після зміни цін. Поняття споживчого надлишку вжито й у теорії державних фінансів, зокрема для вивчення проблем оподаткування. Вчений довів, що непрямі податки (акцизи) за всіх інших рівних умов заподіюють більші збитки їх реальним платникам, ніж еквівалентна сума прямого подохідного податку, оскільки непрямі податки поглинають і частину споживчого надлишку.

Щодо розроблення моделей загальної рівноваги Дж. Хікс успішно розвинув неокласичну теорію оптимальної поведінки споживачів і конкуруючих фірм: функції ринкового попиту і пропозиції відповідали вихідним передбаченням про поведінку учасників господарського процесу. Він також започаткував розроблення теорії стійкості конкурентної економіки. Працюючи над книгою “Вартість і капітал”, ґрунтовно вивчив дослідження засновника української економіко-математичної школи Є. Слуцького і наголошував, що саме він є фундатором основного рівня вартості, який показує, як зміна ціни певного товару впливає на попит індивіда на інший товар. Цей вплив Хікс назвав ефектом доходу і відповідно ефектом заміщення. Його праця “Суспільний лад: вступ до економічної теорії” (1945) стала популярним навчальним посібником в англійських і американських університетах.

793

Уроки Другої світової війни Дж. Хікс у співавторстві з дружиною У. Хікс і англійським економістом Л. Ростесом опублікував книгу “Оподаткування воєнного багатства” (1941), у співавторстві з У. Хікс — “Критерії витрат місцевих органів влади” (1943) і “Тягар податків, які стягуються у Великобританії місцевими органами влади” (1945), в яких розглядалися найгостріші питання функціонування місцевих бюджетів Англії в умовах воєнної економіки.

З 1946 р. працював у Оксфорді — спершу науковим співробітником На- філд-коледжу, а з 1952 р. до виходу у відставку в 1965 — професором політичної економії в місцевому університеті. У 50–60-х роках поєднував наукововикладацьку діяльність з практичною роботою економіста. В цей період знову звернувся до питань економічної теорії, зокрема теорії вартості, та характеристики природи капіталу (“Розвиток теорії торгового циклу” (1950), “Перегляд теорії попиту” (1956), “Капітал та економічне зростання” (1965)). У “Теорії економічної історії” (1960) учений застосував свої напрацювання з проблем макроекономіки для аналізу економічної дійсності (з ретроспективними ракурсами про стан економіки багатьох країн). Він акцентував увагу на історичній послідовності подій, завдяки яким поширення нової технології зумовило економічне зростання. У процесі його вивчення з’ясував умови, за яких забезпечується стан динамічної рівноваги і уможливлюється визначення її максимального темпу.

Глибокому аналізу проблем підвищення цін у повоєнній капіталістичній економіці присвячена його праця “Нариси про світову економіку” (1959), в якій найбільш повно викладено теоретичну концепцію сучасної інфляції Xікса. Ця концепція згодом привернула увагу вчених, оскільки в 70-х роках у капіталістичних країнах значно прискорився процес підвищення цін, інфляція стала предметом теоретичних дискусій. Хікс виявив тенденцію до одночасного зростання цін і безробіття. Це нове явище він розкрив у праці “Економічні перспективи. Нові нариси про гроші і господарське зростання” (1977). Викладаючи теорію грошей, значну увагу приділив змінам у механізмі внутрішніх і міжнародних грошових розрахунків у 70-х роках, зокрема впливу цих змін на рух цін.

Суттєвим внеском Хікса у сучасну теорію грошей є його праця “Критичні нариси з теорії грошей” (1967). Сумістивши два графіки, що характеризують стан рівноваги на товарному і грошовому ринках, учений отримав їх перетин — “хрест Хікса”, який відображає квінтесенцію “неокласичного синтезу”, є основою інтерпретації кейнсіанства як теорії депресивної економіки, як поодинокого випадку більш загальної теорії — “неокласичного синтезу”, яку можна розвинути на основі поєднання кейнсіанської та неокласичної теорій.

