Рібцун ФФНМ

Продумано організоване предметно-розвивальне середовище дозволяє педагогу сформувати у дітей повноцінне мовлення і виступає необхідною складовою створеного безпосередньо мовленнєвого середовища, як підґрунтя для зростання цілісної особистості, всім зрозумілого цікавого співрозмовника.

Мовленнєве середовище може бути природним, якщо дитині читають книжки, розповідають казки, вона чує зразки правильного мовлення дорослих, і штучним, коли створюються спеціальні умови для розвитку її мовленнєвої діяльності. У спеціальному ДНЗ компенсуючого типу для дітей із ПМ поєднання природного та штучного мовленнєвого середовища є запорукою ефективного формування мовлення дошкільників.

Важливою складовою предметно-розвивального та мовленнєвого середовища є наочність – та складова ігор-занять, яка допомагає зробити їх не тільки пізнавальними, а й цікавими та емоційно насиченими. Видатний педагог К. Д. Ушинський зазначав, що дитяча природа потребує наочності,

тому ігри-заняття, особливо в логопедичній групі, повинні обов’язково гармонійно поєднувати в собі мовленнєвий і наочний матеріал.

Під час ігор-занять конче необхідно організовувати взаємодію з дітьми так, щоб педагогу було зручно демонструвати наочність, а дошкільникам – сприймати її. Добір та використання наочності здійснюється:

із дотриманням паралельно-послідовного ускладнення комплексних складових гри-заняття (вербального матеріалу та наочних засобів);

відповідно до теми, намічених навчально-виховних і корекційно-

розвивальних завдань гри-заняття;

із дотриманням певної послідовності у доборі та використанні наочних засобів – від об’ємних (муляжі, іграшки) до графічних і символічних (букви, цифри, піктограми, схеми);

з урахуванням логіки ускладнення використання наочного матеріалу: презентація, впізнавання, актуалізація, активізація,

узагальнення, диференціація, контекстуалізація;

з одномоментним або паралельним залученням усіх аналізаторів;

обов’язково беручи до уваги педагогічні умови,

психофізіологічні вікові норми і вимоги психогігієни та техніки безпеки [4];

враховуючи кількість дітей, котрі приймають участь у грі-занятті:

під час фронтальних і підгрупових ігор-занять бажано використовувати реальні предмети та яскраві іграшки більших розмірів, на індивідуальних можливе використання дрібних

іграшок і невеликих картинок.

Продумане використання наочності педагогами логопедичної групи сприяє:

автоматизації та диференціації звуків у дітей;

збагаченню словникового запасу;

уточненню граматичних категорій;

формуванню зв’язного мовлення;

навчанню у рамках наочно-дійового мислення;

розвитку зорового сприймання, уваги та пам’яті, основних мисленнєвих операцій (аналізу, синтезу, порівняння,

узагальнення, класифікації);

підтриманню у дошкільників інтересу до пізнавальної діяльності та мовленнєвої активності.

Улогопедичній групі педагогам потрібно постійно озвучувати побутові, ігрові, навчально-виховні, зображувальні та ін. види діяльності, що дозволяє виробляти у дітей уміння пов’язувати зміст подій із мовленнєвими формами його вираження.

Стимулювання мовленнєвої активності дошкільників, закріплення

набутих мовленнєвих навичок відбувається шляхом:

спонтанних різноманітних мовленнєвих ситуацій (дитина – дитина, дорослий – дитина);

моделювання мовленнєвих ситуацій (учитель-логопед – дитина);

поєднання під час ігор-занять і режимних моментів слухання та говоріння;

вільної самостійної мовленнєвої діяльності дітей при обов’язковому контролі з боку педагогів;

використання діалогічних форм мовлення під час ігрової діяльності чи співпраці дитини та дорослого;

постійного мовленнєвого супроводу різноманітних ситуацій

(повсякденних, ігрових, навчально-виховних тощо);

застосування різних видів продуктивної та ігрової діяльності;

наявність у предметно-розвивальному середовищі групи секторів

мовленнєвого розвитку тощо.

Отже, у правильно організованій ігровій діяльності предметно-

розвивального та мовленнєвого середовища відбувається вільна взаємодія між дошкільниками з вадами мовленнєвого розвитку, що позитивно впливає не лише на формування дитячого мовлення, а й на їх інтелектуальний розвиток у цілому.

2.1. Професійні характеристики вихователя спеціального дошкільного навчального закладу компенсуючого типу

Сучасний стан і перспективи спеціальної дошкільної науки та практики вимагають стратегічно нових підходів, оновлення й урізноманітнення форм роботи у спеціальному ДНЗ компенсуючого типу для дітей із порушеннями мовлення.

