Питання 40.

40.Людина як суб'єкт і об'єкт політичної діяльності

У нормальному, цивілізованому суспільстві політика здійснюється для людей і через людей. Яку би значну роль ні грали б соціальні групи, масові суспільні рухи, політ. партії, у кінцевому рахунку її головним суб'єктом виступає особистість, тому що самі ці групи, рухи, партії й іншої суспільні і політ. організації складаються з реальних особистостей і тільки через взаємодію їхніх інтересів і волі визначається зміст і спрямованість політ. процесу, усієї політ. життя суспільства.

Участь у демократичному політичному процесі є способом самоствердження людини, формування культури спілкування, навичок управлінської і самоуправлінської діяльності. По участі індивіда (суб'єкта) у політику можна виділити кілька типів ролей (розглядуваних як ступінь вовлеченности в політику).

Рядовий член суспільства і громадянин, що не робить ніякого впливу на політику, не активний і не зацікавлений у політику (аж до аполітичності), що має статус майже винятково предмета політики;

Громадянин, що складається в громадських організаціях у суспільному русі або декількох організаціях, побічно включених у сферу політичної практики (рішення, дії), якщо це випливає з його ролі рядового члена організації, з організаційних і ідейних зв'язків із всім об'єднанням, рухом;

Громадянин, що складається в структурі політичної організації в політичній партії цілеспрямовано і по власній волі безпосередньо вовлеченный у політичне життя.

Суспільний діяч і особливо політ. діяч.

Професійний політик для якого політ. діяч, що особлива професійна праця, джерело існування і головне заняття, сенс життя.

Политий. лідер (організаційний, ідейний, формальний або неформальний) сприйманий як авторитет, остання інстанція.

У залежності від політ. режиму особистість може виступати як суб'єкта й об'єкта політики. Бути суб'єктом політики, тобто свідомим провідником, можна в умовах демократичного суспільства, де панують політ. права і волі, має місце повнота і вірогідність інформації, гласність, можливість пропагувати свої переконання, за своїм розсудом брати участь у діяльності різних організацій. Тоталітарні й авторитетні режими, у яких політ. життя строго регламентоване державою і партією, характеризується відсутністю можливості для самодіяльної творчої участі особистості в політику. Тут особистість виступає не суб'єктом, а лише об'єктом політики, тобто виконавцем чужої волі.

Питання 42.

Понятия, типология и пути формирования политических элит.

Еліта: - економічна; - господарська; - військова; - оаміністр.; - політична.

Політична еліта – сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступіню розвитку окремих політ. якостей. П. еліта поділяється на правлячу та контр еліту. П. еліта поділяється на правлячу та контреліту.

Термін еліта був введений на поч. XXст. Жаном Сорелем і водночас італ. політологом Ф.Паретто. Г.Мозка у своїй праці «Основи політ. науки» доводив неминучий поділ суспільства на тих хто керує і тих, ким керують.

Мозка, аналізуючи суспільство поділяє верхівку партії на 2 частини: на аристократичну (закриту) і демократичну (відкриту). Для неї характерне те, що вона допускає до своїх лав представників нізів. Які мають ознаки характерні для еліти і найважл. є організаторські здібності, але цього інколи буває недостатньо (гроші).

Паретто поділяє еліту на правлячу та контр еліту. В правлячій він розділяє 2 типи: еліта левів та еліта лис. Ці еліти змінюють одна одну в різні періоди, різні стани розвитку сусп. та держави. Для левів властивий консерватизм та силові методи правління. Вони переважають в часи стабільного розвитку держави, а в умовах нестабільного розвитку краще почувають себе представники еліти лис. Вони характеризуються як гнучкі політики, майстри політичних комбінацій.

За Паретто – верхівка є соц. однорідною, її члени об’єднані спільністю соц. похоження і досвідом. Для них характерна: мужність, енергійність, доброчесність.