У1947 р. свої погляди на проблеми кейнсіанства вчений виклав у праці “Криза економічної теорії Кейнса”. Особливості економічної ситуації постійно привертали увагу Хікса. У 80-х роках він переглянув характеристики тимчасової рівноваги (“Методи динамічної економіки” (1985)).

Дж. Хікс — автор понад 20 наукових праць і кількох десятків статей. Він член Британської, Шведської королівських академій наук, Італійської національної академії наук, Американської академії наук і мистецтв. У 1960– 1962 рр. його було обрано президентом Королівського економічного товариства. Він — почесний професор Оксфордського університету, йому присвоєно

794

почесні вчені ступені багатьох університетів. За значні заслуги Дж. Р. Хікса і Я. Тінбергена Європейська економічна асоціація в 1991 р. заснувала медаль Хікса–Тінбергена, якою щодва роки нагороджують економістів, видатні праці яких опубліковано в “Європейському економічному огляді”.

Черч Гамільтон

Гамільтон Черч (1866–1936 рр.) — представник американської школи науки про управління.

Основні теоретичні висновки досліджень Г. Черча викладено в його праці “Основи управління виробництвом”. У вступі до неї він зазначає, що багато гірких наслідків мало часте порушення в процесі організації фабрик всіх основних принципів адміністрування. Нерідко доводиться бачити слабкі й нерентабельні підприємства, які могли б розвиватися і давати блискучі результати. Цих проблем, на думку Г. Черча, можна було б уникнути, якби організатори виробництва складали та координували елементи підприємства, будуючи його як живий організм.

Основним надбанням Г. Черча є розгляд функціональних засад управління. Він стверджував, що “загальна мета виробництва реалізується шляхом синтезу п’яти органічних функцій, наявних в усіх галузях промисловості, хоча співвідношення між ними дуже варіює. Цими органічними функціями є: проектування (design), облік (comparison), оперування (operation), облад-

нання (equipment), розпорядництво (control). Мистецтво управління виробничим підприємством, на його думку, має дві складові: перша — визначення органічних функцій, їх найвигідніших пропорцій; друга — правильний аналіз.

Основою кожного адміністративного акту є певна мета чи бажання щось зробити. Дослідження роботи виробничої адміністрації свідчить, що вона спрямована на виконання п’яти чітко розрізнюваних видів завдань або цілей, і ця відмінність є вичерпною, тобто у виробництві не може бути жодної мети або завдання, які не могли б бути віднесені до одного з цих п’яти видів.

Кожній із п’яти специфічний цілей мусить відповідати особливий апарат, що має завданням досягнення цієї мети й втілення її в життя. Тому кожну таку мету треба розглядати як точне вираження особливої органічної функції через проектування, яке приписує; обладнання, яке створює необхідні фізичні умови; розпорядництво, яке специфікує завдання й наказує; облік, який вимірює, фіксує та зіставляє; оперування, яке працює (виконує).

Розглядаючи організацію виробництва, Г. Черч визначає етапи практичної побудови організаційних функцій. Так, на його думку, виконання функції проектування поділяється на такі етапи: організування, аналіз машин, розподіл праці, координування робіт, економія праці, вибір матеріалу, специфі­ кація робочих прийомів, організація виробничої частини відділу проекту­ вання, координування зусиль, розроблення стандартів, заохочення праці.

Реалізація функції устаткування спрямована на визначення необхідних видів обладнання та їх продуктивності. Вона також виконується поетапно і передбачає: установку обладнання, узгодження зусиль, економію зусиль, нагромадження досвіду, заохочення зусиль.

Щодо реалізації функції обліку успіх керівника підприємства залежить від таких трьох обставин: правильного виділення тих фактів, що дійсно мають істотне значення; точності документації та правильного викладу цих фактів;

795

доцільних дій, що ґрунтуються на визначенні цих фактів. Упровадження функції обліку передбачає нагромадження досвіду, поділ зусиль, заохочення зусиль.

Функція розпорядництва, на думку Г. Черча, повинна розглядатися з двох боків — настановлення та адміністрування. Настанови створюють певну схему обов’язків, адміністрація добирає людей, які повинні виконувати ці обов’язки, і примушує їх працювати.

