Завдання до тексту

1. Чому здатність людини приймати рішення в конкретній ситуції В.Томас вважає одним із найважливіших досягнень еволюції живих істот?

2. Який зміст вкладає автор у поняття "визначення ситуації"?

3. В.Томас відомий у соціології як автор теореми, що носить його ім’я. ЇЇ зміст можна коротко сформулювати так: Коли люди вважають ситуацію дійсною, вона стає реальною за наслідками. Покажіть смисловий зв’язок між визначенням ситуації та теоремою Томаса.

4. У якій формі проявляється конкуренція між спонтанним визначенням ситуації індивідом та тими визначеннями, котрі надає суспільство?

5. Як В.Томас визначає мораль?

6. Чи виступають сім’я та більш широкі спільноти тими інстанціями, що формулюють визначення?

Роберт Парк, Ернст Берджесс, Родрік Маккензі. Місто // Погорілий о.І. Соціологічна думка хх століття. – к., 1996. – с. 116–120.

Місто з точки зору нашого дослідження є чимось більшим, аніж проста сукупність людей і соціальних зручностей: вулиць, будинків, електричних вогнів, трамвайних колій, телефонів і т. ін.; воно також є чимось більшим, аніж сузір’я інститутів і адміністративних механізмів – судів, лікарень, шкіл, поліції та різного роду цивільних функціонерів. Місто – це скоріше стан душі, сукупність звичаїв і тради­цій, орга­нізованих постав і думок, які притаманні цим звичаям і пере­даються через традицію. Інакше кажучи, місто – це не просто фізич­ний механізм, штучне утворен­ня. Воно є складовою частиною життє­діяльності людей, що його населя­ють, це продукт природи, насам­перед людської природи.

Місто, як нещодавно зазначив Освальд Шпенглер, має свою спе­цифічну культуру: "Тим, чим є для селянина його оселя, для цивілізо­ваної людини буде місто. Подібно до того як селянська оселя має своїх домашніх богів, місто також має своє божество, що його обері­гає, свого місцевого святого. Як і сільська хата, місто закорінене у землі".

Останнім часом місто вивчали з точки зору його географії, зовсім недавно – з погляду його екології. У межах міської спільноти (точніше, у межах будь-яких границь природної зони людського проживання) діють певні сили, що сприяють організованому й типовому групуванню її населення та інститутів. Науку, котра, абстрагуючись від інших факторів, описує типові сукупності індивідів та інститутів, що постають внаслідок дії цих сил, ми називаємо екологією людини на відміну від екології тварин або екології промисловості. Транспорт і комунікації, трамваї і телефони, газети і реклама, металеві конструкції і ліфти – усі ці речі, які реально сприяють досягненню більшої мобільності та концентрації міського насе­лення, є основними чинниками екологічної організації міста.

Однак місто є не просто географічною та екологічною одиницею, це водночас і економічна одиниця. Економічна організація міста ґрунтується на розподілі праці. Збільшення кількості різних професій і родів занять міського населення є одним із найбільш вражаючих і водночас найменш зрозумілих аспектів сучасного міського життя. З цього погляду ми можемо, коли завгодно, розуміти місто як певну органічну єдність місцевості та людей, що живуть на ній, з усіма їх адміністративними організаціями та установами; як різновид певного філософського ме­ханізму, за допомогою якого приватні та громадські інтереси знаходять своє не тільки колективне, а й корпоративне втілення.

Більшість із того, що ми відносимо до поняття міста, – його характерні ознаки, будинки, трамвайні колії і т.ін., – видається нам чисто штучним. Однак усі ці корисні допоміжні засоби стають частиною міського життя лише тоді, коли в процесі їх використання, так само як і знаряддя праці, поєднують із життєвими силами, властивими індивідам і усій спільноті.

Місто, врешті-решт, є природною оселею цивілізованої людини. Внаслідок цього його можна вважати певним культурним простором, що характеризується своїм специфічним культурним типом. "Це без­сумнівний, хоч ніколи повністю не визнаний факт, – пише Шпенглер, – що всі великі культури народжені містом... Світова історія – це історія міської людини. Нації, уряди, політика і релігія – усе це другорядне по відношенню до основного феномену людського існування: міста".

Антропологія, наука про людину, до цього часу в основному зосеред­жувалась на вивченні примітивних людей. Але ж цивілізована людина є не менш цікавим об’єктом для дослідження, водночас її життя більш відкрите для спостереження і вивчення. Міське життя і культура є більш різноманітними і складними, водночас фундамен­тальні засади життя в обох випадках однакові. Тому ті ефективні дос­лідницькі методи, які застосовували такі антропологи, як Боас і Лові, при вивченні життя й звичаїв індіанців Північної Америки, можуть не менш плідно застосовува­тись для дослідження звичок, вірувань, соціальної практики і цінностей, які домінують серед населення "Малої Італії" – північного району Чикаго, або для вивчення більш витончених манер жителів Гринвіч Віледон або Вашингтон Сквер у Нью-Йорку.

