Завдання до тексту

1. Як пояснює А.Шюц вираз "почувати себе як вдома"?

2. Як характеризує автор життя у так званих первинних групах?

3. Що відбувається з людиною у випадку "розриву єдності простору і часу" зі своєю первинною групою?

4. Чому попередній досвід набуває нового значення в новій ситуації? Покажіть це на прикладі з тексту.

5. Чому солдат, що повернувся додому, відчуває себе дискомфортно? Що, на думку автора, може допомогти ветеранам повернутися до звичайного життя?

В.Томас, ф.Знанецький. Польський селянин у Європі і Америці//Погорілий о.І. Соціологічна думка хх ст. Організація первинної групи. – к., 1996. – с. 114–116.

Методологічний нарис

Однією з найсуттєвіших рис сучасного суспільного розвитку є зроста­юче значення свідомої і раціональної техніки дій у сфері суспільного життя. Ми все менше й менше схильні погоджуватися з тим, щоб суспільні процеси перебігали без нашої активної участі, і водночас ми все менше й менше задовольняємося такою в них участю, яка ґрунтується на буденному досвіді особистої або соціаль­ної групи або на якихось апріорно прийнятих філософських, релігійних чи моральних засадах.

Вражаючі результати, здобуті за допомогою застосування раціо­нальної техніки у сфері матеріального виробництва, наштовху­ють нас на думку застосувати аналогічні процедури і в сфері соціаль­ної дійсності. Успіхи в справі оволодіння природою зміцнюють нашу віру в те, що, зрештою, таким же чином нам вдасться опанувати і соціаль­ний світ. Звичайно ж, наша безпорадність у цій справі не пов’язана з якимись принциповими обмеженнями нашого розуму, а пов’язана з тим фактом, що ставлення до соціальної дійсності як до чогось об’єк­тивного є взагалі досить пізнім явищем.

Існують дві фундаментальні проблеми, котрі завжди, а не лише в наші часи перебували в центрі уваги суспільної практики. Це, по-перше, проблема залежності особистості від соціальної організації і культури і, по-друге, проблема залежності соціальної організації і культури від особистості. Перша проблема пов’язана з питанням прак­тичного плану: як за допомогою існуючої соціальної організації і культури сформувати потрібні інтелектуальні якості і виховати потрібні моральні засади в осіб, котрі складають певну соціальну групу? Друга проблема з практичного боку означає таке: як за допомогою інтелек­туальних і моральних рис окремих членів групи сформувати бажаний нам тип соціальної організації і культури?

Коли соціальна теорія прагне стати базою соціальної технології, спрямованої на розв’язання цих проблем, то вона, очевидно, мусить брати до уваги обидві категорії фактів – як об’єктивні культурні еле­менти соціального життя, так і ті суб’єктивні риси, які властиві окремим членам соціальних груп – і ці дві категорії розглядати у їх взаємному зв’язку. Стосовно вищезгаданих фактів тут і далі вживатимемо вирази "соціальні цінності" (або просто "цінності") та "установки".

Соціальною цінністю ми називаємо будь-який предмет, котрий має доступний членам групи емпіричний зміст або значення, внаслі­док якого він є або може бути об’єктом людської діяльності. У цьому розумінні біологічний вид, інструмент, монета, поетичний витвір, уні­верситет, міф чи наукова теорія є соціальними цінностями... Значення таких цінностей розкривається у їх зв’язку з людською діяльністю. Значення харчового продукту пов’язане з його майбутнім спожива­нням; значення інструмента – з його застосуванням для праці; значе­ння грошей – з можливістю купівлі або продажу, значення поетичного твору – в реакції на нього з боку наших чуттів та інтелекту...

Установкою ми називаємо процес індивідуальної свідомості, який спрямовує реальну або можливу діяльність особистості в соціальному світі. Відчуття голоду, котре змушує нас споживати продукт харчува­ння, намір робітника скористатися знаряддям, схильність до ощад­ливості особи, котра платить грошима; почуття й думки поета, котрі виражені у вірші, та симпатія чи здивування читача... Установка – це не що інше, як індивідуальний відповідник суспільної цінності, на той час як діяльність – це те, що поєднує їх обох. Завдяки своєму співвід­несенню з діяльністю як індивідуальною свідомістю цінність відрізня­ється від природної речі. Завдяки своєму співвіднесенню з діяльністю як соціальним світом поняття установки відрізняється від поняття психічний стан...

Принциповою методологічною засадою як соціальної психології, так і соціології, засадою, без якої неможливе наукове пояснення у цих науках, є таке твердження:

причиною соціального або індивідуального явища ніколи не буває лише інше соціальне або індивідуальне явище, такою причиною може бути лише поєднання першого і другого.

У більш точному формулюванні:

причиною цінності або установки ніколи не буде сама установка чи сама цінність, а лише єдність установки і цінності.

Лише виходячи з таких засад ми можемо подолати труднощі, з якими зустрічається соціальна теорія й соціальна практика. Коли ми намагаємось пояснити появу нової установки – байдуже, в окремої особистості чи у цілої групи, мусимо усвідомити, що ця установка з’явилася як наслідок впливу на особистість чи групу соціальної ці­нності; однак мусимо водночас усвідомити, що такого роду вплив був би неможливий, коли б попередньо не існувала певна установка, певне бажання, емоційний навик чи інтелектуальна потреба, яким та цінність певним чином відповідала, формуючи їх, протистоячи їм, на­даючи їм нового спрямування чи нової форми виразу. Наше завдання насамперед полягає у виявленні як цінності, так і вже попередньо наявної установки, якій вона відповідала, і розглянувши їх у взаємо­зв’язку, визначити необ­хідну й достатню причину появи нової установки...

Наведемо кілька прикладів. У двох синів під впливом батьківської тиранії мав місце розвиток абсолютно протилежних установок. Один демонструє покору, другий – прихований бунт і злостивість. Коли батьківська тиранія має бути причиною тих протилежних установок, то ми мусимо насамперед повністю вивчити характер обох синів і все їх минуле, або довідатись, чому маємо тут справу з різними наслідками тиранії. Проте коли ми усвідомимо, що батьківська тиранія є не єди­ною причиною обох цих фактів, а лише їх спільним елементом, який входить до складу двох цілком відмінних причин, то не так вже й складно буде віднайти інші елементи тих причин. Можемо їх знайти, коли в нашому розпоряд­женні будуть відповідні матеріали, передусім у певних закріплених установках, котрі знаходять свій вираз у словах або вчинках цих хлопців. Після цього ми можемо формулювати гіпотезу, котра може підтвердитись у разі порівняння багатьох анало­гічних випадків. Внаслідок цього доходи­мо висновку, що в першому випадку другим каузальним елементом є установка родинної солідар­ності, а в другому – індивідуалістична схильність до задоволення насамперед власних потреб. Маємо, таким чином, два цілком відмінні факти і не маємо потреби шукати інших. Різниця наслідків з очевид­ністю пояснюється за допомогою відмінних причин, і саме в цьому криється суть справи. Причиною покірливої установки є установка на родинну солідарність плюс тиранія батька; причиною бунтівної уста­новки є прагнення до самоутвердження плюс тиранія батька...

(Переклад з польської О. Погорілого за виданням:

Thomas W., ZnanieckL F. Chlop polski w Europie і Ameryce. – Warszawa, 1976. – Cz.1. – C. 41, 53–55, 70).