Структура і склад інформаційної системи. Практично всі розглянуті різновиди інформаційних систем незалежно від сфери їхнього застосування включають один і той же набір компонент:

• функціональні компоненти: функціональні підсистеми (модулі, бізнеси-додатки);

• функціональні задачі;

• моделі й алгоритми;

• компоненти системи опрацювання даних: інформаційне забезпечення, програмне забезпечення, технічне забезпечення, правове забезпечення, лінгвістичне забезпечення;

• організаційні компоненти (персонал): нова організаційна структура фірми, персонал (штати, посадові інструкції).

При цьому під функцією управління розуміється спеціальний постійний обов’язок одного або декількох осіб, виконання якого приводить до досягнення визначеного ділового результату.

Під функціональними компонентами розуміється система функцій управління – повний набір (комплекс) взаємозв'язаних у часі і просторі робіт із управління, необхідних для досягнення поставлених перед підприємством цілей.

На рис. 1.2. приведена функціональна структура інформаційної системи промислового підприємства. У залежності від складності об’єкта кількість функціональних підсистем коливається від 10 до 50 найменувань.

Як випливає з представленого рисунку, незважаючи на різноманітні сфери застосування ІС, ряд функціональних підсистем мають те саме найменування (наприклад, бухгалтерський облік і звітність), проте їх внутрішній зміст для різноманітних об’єктів значно відрізняється.

Специфічні особливості кожної функціональної підсистеми містяться в так званих “функціональних задачах” підсистеми. Вибір складу функціональних задач, функціональних підсистем управління здійснюється звичайно з урахуванням основних фаз управління: планування; урахування, контролю й аналізу; регулювання (виконання).

Планування – це управлінська функція, що забезпечує формування планів, відповідно до яких буде організоване функціонування об’єкта управління.

Урахування, контроль і аналіз– це функції, що забезпечують одержання даних про стан керованої системи за визначений проміжок часу; визначення факту і причини відхилень фактичного стану, а також перебування розмірів цього відхилення.

Регулювання (виконання)– це функція, що забезпечує порівняння планових і фактичних показників функціонування об’єкта управління.

Класифікація інформаційних систем

Різноманітність предметних сфер, і зокрема сфер економічної діяльності, сприяє появі великої кількості інформаційних систем економічного характеру. Кожна з них враховує особливості структури управління, схеми декомпозиції управлінських задач і предметних технологій.

Більшість фахівців відзначає, що в класифікації ІС немає одностайності, хоча така одностайність сприяла би створенню налагодженню оптимальних інформаційних потоків, які забезпечують потреби управління. Тут наводиться одна з поширених класифікацій ІС за низкою ознак (табл.3).

Таблиця 3

За рівнем в системі державного управління	Загальнодержавні ІС Територіальні ІС Галузеві ІС Міжгалузеві ІС ІС підприємств та організацій
За рівнем інтелектуалізації	Інформаційно-довідкові ІС Інформаційно-пошукові ІС ІС підтримки менеджменту ІС підтримки вищого керівництва ІС підтримки прийняття управлінських рішень ІС з використанням баз знань
За ступенем централізації опрацювання інформації	Централізовані ІС Децентралізовані ІС ІС колективного використання
За принципом інтеграції	Багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями управління Багаторівневі ІС з інтеграцією за функціями управління Однорівневі ІС
За видами процесів	ІС для наукових досліджень ІС для автоматизованого проектування ІС організаційного управління ІС управління організаційно-технічними процесами ІС управління виробничими процесами ІС управління технологічними процесами Навчальні ІС
За сферою діяльності	Культурологічні ІС Владні ІС Науково-технічні ІС Соціальні ІС Фінансово-економічні ІС ІС міжнародних організацій
За режимом опрацювання інформації	ІС в режимі реального часу ІС в автономному режимі

Технологічні процеси автоматизованої обробки економічної інформації

Технологічний процес обробки інформації — це сукупність взаємозв'язаних операцій, які виконуються над інформацією у певній послідовності. Технологічні операції у технологічному процесі можуть поєднуватися по-різному. Це визначає тип технологічного процесу: операційний, предметний, змішаний.

В операційному технологічному процесі за окремими працівниками закріплюються одна або кілька споріднених операцій (частіше одна) з обробки будь-яких видів інформації. Наприклад, за робітником закріплюється операція перенесення інформації на «вінчестер» ПК та операція контролю такого перенесення. Цей робітник вводитиме в ПК інформацію з усіх використовуваних документів.

У предметному технологічному процесі за окремими працівниками закріплюється одна або кілька (частіше кілька) операцій з обробки інформації одного виду (або з одного документа). Наприклад, за робітником закріплюються операції щодо вводу в ПЕОМ, контролю вводу, обробки та видачі результату з обліку видачі матеріалів зі складу.