У роботах Г. Черча розглядається відділ планування, напрями його діяльності. Він зазначає, що плановий початок будь-якої діяльності є початком передбачення. Специфічною особливістю планування є те, що воно регулює відносини між речами ще до виникнення цих відносин. Наголошує на тому, що основний принцип будь-якої системи планування полягає в тому, щоб не ускладнювати справу більше, ніж того потребують конкретні обставини.

На відміну від інших американських вчених, які доводили свої наукові дослідження до конкретних пропозицій щодо поліпшення організації праці на певних ділянках виробництва, Г. Черч вивчав та формулював найзагальніші принципи управління промисловим підприємством.

Щокін Георгій Васильович

Георгій Васильович Щокін (нар. 1954) — відомий український учений у галузі психології, соціології, освіти та управління, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної кадрової Академії, громадський діяч.

Трудову діяльність розпочав у 1971 р., працював соціологом, начальником відділу кадрів виробничого об’єднання “Електроприлад” (1980–1984); заступником начальника главку Мінбудматеріалів України з питань праці, кадрів та побуту; заступником директора Республіканського центру з працевлаштування, перенавчання та профорієнтації населення Держкомпраці УРСР (1985– 1989). Захистив кандидатську дисертацію із соціальної психології у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1989). Був засновником і директором Київського науково-впроваджувального центру “Кадри”, ректором народного університету працівників кадрових служб та соціального розвитку (1989–1990), Всесоюзного заочного університету управління персоналом (з 1994 — Міжрегіональна Академія управління персоналом — МАУП).

Г. Щокін — автор понад 300 монографій, навчальних посібників, курсів лекцій, науково-популярних праць з психології, педагогіки, соціології управління, кадрового менеджменту, релігієзнавства, культурології тощо. Широке визнання вченому забезпечили фундаментальні монографічні праці, зокрема: “Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведению”. (1995); “Теория социального управления” (1996); “Организация и психология управления персоналом” (2002); “Основы кадрового менеджмента” (1991); “Социальная теория и кадровая политика” (2000) та ін.

Г. Щокін — ініціатор та організатор підготовки низки проектів державних програм, концепцій управління суспільством, що трансформується, реалізації соціальної, освітньої, кадрової політики. Він — активний суспільний діяч, публіцист, перу якого належать десятки статей на актуальну суспільно-полі- тичну, духовну тематику. В 1997 р. Г. Щокіну було присуджено вчений ступінь доктора соціологічних наук із соціології управління. Він є також док­

796

тором філософії в галузі ділового адміністрування (1996), доктором освіти (2004), професором богослов’я, соціології та управління персоналом, почесним професором і доктором багатьох університетів зарубіжних країн, дійсним і почесним членом кількох наукових академій, заслуженим працівником народної освіти України (1998), “Відмінником освіти України” (1999), нагоро­ джений багатьма громадськими, міжнародними та церковними відзнаками.

Як теоретик і практик, Г. Щокін зробив вагомий внесок у науку управління та предметне, практичне втілення в життя інноваційних моделей управління освітою і наукою, соціальною сферою, посттоталітарним суспільством, що модернізується на засадах демократії, національної державності, високої духовності та моралі.

Якокка Лі

Лі Якокка (нар. 1924) — видатний американський менеджер італійського походження, якого є всі підстави називати найкращим. Багато фахівців у сфері менеджменту вважають його “Менеджером ХХ ст.”

Народився 1924 р. у сім’ї італійських емігрантів, які ще у 1902 р. приїхали до Америки у пошуках щастя й долі. Не маючи ніякого капіталу, крім підприємницького таланту і великої жаги побудувати власний добробут, члени цієї родини стали успішними бізнесменами.

Ще у шкільні роки Лі Якокка працював у дилерській структурі автомобільної компанії Форда, в якій служив потім понад 30 років, останні шість — на посаді її президента. У 1978 р. був понижений у посаді й, бажаючи довести несправедливість цього рішення, прийняв пропозицію конкурента Форда — автомобільної компанії “Крайслер”, яка наприкінці 70-х років виявилась на межі банкрутства, і 1979 р. став її президентом.