Своїм добрим знанням сучасного міського життя ми в основному зобов’язані письменницькій уяві. Але життя наших міст потребує більш ретельного й прискіпливого вивчення, аніж те, яке ми можемо знайти в "експериментальних" новелах та сімейних анналах на зразок "Ругон Макара" Еміля Золя. Нам потрібні такі дослідження хоча б заради того, щоб ми могли зрозуміти те, про що пишуть газети. Та обставина, що для масового читача щоденна газетна хроніка може бути такою вражаючою й захоплюючою, пов’язана насамперед з тим, що такий читач дуже мало знає про те життя, відображенням якого є газети. Наступний огляд присвячений визначенню загальної перспективи І програми вивчення міського життя: його фізичної організації, роду занять міського населення та його культури.

Міський план і локальна організація

З першого погляду місто, особливо сучасне американське місто, навряд чи можна вважати результатом якихось елементарних проце­сів природного розвитку і впізнати у ньому живий організм досить важко. Земельний план більшості американських міст схожий, наприк­лад, на шахову дошку. А мірою відстані є квартал. Така геометрична форма говорить про те, що місто є цілком штучною конструкцією, яку можна розібрати і знову скласти, як будинок з блоків.

Однак фактом є те, що місто вкорінилося у звичках і звичаях людей, які його населяють. А наслідком цього є те, що місто охоплює як моральну, так і фізичну організацію, і ці дві організації взаємодіють типовими шляхами, формуючи й видозмінюючи одна одну. Структура міста найперш вражає нас своїми певними обширом і складністю. Але незважаючи на це, ця структура має свою основу в людській натурі, виразом якої вона є і водночас ця велика організація, що з’явилась у відповідь на потреби її жителів, виникнувши нав’язує себе їм як простий зовнішній факт і відповідно формує їх згідно з проектом та інтересами, які вона об’єднує. Структура і традиція – це різні аспекти єдиного культурно­го комплексу, який визначає, що є характерним і специфічним для міського, на відміну від сільського життя і життя відкритих полів.

Міський план. Через те, що місто мас своє цілком власне життя, існують певні обмеження для будь-яких довільних змін, які можна було б зробити: 1) в його фізичній структурі; 2) в його моральному порядку.

Міський план, наприклад, встановлює кордони й межі, визначає в загальному вигляді розташування і характер міських конструкцій і надає впорядкованого устрою всередині міської зони будівлям, що зводяться як за приватною ініціативою, так і державною владою. В передвизначених межах, однак, об’єктивні процеси людського життя продовжують надавати цим районам і цим будівлям характеру, який не так просто контролювати. У нашій системі індивідуальної влас­ності, наприклад, неможливо визначи­ти наперед міру концентрації населення, яка ймовірно буде у даній зоні. Місто не може встанов­лю­вати ціни на землю, і завдання визначення міських кордонів та розміщення житлових і промислових районів ми частіш за все зали­шаємо на приватну ініціативу. Особисті смаки й зручність, професійні та економічні інтереси неминуче ведуть до розмежу­вання— і значить до класифікації населення у великих містах. Таким чином у місті розгортаються процеси організації і розподілу населення, що не є ані запланованими, ані контрольованими.

Компанія "Белл телефоун" зараз проводить, зокрема в Нью-Йорку й Чикаго, ретельно продумані дослідження, метою яких є визначити, перш ніж відбудуться реальні зміни, можливий ріст і розподіл міського населен­ня в зонах метрополій. Організація "Сейдж фаундейшн" у ході своїх досліджень з міського планування намагалася вивести матема­тичну формулу, яка б дала їм можливість передбачати майбутню експансію населення і її кордони в Нью-Йорку. Сучасний розвиток мережі однотипових фірмових магазинів створив проблему їх розмі­щення для фірм, що володіють цими мережами. Результатом цього була поява нових професій. Зараз є клас експертів, єдине завдання яких – давати наукові реко­мендації щодо розміщення ресторанів, тютюнових лавок, аптек та іншого малого роздрібного бізнесу, успіх і процвітання яких залежить великою мірою від їх розташування. Влас­ники часто бажають фінансувати місцевий бізнес такого роду в місцях, де вони вірять, що він буде вигідним, приймаючи як свою ренту відсоток від прибутку.

Фізична географія, природні переваги й недоліки, включаючи транс­портні засоби, визначають наперед загальні риси міського пла­ну. Коли населення зростає, невловимий вплив спільності, суперниц­тва та еко­номічної необхідності має тенденцію керувати розподілом населення. Бізнес і промисловість шукають зручні місця й притягують до себе певні частини населення. З’являються фешенебельні житлові квартали, з яких бідніші класи витісняються через високі ціни на землю. Потім виростають нетрі, населені великою кількістю людей з бідніших класів, які неспро­можні захистити себе від порушень і пороків.

