Питання 3.

Методи і функції політології.

Будь-яка наука, як сукупність (система) теоретичного знання про об'єктивну реальність має:

-предмет дослідження, тобто ті об'єктивні дані (властивості), зв'язки і відносини, що включені в процес її пізнання;

-методи, тобто пізнавальні прийоми і способи, за допомогою яких досягаються знання про предмет;

Системний метод передбачає комплексний аналіз складних механізмів функціонування сучасних багатофакторних політичних явищ, організацій та інститутів. Цей метод потребує детального вивчення складових усіх компонентів соціально-політичних процесів, їх структури, функціонування, інтеграції, хронологічного розвитку і т. ін. Застосування системного методу сприяє реалізації вимоги міждисциплінарності політологічних досліджень.

Структурно-функціональний метод суть його полягає у розділенні складного об’єкта на складові частини, у вивченні зв’язків між ними та у визначенні притаманних їм специфічних функцій , спрямованих на задоволення відповідних потреб системи з урахуванням цілості останньої та вза”ємодії із зовнішнім середовищем.

Біхейвористський метод полягає у дослідженні політики через призму зразків поведінки дійових осіб політичного процесу – окремих індивідів і їх об’єднань – за певних політичних обставин. Біхейворизм виходить із двох основних принципів неопозитивізму: верифікації та операціоналізму. Верифікація означає, що наукову цінність мають лише ті дані, які можна отримати або перевірити спостереженням та кількісним виміром. Опер раціоналізм ґрунтується на твердженні, що будь-яке пізнання є сукупністю “інструментальних операцій ”, котрі людина використовує для здобуття, оброблення і виміру потрібних їй знань.

Історичний метод полягає у тому, щоб розглядати політичні системи, інституції та процеси як незмінні, а з погляду їх ґенези в минулому , сучасного стану та тенденцій розвитку в майбутньому. Історизм як методологічний принцип поєднує у собі історичний погляд на речі з історичним методом їх пізнання.

Порівняльний метод передбачає зіставлення однорідних політичних явищ для виявлення спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших форм політичної організації та процедури пізнавального процесу.

Політологія озброює особистість (громадянина) | політичним досвідом, політичною культурою, формує^ свідомого і самостійного суб'єкта історичного процесу.

Разом з тим, політологія не здатна застрахувати суспільство від усіх політичних безладь і конфліктів уже хоча б тому, що політичне життя не завжди розвивається на основі раціонально усвідомленої мотивації політичної участі. З цієї причини і сама політологія повинна удосконалювати методи аналізу, глибше проникати в природу вольового початку і механізмів його трансляції. А цьому сприяє виконання політологією її функцій:

Теоретико-пізнавальна, покликана пізнавати політичну_реальність і давати фундаментальні знання про природу і джерела

владних відносин, способах їхньої раціональної організації; :

Инструменталистская (або функція раціоналізації \ політичного життя) - покликана вказувати ефективні способи перетворення політичної і іншої сфер суспільства на основі згоди і врахування інтересів суб'єктів політики;

Діагностична - покликана визначати відповідність програм, політичних курсів, як тенденціям соціального;

прогресу, так і реальним можливостям і станові розвитку J конкретного суспільства;

Політичної соціалізації, що формує демократичну політичну культуру громадян, сприяє інтеграції індивідів у політичне співтовариство на основі загальноприйнятих норм і стандартів політичного поводження;

Політичної рефлексії, що покликана виробляти здатність раціонально критично оцінювати політичні процеси, вільно самовизначатися в політичному житті;

Прогностична, покликана розробляти бажані і можливі варіанти розвитку політичних процесів, з огляду на дію різних факторів: міжнародних, економічних, соціально-класових, ідеологічних і ін.