Питання 23.

Націоналістичний напрямок в політичній думці України кінця ХІХ –початку ХХ ст.(В.Липинський, С. Томашивський)

Політична думка на Україні на початку ХХ ст відбивала перехід українського національно – визвольного руху зі стадії культурного українофільства до організованої роботи в масах.

Суть до доктрина Липинського волиться до найважливіших моментів: по-перше, вважалося що політичний ідеал для України спадкова монархія на чолі з гетьманом, як символ української національної ідеї влада гетьмана обмежується двома законодавчими палатами: нижчою – з’їзду Рад поодиноких земель і вищою – Трудовою радою держави; по-третє, суть класифікації це панування активної меншості аристократії; по-четверте, реалізація доктрини визначалась поширенням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму.

У Липинський затверджував, що тільки власна держава побудована українською нацією на своєї етнографічній території врятує її від економічного руйнування і кривавої анархії. Основна орієнтація В.Липинського – ніхто не побудує Українську Державу, якщо ми самі його не побудуємо і ніхто не зробить нас нацією, якщо ми самі не захочемо нею стати. Свою ідеологію він будував на народних традиціях вважав , що державу, що утворилася, повинна очолювати сильна влада в руках однієї особистості , а держава можна будувати з ініціативою ведучого шару або аристократії. Саме вона може повести за собою пасивна більшість , а інтелігенція повинна бути посередником між суспільними класами завдяки культурній і інтелектуальній праці.

В.Липинський підкреслював, що політика – це метод домагатися й організовувати влада ,що побудує і збереже державу і націю. В.Липинський зробив великий внесок у загальну політологію, саме в теорію еліт, політичну культуру цивільного суспільства. Заслуга Липинського в тому, що він розглядає державність України фактором національного об’єднання, підкреслюючи що тільки власна держава дасть те об’єднання всіх хліборобів, ремісників, промисловців, що стане міцним українським.

Томашивський був теоретик консервативного напрямку, послідовником Клерекальной монархії. Він вважав , що причиною втрати державності України є внутрішня слабість самого українського народу . Він критично відносився до ліберально – критичних підстав суспільного пристрою , шукав нові методи організації державної влади , і суспільних відносин які могли б спиратися на співтовариство всіх класів . Він вважав головним у державному будівництві незалежність суверенітет і цивільна єдність усіх людей у державі незалежно від мови національної релігії.

Питання 24.

24.Політична думка в Україні кінця 19в.-першої половини 20в.( И.Франко, В.Винниченко, М.Грушевський)

Проблема виникнення держави привернула увагу И Франка. Розглядаючи питання революційного переходу від капіталізму до соціалізму в 70-х роках 19 ст. він вважав, що «велика всесвітня революція рознесе теперішній порядок, поставить новий». Під революцією він розумів ряд культурних і політичних фактів кривавих чи ні. І Франко вважав, що держава в його минулому значенні, слово при соціалізмі зникне. Державу і політику замінить діяльність суспільств, де не буде керування з верха, а сам народ буде собою керувати, на себя працювати, себе захищати. У пошуках нових доріг И Франко розглядав ідею народної держави , що візьме на себе обов'язку опіки над громадянами від народження до смерті- це значить, що вона його взує, дасть роботу й оплату праці, а в старості -ласкавий хліб. Але в цих умовах починається застій, занепад і повна апатія. Франко робить висновок: що народна держава і зв'язаний з нею соціалізм соціал-демократичного щастя не принесуть, вважав що державна власть відрізняється вимогами народу, людства. Влада в державі- це той розділ праці, утворення і господарського стану, що панує в цілому державі.

Політична думка на Україні на початку 20ст.відбивала перехід українського національно- визвольного руху зі стадії культурного українофільства до організованої роботи в масах. Цікава еволюція відбулася в поглядах комуніста В. Винниченка .При визначенні национально-государсвенных форм він виходив з інтересів будівництва соціалізму. У своїй праці «Заповіт» В.Винниченко вважав, що Українське державність є. Її утворив народ, вся українська нація в процесі великого перевороту життя в Росії. Але існуюча українська державність не може задовольнити потреба національного відродження. Вона не самостійна, не незалежна, вона окупирова Росією, вона покалічена, покалічена, розграбована, але суть її держави є і тримають у собі ідею самостійності, що у визначений час вибухнуть, щоб здійснити неї. Державність є тільки засіб для досягнення мети.

М.Грушевський (1866-1934 рр.) – патріарх укр. політичної думки ХХ ст., талановитий вчений-історик, визначний громадський і політичний діяч, голова УЦР, президент УНР. Грушевський простежував закономірний процес формування укр., народу, як окремої етно – культурної спільноти, всебічно обґрунтував його природне право на свою історію, національну, культурну і власну державність. Народницький зміст світогляду Грушевського визначають ідеї народоправства пріоритету інтересів “маси народної” над інтересами держави. Визначаючи цінність держави “ як культурної і поступової форми” учений вважав, що її можна обстоювати тільки тоді, коли вона дає змогу духовну моральну , економічному і політичному розвиткові громади. Він багато зробив у царині розроблення концепції побудови незалежної української держави, як демократичної республіки «громади-держави » заснованої на засадах рівності, виборності складних структур. Значне місце в його поглядах займає ідея федералізму та місцевого самоврядування.

З вище сказаного: видно, що представники різного напрямків вважали, що державна самостійність- твердження політичної суверенної України є рішучий і єдино можливий фактор національного відродження її народу.