Гуманізація сучасної освіти пов’язана, насамперед, зі зміною якості навчально-виховного процесу, адже на сьогодні в його центрі знаходиться вже не педагог, а дитина. При цьому пріоритети дошкільної освіти залишаються збереженими: це і зміцнення здоров’я, і створення сприятливих умов для всебічного гармонійного розвитку дітей, і, звичайно, збереження кожної дитячої особистості та повага до неї. У тісному зв’язку з учителем-

логопедом усі ці функції виконує вихователь.

Робота вихователя логопедичної групи досить складна, адже щоденно вимагає від педагога безмежного терпіння, наполегливості, толерантності,

креативності, значної кількості емоційних затрат. Разом із тим саме вихователю пощастило багаторазово проживати період дитинства, навчатися чомусь новому з кожним із вихованців, віддавати власне серце та вкладати душу, дарувати вогники допитливості та інтересу, сіяти зерна добра та нових знань у дитячі серця, виховувати бажання навчитися правильно розмовляти.

У кожен віковий період перед вихователем ставляться різні завдання, але спільним для педагога логопедичної групи є одне – формування мовленнєвої полікомпетентності дошкільника, його гармонійний всебічний розвиток.

Розглянемо, які завдання та обов’язки має виконувати вихователь, які вимоги до рівня знань висуваються до нього та які саме кваліфікаційні вимоги ставляться до його роботи в логопедичній групі.

 Нами визначено професійні характеристики вихователя

спеціального дошкільного навчального закладу для дітей із порушеннями мовлення (Ю. В. Рібцун) [з урахуванням 15].

2.Повинен знати:

основи чинного законодавства України стосовно навчально-

виховної роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку, державну мову;

загальні та спеціальні науково-теоретичні відомості зі спеціальностей „Дошкільна педагогіка та психологіяˮ і „Дошкільна логопедія та логопсихологіяˮ в обсязі вищої педагогічної освіти;

нормативно-правову базу роботи вихователя спеціального ДНЗ;

Базовий компонент дошкільної освіти [1], цілі, принципи,

методику, моделювання і змістове наповнення навчально-

виховної роботи з дітьми різних вікових груп із мовленнєвими порушеннями, спеціальне програмно-методичне забезпечення

[21, 22];

про сучасні досягнення спеціальної педагогічної науки та практики.

3.При обов’язковій умові наявності у нього повної вищої педагогічної освіти (магістр, спеціаліст) зі спеціальності „Дошкільна освітаˮ, „Дошкільне вихованняˮ або базової (неповної) вищої освіти (бакалавр, молодший спеціаліст) зі спеціальності „Дошкільна освітаˮ або „Дошкільне вихованняˮ

та повної вищої педагогічної освіти за іншим фахом вміє диференціювати

кваліфікаційні вимоги щодо категорій:

вища категорія – стаж педагогічної роботи не менше 8 років;

І категорія − стаж педагогічної роботи не менше 5 років;

ІІ категорія − стаж педагогічної роботи не менше 3 років;

вихователь − без вимог до стажу роботи.

2.2. Врахування особливостей мовленнєвої діяльності дітей із ФФНМ у роботі вихователя логопедичної групи

Проблемі навчання та виховання дошкільників із ФФНМ присвячені численні науково-методичні дослідження, в яких розглядаються методи

Т. Б. Філічева, Г. В. Чіркіна та ін.). Про стан сформованості анатомо-

фізіологічних передумов мовленнєвої функції у дітей із ФФНМ, просодичні компоненти мовлення, фонетичної та фонематичної системи зазначеної категорії дошкільників ми вже писали в своїх публікаціях [21, 30]. Тож зараз зупинимося на розкритті особливостей розуміння та продукування мовлення дітьми із фонетико-фонематичним недорозвитком і їх урахуванні в роботі вихователів.

Закономірності мовленнєвого розвитку у дітей за умов нормального та порушеного онтогенезу є спільними, однак при патології мовлення виявляються порушеними окремі відділи або функції мовнорухового чи мовнослухового апарату, що негативно впливає на процес як породження мовленнєвих висловлювань, так і їх сприймання (О. О. Леонтьєв, О. Р. Лурія,

Є. Ф. Соботович та ін.).

На розуміння та продукування мовлення значно впливає стан сформованості фонологічного компоненту мовленнєвої діяльності. Найбільш порушеним він є у дошкільників з акустико-фонематичною та артикуляторно-фонематичною дислалією, псевдобульбарною дизартрією та її мінімальними проявами.

Так, при акустико-фонематичній дислалії через порушення операцій впізнавання та порівняння звуків за їх акустичними ознаками відбувається уподібнення звуків на основі спільності ознак (наприклад, для дітей видаються однаковим звучання та вимова слів бабка і папка). При

артикуляторно-фонематичній дислалії внаслідок незавершеності процесів