3. Піднесення і розвиток Київської Русі

Після тривалої боротьби між синами князя Святослава, Ярополком, Олегом та Володимиром, київський стіл зайняв його син Володимир Святославич.

Володимир Святославич (князював з 980 по 1015 рр.) - один з найвизначніших державних діячів Київської держави. Він значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. У 981 р. здійснив похід на Захід проти польських князів, які намагались захопити руські землі та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Воював з вятичами (982 р.), ятвягами (983 р.), радимичами (984 р.), волзькими болгарами (985 р.) і хорватами (993 р.). Для захисту від кочівників (печенігів, чорних клобуків) збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі. Завершив об'єднання всіх руських земель у складі Київської держави.

Політичне об'єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Спочатку Володимир здійснив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичеських богів і зробити обов'язковим поклоніння їм. В кінці 987 р. або на початку 988 р. охрестився. В 988-89 р. запровадив християнство як державну релігію Київської Русі. Впровадження християнства сприяло розвиткові культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.

За Володимира територія Києва була розширена і захищена новими валами з кам'яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський

10

кам'яний палац та інші споруди. Bолодимир розвивав політичні, економічні і культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. Намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави. Діяльність Володимира сприяла розквіту Київської держави і зміцненню її міжнародного авторитету. Канонізований церквою.

Після смерті Володимира (1015 р.) і чотирирічного кривавого братовбивчого протистояння у 1019 р. у Києві вокняжився Ярослав, син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни.

За князювання Великого князя Київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірника законів “Руська Правда”, які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. У 1054 р. князь узаконив “горизонтальну” практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого руського митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки і культури. У роки правління Ярослава Мудрого Киъвська Русь досягла найбільшої могутності. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді у 1054 р. Похований у Софійському соборі в Києві.

4. Політична роздрібленість. Занепад Київської Русі

3 перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний i навіть культурний статус. Унаслідок цього

11

Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними и часто ворогували між собою.

Продовжувалися невщухаючі чвари між князями за Київ. Український історик Стефан Томашівський підрахував, що між 1146 i 1246 pp. 24 князів 47 разів правили в Києві. 3 них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, a вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне.

Лише Володимиру Мономаху (1113-1125), сину третього зі старших Ярославичів Всеволода вдалося утримати єдність земель Русі. Українські князівства об'єднувалися на короткий час під владою галицько-волинських князів Романа Мстиславича та його сина Данила Романовича Галицького.

Поряд iз політичними проблемами існували й господарські. Розташування Києва на великому торговому шляху "із варягів у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. 3 кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Заповзятливі італійські купці, обминаючи Київ, установили прямі зв'язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Крім того, руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочовиків. У 1204 р. торговельні зв'язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Константинополь. Водночас вступив у період стрімкого занепаду квітучий колись Аббасидський халіфат зі столицею в Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох найзначніших партнерів у торгівлі. Ці економічні лиха загострили й без того напружені стосунки між багатим i бідним населенням міста, часто призводячи до соціальних вибухів. 3 усією очевидністю велична колись столиця Pyci політично, економічно та соціально занепадала.

12

Використана література

1. Бойко. Історія України. Запитання і відповіді. - К., 97 р.

2. Орест Субтельний : Історія України. – К., 93 р.

3. Полонська-Василенко Наталія: Історія України (Том 1) – К., 95 р.

4. Довідник з історії України. За редакцією І.Підкови та Р.Шуста. - К., 95 р.

5. Серафим Юшков. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. – К., 92 р.