10. Причини громадянської війни в Україні, головні політичні сили та їх військові можливості.

Громадянська війни – найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, партіями, націями задля досягнення певної політичної мети, насамперед захоплення державної влади.

Рубіж 1919-1920рр. став своєрідним піком громадянської війни. Безлад на території України досяг апогею. Громадянська війна розпочалася з того, що більшовики розігнали Установчі збори у січні 1918р.

Розвиток громадянської війни в Україні у 1919-1920рр. мав низку особливостей:

1. Значна кількість претендентів на владу в українських землях.

2. Різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін.

3. Відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України.

4. Хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни в більшості задіяних у протистоянні сил.

5. Укладення чисельних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами.

6. Наявність основної маси населення України, яке у свій більшості стало жертвою експансії та об’єктом насилля.

7. Помітний вплив на події зовнішніх чинників – дипломатичний тиск, моральна та матеріальна підтримка західними державами тієї чи іншої воюючої сторони тощо.

Головні політичні сили та їх військові можливості.

14. Підсумки та наслідки громадянської війни в Україні.

15. Перехід до неПу та її здійснення в Україні.

У березні 1921р. Х з’їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком, що поклало початок переходу до нової економічної політики.

Поява НЕПу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об’єктивних причин:

1. Закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці.

2. Кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини.

3. Невдоволення селянства продрозкладкою, що виливалось у збройні виступи.

4. Спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в ставлення до селянства.

Суть НЕПу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проблеми економічної відсталості країни. Реалізація НЕПу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо. Реальні наслідки зміни продрозкладки продподатком стали відчутним згодом, оскільки продподаток мав стягуватися з урожаю 1921р., до того ж на практиці цей процес здійснювався методами продрозкладки. З переходом до НЕПу почала відроджуватися кооперація, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста та села. НЕП зумовив суттєві зміни і в промисловості. Контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям, а також приватним особам дрібні підприємства. Поставлена в умови НЕПу, державна промисловість активно переходила на ринкові відносини, проте здійснений різкий поворот так і лишився незавершеним. Запровадження НЕПу мало помітні економічні наслідки. Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, НЕП наприкінці 20х років було згорнуто, бо він не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток, як і кожна перехідна модель.