Завдяки своєму професіоналізму (прийняттю низки геніальних неординарних рішень, величезній популярності у ділових, профспілкових та урядових колах США того часу, Якокка на посаді головного керівника врятував компанію від повного краху. Через кілька років вона “відродилась з попелу”, почала отримувати прибутки і впевнено рухатись до успіху, зайняла свою нішу на ринку, а Лі Якокка набув світового визнання.

Оцінюючи свій життєвий шлях в автобіографічній книзі “Кар’єра мене­ джера” (1991), що стала кращим діловим бестселером наприкінці ХХ ст., автор зазначає, що такого успіху він не досяг би ніколи, якби свого часу його не розлучили з рідною компанією за сумнівних причин і обставин. Проявивши волю, порядність і мужність, помножені на професіоналізм і досвід, Лі Якокка переміг не лише самого себе, а й своїх опонентів.

797

Список  використаної  та  рекомендованої  літератури

1.Алексеев А., Пигалов В. Деловое администрирование на практике: инструментарий руководителя. — М.: Технол. шк. бизнеса, 1994.

2.Акофф Р. Планирование будущего корпорации. — М.: Прогресс, 1985.

3.Алексеева М. Планирование деятельности фирмы. — М.: Финансы и статистика, 1997.

4.Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту / За ред. Е. В. Мних. — Львів: Світ, 1995.

5.Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер, 1999.

6.Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.

7.Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э. М. Короткова. — М.:

Инфра-М, 2000.

8.Антикризисный менеджмент / Под ред. А. Г. Грязновой. — М.: ТАНДЕМ,

ЭКМОС, 1999.

9.Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. —

СПб.: Питер, 2001.

10. Балабанова Л. В., Германчук А. М. Комерційна діяльність: маркетинг і логістика: Навч. посіб. — К.: Професіонал, 2004.

11.Банківськасправа: Навч. посіб. / За ред. Р. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-

бланш, 2001.

12.Баскаков А. Я., Туленков Н. В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. — К.: МАУП, 2004.

13.Беннет Р. Секреты эффективного управления. — М.: Лори, 1999.

14.Бех І. Д. Виховання особистості: Навч.-метод. посіб. Т. 2. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. — К.: Либідь, 2003.

15.Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: АБУ, 2002.

16.БланкИ.А.Инвестиционный менеджмент: Учеб. курс. — К.: НикаЦентр;

Эльга-Н, 2001.

17.Бланк І. О. Інвестиційний менеджмент: Опорний конспект лекцій / І. О. Бланк, Н. М. Гуляєва. — К.: КДТЕУ, 1999.

18.Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. — СПб.: Питер, 1999.

798

19.Боумэн К. Основы стратегического менеджмента (The Essence of Strategic Management) / Пер. с англ. Л. Г. Зайцева. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1997.

20.Бочаров В. В. Инвестиционный менеджмент. — СПб.: Питер, 2002.

21.Боярська З. І. Міжнародне комерційне право: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001.

22.Брасс А. А. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — Минск: ИП «Экоперспектива», 1999.

23.Брэддик У. Менеджмент в организации. — М.: ИНФРА-М, 1997.

24.Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента / Пер. с англ. под ред. Ю. Н. Кан­ туревського. — СПб.: Питер, 1999.

25.Вайсбурд В. А. Организация оплаты труда в странах с развитой экономикой. — Самара, 1996.

26.Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. —

К.: ЦУЛ, 2003.

27.Васильков В. Г. Організація виробництва. — К.: КНЕУ, 2003.

28.Ватман А. Стратегия маркетинга: 10 шагов к успеху. Стратегия менеджмента: 5 факторов успеха: Пер. с нем. — М.: Экономика; Интерэксперт, 1995.

29.Вершигора Е. Е. Менеджмент. Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1993.

30.Веснин В. Р. Основы менеджмента. — М, 1996.

31.Веснин В. Р. Практический менеджмент персонала. — М.: Юристъ, 1998.

32.Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. — М., 1990.