У разі змішаного типу побудови технологічного процесу частина операцій виконується за операційним типом, а частина — за предметним. Наприклад, на АРМ бухгалтера ввід інформації про рух матеріалів на складі виконує один працівник, про нарахування заробітної плати — другий, а обробку інформації і видачу результатів по всіх ділянках бухгалтерського обліку — третій.

Кожний з цих типів організації технологічного процесу має свої недоліки і свої переваги.

Операційний тип дає змогу підвищити продуктивність праці, а предметний — достовірність даних.

Змішаний технологічний процес має недоліки і переваги обох типів Які з них домінуватимуть, залежить від обсягів інформації, яка переробляється, кваліфікації працівників і т.ін.

Операції можуть виконуватися послідовно та паралельно. При послідовному виконанні кожна наступна операція непочнеться, поки не закінчиться попередня, при паралельному — кілька з них можуть виконуватись одночасно.

Звичайно в технологічному процесі вирізняють три етапи: первинний, підготовчий та основний.

На первинному етапі виконується збір, реєстрація інформації та передача її на обробку. На підготовчому етапі відбувається перенесення інформації на машинні носії та контроль такого перенесення. На основному етапі з допомогою ЕОМ обробляється інформація і видаються результатні зведення. Статистика показує, що коли трудомісткість всього технологічного процесу взяти за 100 %, то на первинний етап припадає 50 %, на підготовчий — 35 %, а на основний — 15%.

Реальні технологічні процеси можуть або не мати окремих етапів (первинного і підготовчого), або суміщати деякі етапи. Наприклад, за наявності на складі АРМ одночасно з виписуванням прибуткового ордера формується машинний носій інформації, тому в технології обробки інформації за зведеним обліком матеріалів відсутній підготовчий етап — він суміщається з первинним. При розгляді технології складання бухгалтерського балансу можна виявити відсутність первинного і підготовчого етапів технологічного процесу. Це пояснюється тим, що бухгалтерський баланс складається на підставі результатів обробки інформації на ЕОМ, які вже записані на машинні носії.

Операції кожного етапу технологічного процесу можуть розглядатися як окремий технологічний процес. Традиційно розглядають два технологічні процеси: 1) збору, реєстрації та передачі даних на обробку; 2) обробки даних. Це пояснюється тим, що здебільшого інформація обробляється не в місцях її виникнення Такі два технологічні процеси розділені територіальне і в часі. Наприклад, на складі інформація про рух матеріалів реєструється у первинних документах, а в бухгалтерії вона обробляється.

Створення інформаційних систем

Мета створення інформаційних систем — у гранично корот­кі терміни налагодити систему обробки даних, яка має задані споживчі властивості. До них належать: функціональна повнота, своєчасність, функціональна надійність, адаптивна надійність, економічна ефективність. Створення ІС передбачає частковий чи повний перегляд методів і засобів функціонування інформаційної системи економічного об’єкта і виконання таких завдань.

1. Виявлення суттєвих характеристик економічного об’єкта.

2. Створення математичних і фізичних моделей досліджуваної системи та її елементів.

3. Встановлення умов взаємодії людини та комплексу технічних засобів.

4. Детальна розробка окремих проектних рішень.

5. Аналіз проектних рішень, практична апробація та впровадження.

При створенні інформаційної системи потрібно керуватися принципами, визначеними РД 50–680–88 «АС Основные положения», а саме:

а) принципом системності: у разі декомпозиції мають бути встановлені такі зв’язки між структурними елементами системи, які забезпечують цілісність інформаційної системи та її взаємодію з іншими системами;

б) принципом розвитку (відкритості): виходячи з перспектив розвитку об’єкта автоматизації інформаційну систему необхідно створювати з урахуванням можливості поповнення та оновлення функцій і складу інформаційної системи, не порушуючи її функціо­нування;

в) принципом сумісності: при створенні систем мають бути реалізовані інформаційні інтерфейси, завдяки яким вона може взаємодіяти з іншими системами за встановленими правилами;

г) принципом стандартизації (уніфікації): при створенні систем мають бути раціонально використані типові, уніфіковані й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакети прикладних програм, комплекси, компоненти.

ґ) принципом ефективності: досягнення раціонального співвідношення між затратами і цільовими ефектами, включаючи кінцеві результати, отримані завдяки автоматизації.