Роберт Міхельс аналізуючи функціонування політ. еліт поєднав вирішення цієї проблеми з аналізом діяльності інших політ. партій. Він сформував закон олігархічних тенденцій за яким виникнення в ході соц. прогресу складних організаційних структур веде до формування еліт. Оскільки керівництво цими структурами не може здійснюватися всіма членами суспільства одночасно, то з суспільства виділяється політ еліта, яка поступово виходить з під контролю решти громадян і підпорядковує політику своїм корисним особистим інтересам. Це пов’язано з тим, що пересічні громадяни не компетентні, пасивні і не приймають участі в політ. житті. Для дослідження ф-ціонув. еліт необхідно зробити певну класифікацію, яка да нам можливість аналізу ознак. Які відрізняють одну еліту від іншої.

В суч. політологічній літературі існ. багато підходів до типологізації:

- політ. еліта закритого типу;

- політ еліта відкритого типу.

Відкрита еліта є публічною елітою. закрита ж регулює мобільність своїх членів спец. органами. Особливості: відданість вождю чи політ. системі.

За способами приходу до влади:

- легітимні, - нелегітимні.

- авторитарні, - тоталітарні, - демократичні, - ліберальні.

За видами політ. діяльності:

- державні, - муніципальні, партійні, еліта громадських організацій.

За сферами життєдіяльності:

-ек, - політ, - соц, - культ, - реліг, - збройних сил, - наук-техн.

Функції політ. еліт:

Стратегічна (розробка довгострокових стратег. програм розв. сусп-ва, визначення мети та генерування нових соц-культ. ідей).

Комунікативна (відбиття в політ. програмі інтересів різних соц. гр. нас. а також реалізація цих потреб в практ. діях, напрвл. На узгодж. інтересів).

Інтегративна (зміцнення стабільності сусп., можливість запобігання конфліктів, пошук компромісів, виріш. гострих соц. проблем).

Організаторська (здійснення на практиці того курсу, який вона виробляє у своїх прогамах, втілення політ. рішень в життя шляхом організації та мобілізації мас).

Сучасні теорії элит різноманітні:

1 Ціннісні теорії. Як і макиавеллистские концепції, вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, однак, зм'якшують свою позицію стосовно демократії, прагнуть пристосувати елітарну теорію до реального життя сучасних держав. Еліта - найбільш коштовний елемент соціальної системи, орієнтований на задоволення її найважливіших потреб. Це на об'єднання людей, що прагнуть реалізувати свої егоїстичні групові інтереси, а співробітництво осіб, що піклуються, насамперед про загальне благо;

2 Теорії демократичного элитизма. (елітарна демократія). Виходять із запропонованого Иозефом Шумпетером розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру виборців. Вважають, що демократія, характеризується не відсутністю страти еліти, а скоріше новим способом рекрутирования і новою самосвідомістю еліти. Еліти необхідні, насамперед, як гарант високого якісного складу керівників, обраних народом. Сама соціальна цінність цінність демократії вирішальним образом залежить від якості еліти;

3 Концепція плюралізму элит - найбільш поширена в сьогоднішній елітарній думці. Вона не заперечує елітарну теорію в цілому. В основі її підходу лежать наступні постулати:

політичні еліти – це еліти функціональні; заперечення еліти як єдиної привілейованої щодо споєної групи; розподіл суспільства на еліту і масу відносно умовно і часто розмито; неправомірно говорити про їхнє соціальне панування;

4 Леволиберальные концепції. Розділяючи деякі положення макиавеллистской школи затверджують: а) головний элитообразующий ознака - володіння командними позиціями, що керують посадами; б) має місце глибоке розходження між елітою і масою; в) рекрутирование еліти здійснюється переважно зі свого власного середовища на основі прийняття її соціально-політичних цінностей; г) найпершою функцією пануючої еліти в суспільстві - забезпечення свого панування.

Виділяють еліти закриті і відкриті. Поділяються на: авторитарні, демократичні, тоталітарні.