33.Виноградський М. Д., Виноградська А. М., Шкапова О. М. Менеджмент в організації: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. — К.: КОНДОР, 2004.

34.ВиссемаХ.Стратегический менеджмент и предпринимательство: Возможности для будущего процветания: Пер. с англ. — М.: Финпресс, 2000.

35.Виссема Х. Менеджмент в подразделениях фирмы (предпринимательство и координация в децентрализованной компании): Пер.с англ. — М.:

ИНФРА-М, 1996.

36.Виханский О. С. Стратегическое управление: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Гардарики, 1998.

37.Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд. — М.: Гардарики, 1998.

38.Виханский О. С., Наумов А. И. Практикум по курсу “Менеджмент” / Под ред. А. И. Наумова. — М.: Гардарики, 1999.

39.Вітвіцька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Метод. посіб. — К.: ЦУЛ, 2003.

40.Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1997.

41.Вовчак І. С. Інформаційні системи та комп’ютерні технології в менеджменті: теоретичні положення, приклади використання, методичні рекомендації по впровадженню: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

42.Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. — К.: КНЕУ, 1998.

799

43.ВоробьевБ.М.,ЛоктевЗ.Э.,ПлетеньЮ.И.Основы коммерческой деятель-

ности: Учеб. пособие. — 2-е изд., стериотип. — К.: Европ. ун-т, 2004.

44.Гвишиани Д. М. Организация и управление. — М.: Наука, 1972.

45.Герчикова И. Н. Менеджмент: Практикум; учеб. пособие для вузов. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998.

46.Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — М.: Банки и биржи, 1995.

47.Гибсон Д. Л., Иванцевич Д. М., Донелли Д. Х. Организации: поведение,

структура, процессы: Пер. с англ. — 8-е изд. — М.: ИНФРА-М, 2000.

48.Гірняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: Теоретичні основи і практикум: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти. — К.: Магнолія плюс; Львів: Новий світ. — 2000; 2003.

49.Глухов В. В. Основы менеджмента. Учеб.-справ. пособие. — СПб.: Спец.

лит., 1994.

50.Голубков Е. П. Маркетинговые исследования: теория, методология, практика. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финпресс, 2000.

51.Гордієнко І. В. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Навч.- метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.:

КНЕУ, 2003.

52.Градов А. П. Стратегия экономического управления предприятием. — СПб.: СПбГТУ, 1993.

53.Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — 2-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2001.

54.Гусина В. Н. О моделях механизма мотивации трудовой деятельности в условиях рыночной экономики. — К., 1996.

55.Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. — СПб.: Питер, 2001.

56.Даниелс Дж., Радеба Ли X. Международный бизнес. Внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — М.: Дело Лтд, 1994.

57.Дафт Р. Л. Менеджмент. — СПб.: Питер, 2000.

58.Десслер Гари. Управление персоналом: Учеб пособие для студентов / Пер. с англ. под ред. Ю. В. Шлемова. — М.: БИНОМ, 1997.

59.Дмитренко Г. А. Мотивация и оценка персонала: Учеб. пособие / Г. А. Дмитренко, Е. А. Шарапатова, Т. М. Максименко. — К.: МАУП, 2002.

60.Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организаций: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. — К.: МАУП, 2002.

61.Дойль Я. Менеджмент: стратегия и тактика. — СПб.: Питер, 1999.

62.Друкер П. Ф. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1992.

63.Друкер П. Ф. Управление, нацеленное на результаты: Пер. с англ. — М.: Технол. шк. бизнеса, 1994.

64.Друкер П. Ф. Эффективный управляющий. — М.: Бук Чембер Интернэш-

нл, 1994.

65.Друкер П. Ф. Задачи менеджмента в ХХI веке: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Вильямс, 2001.

66.Егоршин А. П. Управление персоналом. — Н. Новгород: НИМБ, 1997.

67.Економіка й організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. / І. І. Цигилик, С. О. Кропельницька, О. І. Мозіль, І. Г. Ткачук. — К.: ЦНЛ, 2004.

68.Економіка підприємств: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.:

КНЕУ, 2000.

800