Про системність об’єктів свідчить те, що їх можна ділити, оскільки лише вони мають структуру. Процеси декомпозиції й композиції є засобами отримання інформації для здійснення аналізу та синтезу систем. Декомпозиція — це процес поділу систем на елементи, зручні для певних операцій з нею, а саме: поділ аж до елементів, які приймаються за неподільні об’єкти. Вибір основи та межі декомпозиції визначається суттю об’єкта, який дослід­жується, метою, предметною областю обстеження, запасом знань дослідника стосовно об’єкта обстеження.

Процес створення інформаційної системи — це сукупність робіт від формування вихідних вимог щодо системи до введення її в дію (ГОСТ 34.601–90 «Автоматизированные системы. Стадии создания»).

Життєвий цикл ІС — весь період існування системи від початку розробки до закінчення її використання та утилізації комплексу засобів автоматизації інформаційної системи.

Стадії створення інформаційної системи— одна з частин процесу розробки і впровадження ІС, встановлена нормативними документами. Закінчується випуском документації на інформаційну систему (містить опис повної, в межах визначених вимог, моделі інформаційної системи на заданому для даної стадії рівні) чи виготовленням несерійних компонентів інформаційної системи або прийманням інформаційної системи в промислову експлуатацію.

Існують такі стадії життєвого циклу:

1. формування вимог до ІС;

2. розробка концепції ІС;

3. технічне завдання;

4. ескізний проект;

5. технічний проект;

6. робоча документація;

7. введення в дію;

8. супроводження.

Усі результати робіт, які виконуються на різних стадіях, оформ­люють у вигляді проектних і організаційно-розпоряджувальних документів. Згідно з ГОСТ 34.201–89 «Виды, комплектность и обозначение документов при создании АС» і РД 50–682–89 «Комплекс стандартов и руководящих документов на автома­тизированные системы» всю документацію на інформаційні сис­теми можна поділити за трьома напрямами формування:

1. стадіями створення;

2. складовими системи;

3. видами забезпечення.

Створенням ІС займається замовник, який вводить інформаційну систему в експлуатацію. Він може залучати до розробки проекту спеціалізовані науково-дослідні чи проектні організації або розробляти її самостійно. В організації замовника можна виділити користувача — особу чи групу осіб, які беруть участь у функціонуванні інформаційної системи, мають право користуватися її результатами, та персонал ІС — сукупність осіб, що забезпечують функціонування ІС (супроводжують інформаційну систему чи підтримують її в робочому стані, можливо, також обробляють дані). Між замовником і розробником укладається договір, у якому згідно з чинними положеннями та інструкціями визначаються права та обов’язки кожної із сторін.

Застосування ефективних методів і засобів створення інформаційної системи, правильна побудова технології її створення дають змогу суттєво знизити витрати та скоротити терміни розробки, забезпечуючи якісну обробку даних, що відповідає вимогам користувачів. При створенні ІС застосовують цілий комплекс методів і засобів її розробки.

Засоби створення інформаційної системи — це типові проектні рішення, пакети прикладних програм, типові проекти чи інструментальні засоби проектування інформаційної системи.

Існує дві групи методів створення ІС: орієнтовані на дані та орієнтовані на процедури. Методи також можна класифікувати за ступенем автоматизації проектних робіт: оригінальні, типові, автоматизовані.

Засоби створення ІС поділяються на інструментальні та об’єктні.

Інструментальні засоби створення ІС орієнтовані безпосередньо на процес проектування та призначені для підвищення продуктивності праці розробника (наприклад, документатор програм, генератор програм і т. п.).

Об’єктні засоби створення ІС також знижують трудомісткість проектних робіт, але головним результатом їх застосування є проектні рішення (наприклад, ППП, ТП).

Засоби належать до тієї чи іншої групи. Крім того, засоби можуть дублювати один одного, тому одним із завдань, яке ми розв’язуємо при плануванні робіт зі створення інформаційної системи, є правильний вибір засобів проектування щодо конкретних умов застосування.

Технологією проектування інформаційної системи є сукупність методів і засобів створення ІС, застосовуваних організаційних прийомів і технічних засобів, орієнтованих на створення чи модернізацію проекту ІС.

Технологія створення інформаційної системи поширюється на весь життєвий цикл відповідної системи. Її основою є технологіч­ний процес, під яким розуміємо діяльність колективу спеціалістів, спрямовану на розробку проекту інформаційної системи з урахуванням необхідних споживчих якостей за умови використання відповідних засобів проектування та виділених ресурсів. Він визначає дії, їх послідовність, виконавців, засоби та ресурси, необхідні для виконання цих дій.

Технологічний процес поділяється на окремі стадії, етапи чи складові — технологічні операції (модулі), під якими розуміємо самостійну частину технологічного процесу, в якій визначено вхід, вихід, перетворювач, ресурси та засоби.

9