З плином часу кожна секція і квартал міста бере щось від характеру і властивостей своїх жителів. Кожна окрема частина міста неминуче відтінена настроями свого населення. Завдяки цьому ефекту те, що спочатку було не більше ніж географічний вираз, пере­творюється у цілісний район, іншими словами, у місцевість зі своїми настроями, традиціями і зі своєю власною історією. У межах цього району якось підтримується неперервність історії. Минуле накладає себе на теперішнє, і життя кожного району йде далі з певною власною інерцією, більш-менш незалежно від великого кола життя <...>.

...Найбільш важливим та вражаючим результатом росту міського населення найбільш розвинених народів світу протягом кількох оста­нніх десятиріч була поява великої кількості міських агрегатів, чи вели­ких міст з околицями, далеко більших і численніших за великі міста попередніх років. Водночас це теж було спричинено експансією сусід­ніх міст, які росли у напрямку один до одного доти, поки не досягли практичного злиття до одного цілого міського району. Кожне з цих великих міст ще досі має в собі багато ядер з інтенсивним ростом, більшість із яких репрезентують центральні зони різних міст, із яких вони з’явилися, та ці окремі частини пов’язані менш урбанізованими регіонами, що виступають як околиці цих міст. Останні, як правило, менш забудовані і часто мають більше відкритого простору.

У великі агрегати міських жителів є новою рисою розміщення насе­лення на землі. Зараз їх нараховується від 30 до 40, кожен з яких має більш як мільйон чоловік, тоді як 100 років тому їх було, крім великих центрів населення водних шляхів Китаю, не більше ніж два чи три. Такі скупчення людей є феноменом великого географічного та соціального значення, вони спричинили нові проблеми організації життя й добробуту їхніх мешканців, а також проблеми їхньої різно­манітної діяльності. Тільки кілька з них розвинули соціальну свідомість відповідно до їхньої значу­щості чи цілком усвідомили себе певним угрупованням людей, що мають багато спільних інтересів, емоцій і думок.

У Європі та Америці тенденцію міст до розширення відрізняли в ме­жах "столичного регіону міста", який набагато перевищує його полі­тичні межі, та у випадках Нью-Йорка й Чикаго – навіть межі штату. Столична зона може включати міську територію, що є фізично суміжна, але визна­чається спроможністю транспорту, що дає змогу підприємцю проживати за околицею Чикаго, працювати в "районі Луп", залишити свою дружину на Маршаллових полях та відвідувати Гранд оперу в Аудиторіумі.

Експансія як процес

Експансію як процес ще не було вивчено, матеріали до цього вивчення та вказівки щодо різних аспектів процесу дають планування, поділ на зони та регіональні обстеження. Краще буде проілюструвати це серією концентричних кіл, які потрібно пронумерувати для того, щоб визначити послідовні зони міського розширення та типів регіонів, дифе­ренційованих у процесі експансії.

Ця діаграма репрезентує ідеальну структуру тенденцій будь-якого міста до радикального розширення його центрального ділового райо­ну – на схемі "район Луп" (І). Ділову частину міста, як правило, оточує зона переходу, де зосереджуються організації бізнесу та легкої промисловості (II). Третю зону (III) залюднюють робітники промисло­вості, які залишили зону погіршення, але хочуть мати легкий доступ до своєї роботи. Далі постає "житлова зона" ("residental area"), де знахо­дяться будинки пред­ставників вищого прошарку чи витічно "обмеже­них" районів помешкань окремих сімей. Поза межами міста починається приміська зона (commuter’s zone) – райони чи міста-супутники – в 30–60 хвилинах відстані від центрального ділового району.

Ця діаграма чітко виявляє головні факти експансії; тобто тенден­цію кожної внутрішньої зони до розширення за рахунок вторгнення до наступної зовнішньої зони. Цей аспект експансії може бути названо наслідуванням (succession)... Якщо застосувати цю діаграму до Чика­го, то всі згадані зони було включено раніше до кола, що тепер є діловим районом. Сучасні межі зони погіршення багато років тому не були схожі на зону, де тепер мешкають незалежні робітники, яка, ймовірно, склада­лася з місць проживання "кращих сімей". Звичайно, ані Чикаго, ані будь-яке інше місто цілковито не відповідає цій ідеальній схемі. Вона усклад­нюється озерами, річкою Чикаго, залізничними коліями, історичними факторами розташування промисловості, відпо­відним ступенем протистоян­ня общин вторгненню.

(Переклад з англійської П.Шевчука, О.Гаврилюк, О.Ткачової за виданням: Park R, Burgess E, Mc. Cinsey. – The City Chicago, 1925)